«Господь повернув мені голос»
Мене звати Людмила Герман. Я хочу поділитися з вами історією свого життя, історією зцілення тіла та душі. Чотири роки тому в моєму житті скоїлася трагедія — зносився шийний диск. Сталося це дуже несподівано і, звісно, дуже невчасно, бо я мала безліч планів на життя.
Я ніколи не хворіла ніякими хворобами й не думала, що щось таке може статися. Лікарі сказали, що потрібна термінова операція. Вона полягала в тому, що мені вставили металеву пластину між сьомим і восьмим шийними хребцями. Операція була складною, реабілітація також далася нелегко. Я з болем, сльозами пройшла це все. Потім перехворіла ковідом, що забрало останні сили.
Але страждання на цьому не закінчилися. Стали виявлятися нові симптоми захворювання. Зокрема став зникати голос. Голос для мене — це все: у ньому моє служіння, моє покликання. Це дар від Господа. І хоча я не знаю жодної ноти, бо не ходила в музичну школу, співати мені завжди подобалося й вдавалося. Тому втрата голосу стала для мене не просто викликом, а страшним ударом.
Я не ділилася цією проблемою з людьми. Просто стала шукати лікаря, який міг би мені допомогти. І нарешті після третьої чи четвертої спроби знайшла фахівця, який зробив певне обстеження й сказав, що в моїй гортані виросла пухлина. Вона була таких розмірів, що просто не знали, як її видалити. Пухлина була на голосових зв’язках, тому й зникав голос, мені було важко дихати та їсти.
Я з друзями знову плакала, молилася й шукала лікаря, який мене прооперує. І ось ми знайшли хірурга, але мені довелося самій добиратися в інше місто. Коли діти садили мене на поїзд, то дали провідниці клаптик паперу, на якому були записані номери родичів та професора, до якого я їхала. Була навіть небезпека, що я можу померти в дорозі.
Мені вдалося благополучно добратися в лікарню. Там провели ряд обстежень і стали готуватися до операції. А увечері мене покликали у вестибюль. Я не знала, хто б це міг бути. Коли вийшла, то побачила чоловіка з трьома дівчатками, які були дуже на нього схожі. Я зрозуміла, що це батько з доньками. Вони розповіли, що якась жінка з моєї церкви зателефонувала жінці з їхньої церкви, розповіла про мене та попросила потурбуватися. І ці люди, які самі мають багато дітей, десять днів годували, піклувалися про мене, брали додому на вихідні. Возили мене на служіння до церкви.
Підтримка, яку Бог мені завжди посилав, вселяла надію та розуміння, що я не самотня, що Він тримає мене за руку. Усе, що трапилося зі мною — відоме Йому, це Його план для мене. І як би не було боляче, важко, я знала, що Бог поряд і ніколи не залишить.
Минав час. Мене прооперували. Я розцвіла, зміцніла, тішилася тим, що трохи можу розмовляти. Але через два місяці симптоми повернулися. Знову стало важко ковтати, зникав голос. Я поїхала в інститут, де мені сказали, що з’явилася нова пухлина на тому ж місці. І її треба видаляти, доки вона ще маленька. Але лікар сказав: «Після цієї операції ти вже точно не зможеш говорити, а тим більше співати».
Після цього був тиждень розпачу, тиждень сліз та безвиході. Але в якусь мить я сказала: «Господи, якщо Ти вирішив, що я більше не буду співати й славити Тебе своїм голосом, то робитиму щось інше. Не знаю, що це буде, що Ти мені довіриш, але я Твоя донька — і все одно буду щось робити для Твоєї слави».
Мене прооперували. Минуло дев’ять годин. Я вже трохи опритомніла й відчула, що хочу їсти, хоча після першої операції не могла їсти вісім днів. Кажу санітарці: «Я голодна, хочу їсти». Вона принесла мені манну кашу, ледь тепленьку. І я їла її, хоча було трохи боляче. Коли зайшов лікар, то запитав: «Що ти робиш?» — «Я їм…» — відповіла я. На його обличчі з’явився дивний вираз, який поєднував збентеження, здивування та злість. «Ти говориш? Як?» — запитує. А я йому: «Та це просто Боже чудо, це Його слава».
З тих пір я знову співаю. Голос змінився, я до нього певний час звикала, тому що діапазон став іншим — більш низьким. Але в мене є голос, є той інструмент, яким я можу прославити Бога.
Усім своїм єством кажу: ніколи не зупиняйтеся, славте Бога! І цінуйте кожен Його інструмент, який є у ваших руках. Ви можете служити ним. Бо якщо, не дай Господи, його не стане, ви зрозумієте, яка це велика втрата. Але й тоді Бог буде з нами — завжди й навіки.