«Де смерть дивиться в очі»
Коротко про нашу працю. Праці дуже багато, бракує сил, часу, рук. Але робимо те, що можемо. Продовжуємо готувати обіди для поранених військових (70-80 солдат). Готуємо смачні страви, щоб вони відчували турботу і підтримку.
Також їздимо в зону бойових дій, привозимо різну допомогу — як військовим так і цивільним. Багато людей залишаються жити під гуркотом вибухів, бої дуже близько до них. Але основне — це проповідь Євангелії, хлопці слухають, разом молимося, ставлять питання. На війні зовсім інше ставлення і повага до людей, які проповідують Боже Слово. Не тільки солдати, а й командири просять, щоб за них помолилися. Тут, де смерть дивиться в очі, хлопці більше шукають Бога. Тож церква повинна служити. Ми тут знаходимося по два-три тижні, щоб познайомитися ближче, поспілкуватися.
Була можливість попрацювати на полігоні з новомобілізованими, командири надали можливість їм проповідувати. Ми з ними молилися. Вони кликали Бога у своє життя.
Служимо дітям нашого села. Організували поїздку в ліс для тих, хто приходить на дитячі зустрічі. Провели програму «Пілігрим» з біблійними історіями, цікавими іграми. Пригощали смачними ковбасками, які приготували на вогнищі. Є діти з неблагополучних сімей, вони приходять на служіння брудні, погано одягнуті. Але, незважаючи ні на що, ми їх приймаємо і любимо. Доводиться обробляти голови, прати одяг, купати. Намагаємося показати їм та їхнім батькам світло. Моліться за цих дітей, щоб Боже Слово змінювало життя їхніх родин. Вони самі вже батьків запрошують до церкви, одна з матерів була на богослужінні. Дуже хочеться, щоб діти, приходячи додому, бачили люблячих батьків, а не бруд, порожні холодильники, нетверезих маму й тата. Дітям із таких сімей також стараємося допомагати матеріально.
