«Цінувати кожною нагодою»
Ми живі та здорові і продовжуємо працю. У час, коли я пишу листа, карантин трохи послабили і ми можемо вільно пересуватися між містами. Це була найбільша проблема, бо наші люди живуть у п’яти різних містах. Також вони практично не мали роботи в цей період. Скажу так — це був нелегкий час, але Бог не залишив нас!
Деколи це було схоже на те, як віруючі добиралися до своїх зібрань у радянські часи. Скрізь на кордонах міст — поліція, перевіряють навіть автобуси. Тому на роботу ми ходили пішки з міста в місто, оминаючи різними стежками поліцію. Так само і на зібрання.
Що цікаво, зібрання проводити дозволяли, але добиратися до них не дозволяли. Домашні групи можна було проводити, але не більше чотирьох чоловік (включаючи домочадців). А в кафе — хоч 20 чоловік відразу. Тому ми вирішили проводити домашні групи в кафе (на природі), розділивши громаду на групи за місцем проживання. І це був чудовий час християнського спілкування та єдності.
Також я як пастор намагався з кожним підтримувати зв’язок, підбадьорюючи щоденно християн у церковній групі. І інші брати та сестри служили один одному своїми талантами та дарами.
Слава Богу, що зараз ми можемо вільно їздити на зібрання, бо скучили один за одним... Не знаємо, скільки ще часу так буде, бо сама країна закрита, а рішення приймаються неочікувано. Але багато хто вже зрозумів, що потрібно цінувати кожною нагодою, яку дає Господь.
Цікаво: чим більше різних заборон, тим більше людей стали приходити до церкви. Як тривога, то до Бога! І хоча маємо обмеження щодо кількості присутніх і великі штрафи за порушення (за нами постійно слідкують), але все ж дуже раді новим людям.
Дружина нерідко випадково зустрічається з українцями, росіянами, поляками, які тут проживають. Але в Бога не буває випадковостей! Коли я маю якийсь підробіток, то також спілкуюся з різними людьми. Інші брати та сестри з церкві теж не соромляться проповідувати Радісну Звістку.
Приходять нові люди зі своїм болем, проблемами, страхами, бідами, хворобами, переживаннями, депресіями... І хоч деколи буває дуже важко служити, але Бог не залишає і дає сил — як духовних, так і фізичних.
Ми нарешті маємо документи, і це справжнє чудо. Щоб отримати дозвіл на проживання, спочатку потрібно взяти сіту (візит) в поліцію, а під час карантину це дуже складно зробити. Але ми познайомилися з адвокатом-українцем, який проконсультував і допоміг з усіма питаннями, причому безкоштовно. Виникла нова проблема — сіти в нас були на різні дні, а для сина не було взагалі. Коли настала моя дата, ми помолилися і поїхали всією сім’єю. В поліції нам дали перекладача, і я пояснив ситуацію. Комісар поставився дуже прихильно, і по моїй сіті прийняв усіх і всім зробив документи. Слава Богу! Більше того — він сам написав листа (якого ми мали надати, але не знали про це) про мету мого приїзду, про моє життя та служіння в Криму, і вислав у Мадрид для розгляду щодо резидентства по релігійно-політичній лінії. А ми отримали першу білу карту. Чекаємо на відповідь зі столиці. Тепер ми з документами і офіційним дозволом на працю. Як сказав нам адвокат — це чудо Боже!
На новому місці завжди складно, потрібно все починати спочатку. Але все ці труднощі перекриває велика радість служіння Богу. Дякуємо, що Він береже нас і церкву під час пандемії — за цей час не було жодного хворого!
Віктор Вознюк, Іспанія, уривок з листа