«Чоловік тихо сказав: «Дякую»

30.11.2023
0
296

Ми продовжуємо жити і працювати на Прикарпатті. За останній час відбулося багато значних і невеликих подій. Для нас це був непростий період — своєрідний період адаптації. Хоча живемо там, де й раніше, але дещо змістився фокус нашого служіння. В зв’язку із війною багато братів і сестер виїхали закордон, немало служителів. Тому маємо велику потребу. Тепер опікуємося не однією сільською церквою, а щонеділі і в будні проводимо служіння по церквах всього району. Також беремо участь у служінні центральної тлумацької церкви. Дружина стала знову служити в хорі, а також в недільній школі тлумацької церкви.

Проводимо дитячі євангелізації. Мали дитячі табори у трьох селах — Озерянах, Пужниках, Грушці. Нам допомогла команда молоді з Ковеля. Також проводили зустріч із дітьми у школі с. Гавриляк.

Стали більше займатися особистим євангелізмом (від серця до серця). Ось один яскравий випадок. Дружина за професією медсестра, її попросили допомогти з капельницями та уколами одній молодій жінці, хворій на гепатит. Стан був важким, печінка не виконувала своєї функції. Лікарі вже не могли суттєво допомогти і тільки підтримували, чим могли. Дружина погодилася і близько трьох місяців періодично проводила потрібні маніпуляції для цієї жінці, благовістячи їй. А одного дня запросила в дім молитви (від їхньої хати за 50 метрів). Жінка прийшла на одне із недільних богослужінь. Там покаялася, за неї помолилися брати. На наступний день їй стало набагато краще, навіть стала виходити в село, а до цього й по хаті ходила із труднощами. Ми всі раділи та думали, що Бог її зцілив. Але через два тижні вона раптово відійшла у вічність. В той час, коли ця жінка ще лежала у комі, у її тата виявили рак, що вже не підлягав лікуванню. Його просто відправили додому, приписавши лише знеболюючі. Цей чоловік був дяком у православній церкві, знав Боже слово, але жив своїм життям. Бог спонукав мою дружину поговорити з ним, але вона все не наважувалася сама туди піти. Проходив час, якось ми дізналися, що чоловік вже в дуже важкому стані. Бог знову турбував дружину піти до нього, і навіть його родичі попросили, щоб вона прийшла. Жінка молилася: «Господи, продовж його життя до завтра, щоб він був у свідомості, щоб я могла йому про Тебе розповісти!» На наступний день вона його відвідала. Зміряла тиск — тиску вже не було, пульс не прослуховувався навіть стетоскопом. Але на велике диво чоловік був у свідомості, хоча вже не говорив. Вона говорила йому про Ісуса Христа, Його страждання, смерть і воскресіння, спитала дозволу помолитися за нього. Він кивнув на згоду, і його дружина, і донька погодилися. Дружина помолилася, попрощалася. І чоловік щось тихо сказав. Це було: «Дякую». Вона пішла, а через півтори години подзвонили, що він відійшов у вічність.

Ця історія нас багато навчила — цінувати часом і використовувати кожну нагоду для благовістя, дивитись на людей очима Христа, Який неймовірно любить і робить усе, щоб спасти. Що робимо ми для цього? Це запитання мотивує нас продовжувати місіонерську працю.

Розповсюджуємо християнську літературу та Євангелії по селах, на ринках. Співпрацюємо із місіонерами з Городенківщини — Сергієм та Вітою Тоюндами. Один одному допомагаємо.

Мали дуже гарну і збудовуючу конференцію місії в м. Луцьк. Дякуємо Богу за чудову зустріч з місіонерською родиною. Разом відвідали батьків дружини.

Запам’яталася зустріч із пораненими воїнами, які лікувалися в нашій районній лікарні. Це було в День незалежності 24 серпня. Ми їм подарували невеликі подарунки та смаколики, співали та проповідували. Усім бажаючим роздали християнську літературу.

Мали з’їзне районне подячне служіння. Дякували Богу за врожай. Хоча у цьому році були несприятливі кліматичні умови і багато що не вродило на полях та в садах, але ми маємо їжу на столі.

На Господній ниві продовжуються жнива. Зараз маємо невеличке пробудження в с. Жабокруки нашого району. Там зовсім не було євангельських християн. Почали там проповідувати понад 7 років тому. Але це було не регулярно. Коли ми переїхали на Івано-Франківщину, то навіть робили там табір для дітей. Село вимираюче, навіть немає школи. І ось близько півроку тому відновили євангелізації. Зараз щонеділі там є зібрання. Люди приходять, уважно слухають, разом співають. Буває від 10 до 30 чоловік, як коли. Ми теж підтримуємо це служіння.

Михайло Соф’як, Івано-Франківська область, уривок з листа

 



Додати коментар

Пожертвувати