«А можна вас обійняти?»
З Божої милості живемо і рухаємося далі. Бог береже кожного дня. Хоч ми і прикордонна територія, змогли провести дитячі програми в селах. За час війни не було жодних заходів для дітей. Тому коли домовлялися з місцевою владою, то нам не відмовляли. Це були гарні дні, проведені разом з дітьми. Велике благословення — ділитися з ними Доброю Звісткою. Велика радість, коли діти уважно слухають, ставлять питання. А особливо цінне, коли дівчата-підлітки підходять, дякують і просять: «А можна вас обійняти?» Вірю, прийде час, це насіння проросте та принесе плід. Мені є чим поділитися з ними. Коли мені було 17, померла моя мама, а в 18 не стало і тата. Саме в той період мені розповіли про Ісуса Христа. Бог прийшов до мене, як люблячий Батько, Який простив, вислухав та підтримав. Коли я розповідала історію з Біблії, свою історію, діти були дуже зацікавлені. Дякували, не хотіли розходитися. Менші діти були з дорослими. Поки вони стрибали, ми діставали свої інструменти та співали для батьків. Брати роздавали газети, Нові Завіти, спілкувалися.
Саша з нашими хлопцями мали поїздку із благовістям закордон. Це країни Балтії, Фінляндія, Німеччина… У цих країнах підіймаються місцеві брати та продовжують нести Боже Слово своїм співгромадянам. У Фінляндії Саша зустрів одну жінку. Виявилося, що вона з Кролевця. Сказала, що була в нас у церкві на служінні. Чула проповідь, їй подарували Євангеліє. З тих пір вона читає та молиться. Приємно, що всі ті служіння були недаремними.
Час від часу збираємо багатодітних, переселенців, роздаємо продукти, хоча вже скромніше, ніж раніше. Але все одно людей повна зала.
Вісім осіб із нашої церкви та одна з сусідньої ввійшли у заповіт з Господом. Було дуже багато людей на хрещенні.
Наша донька вступила на навчання у Львівську богословську семінарію. Ми її відвозили на співбесіду та поселення. По дорозі благовістили в деяких містах, зокрема в курортних. Там не відчувається, що йде війна. Там, де прильоти, постійно гудуть сирени, летять шахеди над містом, люди краще приймають Боже Слово. Але ми все одно сіємо. Ось нещодавно, до Саші подзвонив чоловік з Кіровоградської області. Він отримав брошуру, прочитав та подзвонив. Сказав, що хоче читати Біблію, запитав, де її придбати. Саша йому переслав. Він написав повідомлення «Доброго вечора! Біблію отримав, читаю. Щиро дякую вам!» Це надихає продовжувати працю.
Продовжуємо працювати по можливості в навколишніх селах. Як з’являються продукти, веземо людям. Проводимо невелику євангелізацію. Проповідуємо, співаємо, молимося. Люди відгукуються на заклик до покаяння. В с. Тулиголове зустріли друзів Саши з минулого життя, коли він ще не знав Бога. Вони дізналися, що він приїде, тому прийшли, щоб побачитись. Говорили: «Ми чули, що ви робите багато добрих справ». Нехай ці добрі справи будуть на спасіння.
Провели День подяки в церкві. Було багато людей. Співали, молилися, а потім мали обід і гарне спілкування. Люди говорили: «Усе так добре і мирно, і ніхто нікому не сказав грубого слова». Їздили з музичним гуртом (це наші діти) на День подяки в населені пункти поблизу кордону, які постраждали від обстрілів. Там є люди, які збираються та моляться, дуже чекають, щоб до них приїхали. Раділи разом та славили Бога, а діти із задоволенням грали та служили співом.
Час від часу проводимо очну клініку. Люди йдуть обстежити зір та отримати окуляри. У процесі благовістимо. Отримавши окуляри, для перевірки читають уривок із газети, а саме молитву покаяння.
Під час канікул їздили в Польщу. Там просили Сашу приїхати в деякі міста. Ми проповідували в Катовіце, Закопаному, Сосновці, Бельсько-Бялі, Ченстохові та Освенцимі. Багато людей приїжджають в Освенцим, в концтабір Аушвіц. Цілі автобуси. І поляки, і американці, і євреї. Туристи брали брошури, читали, плакали. Це місце, де люди мали б пережити дуже тяжкі хвилини. Але багато молоді виходили наче після розважальної програми. Ми говорили, що Господь дає спасіння від гріха. У нас були брошури та плакати англійською та польською.
Проповідували в Катовіце, Польща. Багато людей спішать у своїх справах. Стоїмо, роздаємо брошури. Хтось проходить, хтось зупиняється з цікавістю роздивляючись плакат, хтось бере брошуру. Реагують по-різному: мнуть, рвуть, читають початок і згортають в кишеню (можливо, щоб потім дочитати), декотрі просять, щоб дали і їм. А дехто говорить, що не вірить у Бога, що сатана — їхній бог. Люди різні і реагують по-різному. Але майже кожен, хто взяв брошуру, прочитав перший рядок: «Ісус Христос — твій Спаситель!» Навіть якщо викинуть, то перші слова запам’ятаються. Під вечір людей стало більше. У повітрі — дим цигарок, гучний сміх, лайка знайомою мовою. Це підлітки 15-16 років, багато наших українських дітей. Дуже боляче... Ми намагалися донести до них Боже Слово. Я дивилася на людей і думала: наскільки байдужість, гріх і невір’я наповнює серця! Але в кінці дня один чоловік попросив брошуру. Я спостерігала за ним — він почав читати. Він читав поки не дочитав до кінця. Радісно, що є люди, які шукають. Це надихає.
Заїхали в Лідине — це вимираюче село. Там разом з дітьми до 40 людей. Привезли їм продукти і прямо на зупинці провели євангелізацію. Місцеві жителі молилися молитвою покаяння та просили приїжджати ще.
Проповідуйте Боже Слово, дасть Бог, воно принесе плід. Потрібно використовувати можливості та йти до людей. Ми живемо у такий час, коли невідомо, що буде завтра. Нехай Господь допоможе нам бути корисними для Його справи.
Олена Курченко, Сумська область, уривки з листів