«40 днів ми жили під обстрілами»

31.05.2022
0
191

Зараз ми з сім’єю знаходимося в м. Рівне на західній Україні, і ми живі по Божій милості. 25 лютого ми готувалися до проведення обласної місіонерської конференції, але 24-го все категорично змінилося, прийшла війна.

Незважаючи на тривожні події, через постійну молитву, читання Біблії, спів псалмів у нашому серці зберігався мир та спокій. Ми з дружиною та дітьми зміцнялися Господом.

За нашим селом розмістилася російська артилерія, сказали що зітруть його з лиця землі. Я зробив письмове звернення у чат Андріївки, щоб починали молитися і просити милості від Господа. Люди погодилися. Бог явив милість: ворог покинув свої позиції і поїхав. Після цього я зробив відеозвернення, закликаючи всіх до ревної молитви, до покаяння. Ми домовилися молитися через кожні три години — сторожі. Ті люди, які колись сміялися з нас, перестали сміятися і стали молитися.

40 днів перебуваючи в окупації, ми займалися служінням. Господь посилав нам фінанси з різних сторін. Якимось чудом, через підприємців, знаходили, де закупити продукти. Ми робили продуктові набори і розвозили людям з інвалідністю, людям в тяжких життєвих обставинах. Також купували борошно, і пекли хліб. Купляли м’ясо та робили тушонку. Таким чином помагали людям, бо ні в магазинах, ні в аптеках нічого не було — на початку війни люди все забрали.

У приміщенні школи організували харчування для дітей із багатодітних, малозабезпечених сімей та просто для голодних людей. Церква поставляла крупи, овочі, сало, м’ясо, та інші продукти, які були для цього потрібні.

Увесь цей час ми проповідували Євангелію, закликаючи людей до покаяння, багато хто став відвідувати богослужіння. У нас вдома, служіння проходили через день, по 4-5 годин. Люди, приходячи до нас, дивувалися, що маємо мир та спокій. На даний час є люди які хочуть вступити в заповіт з Господом через водне хрещення, чекають коли звільнять Андріївку, і ми спокійно зможемо їх охрестити.

Частина нашої області в окупації. 5 квітня ми мусили виїхати з Андріївки. Ще 3 квітня мали богослужіння, було багато людей. Посеред зібрання до нас зайшли кадирівці і забрали мене з собою. Вони шукали проукраїнських людей, воїнів АТО тощо. Вони мали наводку, знали хто де живе, хто є хто. Зробили обшук в домі молитви, у мене в дома все передивилися. Спілкуючись зі мною ставили різні провокаційні питання. В один із моментів вони хотіли мене розстріляти. Дякую Господу за Його охорону, Він відповів на молитви церкви, сім’ї! Це був непростий час, але все одно від Бога приходив спокій на серце. На наступний день до мене прийшли осетини і сказали, щоб по-хорошому віддав ключі від дому молитви. 4 квітня у нас забрали дім молитви, вони там поселилися і жили. Ми не збиралися виїжджати, але за цих обставин, все-таки ми мусили. Їдучи через зону бойових дій, тричі потрапили під обстріли, але і там Господь зберіг, слава Йому.

Ще виїжджаючи з окупації, ми вже обговорювали із моїм заступником, як будемо везти гуманітарну допомогу в Гуляйполе — воно знаходиться на території, контрольованій Україною, і туди є доїзд. Після евакуації ми з командою стали возити гуманітарну допомогу в Запорізьку область. Роздаємо продукти і служимо духовно.

40 днів ми жили під обстрілами, над нами щодня літала авіація, були вибухи, але Бог нас зберіг і провів, зміцняючи у вірі та вживаючи для Своєї слави. Навіть коли тепер веземо продукти на передову чи коли під час роздачі, поблизу починаються обстріли, ми з надією на Бога рухаємося вперед, виконуючи Його волю.

Петро Приходько, Запорізька область, уривок з листа



Додати коментар

Пожертвувати