«Євангелія — це те, що нам потрібно»
Було багато різних заходів, але в кожному з них головна наша ціль — проповідувати Євангелію, Христа розіп’ятого, воскреслого та знов грядущого. На зібрання приходять нові люди. У кожного свої мотиви, але бачимо, що багато з них щиро шукають Бога. Є ті, які прийняли рішення ввійти в Заповіт із Господом через водне хрещення. Таким чином, п’ятеро людей доєдналося до церкви.
Проводили програми для дітей — як на базі будинку молитви, так і по селах. Допомагали іншим місіонерам в області проводити дитячі заходи. Коли почався навчальний рік, стали працювати в школах. Багато груп братів і сестер йдуть у навчальні заклади, щоб подарувати Євангелії учням та вчителям. Ми дякуємо Господу, що можемо бути частиною цього служіння. Непросто працювати на прикордонних територіях Сумської, Чернігівської областей. Дозволів на рівні області немає, багато шкіл працюють дистанційно. Ми домовляємся вже на місці. Учителі говорять: «Це те, що нам потрібно!» Дякують за Євангелії. У кого з них діти, чоловіки — військові, просять камуфляжні Нові Заповіти. Коли пропонували взяти камуфляжні Євангелії дітям, чиї рідні на війні, багато піднімали руки. Це боляче бачити… Також заїхали до в’язниці, де перебувають колишні поліцейські, прокурори тощо. Нам дозволили передати Євангелія.
Коли заїжджаємо в черговий населений пункт — школу, садочок, міську чи селищну раду, відділення поліції — а над головою в цей час кружляють шахеди, то там місцеві жителі особливо розуміють, що їм потрібен Бог. Коли бачиш, як розбивають міста нашої країни, як гине населення, то болить серце і хочеться йти до цих людей, нести їм надію, яку дає Євангелія. Почали дуже сильно обстрілювати Чернігівську область. Я багато молилася і одного дня запропонувала Саші поїхати до Чернігова. Цього ж дня там розбили телевежу, і закрили ринок, який був поблизу. Але ми все одно вирішили рушати. По дорозі заїжджали в селищні ради, школи і дарували Євангелії.
Також заїхали на ринок у Славутичі, зустріли там різних людей. Призовника, який узяв Євангелію і каже: «Я її шукав, вона мені потрібна». Хлопчика, який запитав: «А якщо помолитися і попросити зайняти третє місце на змаганнях, Бог допоможе?» Жінку, яка усміхнулася і сказала: «Ви мені подарували Євангеліє в Коропі, і воно завжди з нами в машині». Один чоловік говорить Саші: «Давно тебе не бачив, років п’ять». Цей чоловік з Чернігова, продає взуття по області. П’ять років тому Саша подарував йому Новий Заповіт у Чернігові, і весь цей час він його читає. На лавці сидів чоловік, бачив, як ми дарували людям Нові Заповіти. Під кінець запитав: «А чи немає у вас тексту великим шрифтом?» Саша відповів: «Є, зараз принесу з машини». Чоловік подякував за Євангеліє. Всього у Славутичі ми роздали 120 Євангелій. У Чернігові роздали небагато. Іноді люди запитували: «А якою мовою у вас Новий Заповіт?» —«Українською» — «Дайте, будь ласка, бо в мене російською. А я хочу читати українською». Коли проходили ринок, одна жінка-продавщиця каже: «У мене є Євангелія, ви мені подарували минулого разу, вона у мене лежить тут, і я її читаю». Всі ці свідчення надихають нас. Ми знову йдемо, їдемо до людей, несемо їм Боже Слово.
Олена Курченко, Сумська область, уривок з листа