Вадим Корольчук — пастор церкви у Фастові (Київщина), одружений, батько трьох дітей. Раніше з дружиною служив місіонером «Голосу надії» на Полтавщині.
Був ранок 24 лютого. Я збиралася йти на роботу. Моєму чоловікові подзвонили й сказали, що війна. Його відразу забрали, бо він військовозобов’язаний. Я й не знала куди. Стала молитися до Господа, щоб зберіг мого чоловіка й захистив моїх дітей.
Життя в період війни – важке випробування для всіх людей, а особливо ж для людей із інвалідністю. Про служіння особам із порушеннями слуху розповідає директор профільного Департаменту братерства Павло Смаль та обласні відповідальні.
Олег Бондаренко — служитель християнського реабілітаційного центру. Він розповідає про побачене під час полону в окупантів, та про те, як йому вдалося лишитися живим.
Ми бачимо Божий захист, охорону і турботу. Бог Живий і ми живемо по Його милості. Служіння в домі молитви не припиняли проводити — щодня відбувається молитовне зібрання. Війна зблизила церкву, навчила більше піклуватися один про одного.
Ми не очікували, що саме так відбуватимуться події. Але в цих обставинах звіщаємо людям світлу Надію. Саме тепер здійснилося багато праці та благовістя. Сотні людей переступили пороги наших домів молитви, щоб отримати допомогу.
Під час ходи люди вигукували різні нецензурні гасла. Ми поговорили з нашим другом, який був ініціатором цих фраз. І наступного дня він став гукати: «З нами Бог!» А люди відповідали: «Є і буде!»
На Хухру, за 200 метрів від нашого дому, теж скинули авіаційну бомбу. Але, дякувати Богу, вона не здетонувала й не спричинила руйнувань. Для нас це було підтвердженням, що Бог чує молитви.
Ми були змушені виїхати з Новоайдара 26 лютого, а вже через кілька годин він був окупований. Наше серце розривалося, адже нам довелося покинути те місце, куди Господь нас покликав. Це був найважчий момент для нас...
Війна показала, наскільки важливо мати вічні цінності, адже земні в один момент можуть бути знищені. Тож варто вкладати своє серце, час і матеріальні ресурси у вічне.