Зростання Ісуса
(Не)видимий ріст
Пам’ятаю, як у дитинстві батько щороку ставив мене спиною до одвірка й робив помітку. Було неймовірно цікаво простежити, наскільки я виріс за останній рік. Шкода, що так не працює з духовним ростом. І тільки слова та вчинки іноді видають мою незрілість. Я дякую Богу за зустрічі з людьми, які мене неймовірно надихали своїм внутрішнім світом. Та були й інші зустрічі, після яких я молився: «Господи, допоможи мені зростати, щоб у старості, коли впадуть усі маски, не виявитися грубим, сварливим, зіпсованим і маловірним!»
Хочу поділитися роздумами на тему зростання Ісуса — який приклад ми можемо взяти, «щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла» (1Петр.2:9) «у міру зросту Христової повноти» (Еф.4:13). Чому ця тема така важлива? Ріст — одна з ознак живих організмів, ознака життя. Нормальне бажання батьків — щоб дитина повноцінно розвивалася. Нормальне бажання дитини — скоріше стати дорослою. А от відсутність росту говорить про серйозні внутрішні проблеми, травми, хвороби.
«А Ісус зростав мудрістю, віком та благодаттю у Бога й людей» (Лк.2:52).
Цей уривок описує момент із дитинства втіленого Божого Сина, коли вчителі Закону дивувалися словам розвиненого не за роками Юнака в єрусалимському храмі. Наведена цитата по суті містить вказівку на три важливі напрямки, у яких зростав Ісус, а отже — потрібно зростати і нам. Ці напрямки натякають на класичне розмежування людської природи на душу («мудрістю»), тіло («віком») та дух («благодаттю»).
Зазвичай, коли в церкві говорять про зростання, то концентруються перш за все на духовному рості, справедливо надаючи йому головного значення, але безпідставно применшуючи важливість розвитку тіла й душі. Я ж волію краще говорити саме про різнобічне, гармонійне зростання, адже людина, згідно з поширеною думкою богословів, триєдина істота (як триєдиний Бог). Душа, тіло, дух — дуже тісно переплетені субстанції, і занепад одної з них неминуче позначається на решті.
Зростання мудрістю
Цікаво, чому саме цей аспект зростання названий першим? Можливо, тому, що наше життя найбільше залежить саме від розуму? Інформація, яку ми отримуємо та усвідомлюємо, формує наші погляди, ставлення до себе і світу. Навіть віра приходить від слухання й сприйняття попри те, що її часто протиставляють розуму.
Ще з часів виходу з єгипетського рабства серед ізраїльтян були майстри, митці, архітектори. Та й сьогодні світ захоплюється розумом євреїв. Біблія не відкриває, як навчався Божий Син, але відомо що в тогочасному Ізраїлі були розвинуті освіта й наставництво, ремесла, мистецтво. У школах при синагогах хлопчиків навчали Закону, грамоті та арифметиці. Ісус мав професію, що вважалося дуже важливим для чоловіка, глибоко знав Писання, історію. Його знання дозволяли йому легко наводити притчі з різних галузей людської діяльності. Простий столяр, мудрість Якого цитують сьогодні навіть люди, далекі від християнства! І це все далося Христу не надприродним чином, а через пізнання, адже Він був Людиною з усіма людськими обмеженнями.
Біблія закликає: «За ввесь свій маєток здобудь собі розуму!» (Пр.4:7). І як шкода, що тривалий час серед християн вважалося, що освіта непотрібна, а знання лише надимає. Хочеться вірити, що такі речі вже назавжди в минулому разом із усім шкідливим спадком радянського режиму. Що християни, зберігаючи власну ідентичність, відкриватимуть для себе всі знання й досягнення людства, вивчатимуть культуру й мистецтво, здобуватимуть найсучасніші професії. І ще глибше відкриватимуть для себе та для світу Творця. Адже багато що пізнається в порівнянні, на стику різних галузей. Ширшає кругозір — відкривається більший масштаб, здавалося б, звичних речей. Людина, яка не знає нічого, крім Біблії, і її знає недостатньо.
Зростання віком
Тіло — невід’ємна частина людської істоти. Ми створені в тілі, ми воскреснемо в тілі. Із тілом тісно пов’язані душа й дух, коли тілу погано — це впливає і на душевний та духовний стани. Очевидно, фізичний розвиток не є першочерговим, та все ж таки він дозволяє більш якісно жити, працювати, служити, мати здорове потомство.
Якщо говорити про часи Ісуса Христа, побут і умови, з одного боку, були складнішими, а з іншого — сприяли більш здоровому способу життя. Люди багато рухалися, пішки долали великі відстані, фізично працювали, споживали необроблену їжу. Ми можемо зрозуміти, що Ісус був фізично розвинутим не тільки з того факту, що теслярська справа вимагала немалої сили й витривалості, а й із того, що йому вистачило здоров’я витримати сорок днів без їжі в пустелі. Живучи в часи культу тіла, Ісус, звісно не підтримував цих крайнощів (євреї взагалі намагалися опиратися впливу грецької культури). Разом із тим Він виявляв належну увагу до тілесних потреб людей — зціляв стражденних, годував голодних, піклувався про відпочинок учнів.
Найчастіше, коли згадують тіло, то мова йде про щось гріховне. І справді, через тіло приходить багато спокус, воно потребує обмежень і дисципліни. Але ставлення до тіла лише як до тягаря, як до чогось нечистого — небіблійне. Навіть апостол Павло, який багато пише про підкорення тіла духові та навчає, що «вправа тілесна мало корисна» (1Тим.4:8), не заперечує, що «ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його» (Еф.5:29), а також наводить олімпійських спортсменів як певний взірець, щоб навчитися принципів духовного змагання (див. 1Кор.9). Ми живемо в часи епідемії ожиріння від неправильного харчування, хвороб через брак руху, неврозів, спричинених стресом, невпорядкованим сном. Протистояти цьому хоча б у власній сім’ї — відповідальність християнина. На жаль, відсутність уваги до здорового способу життя часто призводить до негативних наслідків навіть у житті служителів, які мали би бути прикладом для церкви.
Зростання благодаттю
Мабуть, усі погодяться, що духовне зростання — першочергове: «А ви не в тілі, але в дусі» — каже апостол Павло (Рим.8:9). Але духовне зростання зазвичай починається після досягнення певного фізичного віку, розумового розвитку, коли людина здатна прийняти свідоме рішення й пережити народження згори.
Чи відразу Ісус усвідомлював Себе Божим Сином, чи це розуміння прийшло поступово? Чи мав Він з Отцем особливе спілкування, чи тільки в межах духовних дарів, доступних звичайній людині? Одне ясно: Він відкрив у собі такий рівень любові, пізнання та єдності з Богом, що «сліпі прозрівали, криві ходили, ставали чистими прокажені, чули глухі, померлі вставали, убогим звіщалася Добра Новина» (Мт.11:5). І, як не дивно, Ісус здійснював цей поступ простими методами, які не є ні для кого таємницею — піст, молитва, Писання.
Про духовний ріст у церкві говориться найбільше. І я точно зараз повторю усім відомі речі, що для духовного розвитку необхідне регулярне харчування: «немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости на спасіння» (1Петр.2:2). Що потрібно проводити час у молитві, щоб «дивитися на славу Господню, і змінюватися в той же образ від слави на славу» (2Кор.3:18). Що варто мати єдність із церквою, служити іншим: «щоб єдине були, як єдине і Ми, щоб були досконалі в одно» (Ів.17:22-23). Що важливо правильно реагувати на випробування: «І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був» (Євр.5:8). Що ознакою росту є плоди: «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал.5:22,23). А також: «покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов» (2Петр.1:5-7). Що вороги росту — гріх, гордість, упередження, образа, біль.
«У Бога й людей»
Яка мета нашого зростання, різностороннього розвитку особистості? Адже без цілі — це просто ріст заради росту. Та Біблія відкриває вище призначення людини — служити ближньому. А для цього в процесі зростання важливо відшукати власне покликання — те місце, де я зможу бути максимально ефективним і щасливим.
Тож іще одне важливе зауваження наведеного уривка — зростання Ісуса було збалансованим і з точки зору Його становища перед Богом та перед людьми. Тут бувають крайнощі, які, власне, і можуть завадити виконанню покликання. З одного боку, ми схильні надто залежати від людської думки, забуваючи, що думає про нас Бог. Із іншого — є спокуса зовсім «відірватися від землі», піклуючись лише про небесне. Але для успішного служіння важливо вкладати і в стосунки з Богом, і в стосунки з людьми. Ці напрямки нероздільно пов’язані: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1Ів.4:20).
Сила життя
Завершити хочу одним із найсильніших образів, який, мабуть, кожен із нас мав можливість спостерігати. Коли крізь товстий шар асфальту чи бетону пробивається тендітне зелене стебло — відбувається диво росту, диво життя. У такі моменти замислюєшся, яку велику силу Творець заклав у маленьке зерня. А тим більше — яку силу життя Бог поклав у серце людини! Силу боротися, переростати себе самого, перемагати зло. Нехай це підбадьорить нас ніколи не здаватися, повторювати спроби, долати труднощі, споглядаючи на Христа.
Ісус — приклад усебічного гармонійного розвитку. Це виявилося в щоденному терплячому служінні твердосердим, смиренному перенесенні випробувань, невтомному благовісті, сміливому протистоянні опонентам. А кульмінацією став голгофський хрест — вияв найбільшої любові, самопожертви, що їх бачив світ. Так, що навіть смерть не змогла втримати могильною плитою зеленого стебла Самого Життя.