З'їзд 1929 р. у Старій Човниці:
передумови скликання та наслідки
для вітчизняно­го п’ятидесятництва

Зібрання хрещених Святим Духом на Волині в травні 1929 р. ста­ло своєрідним водорозділом розвитку вітчизняного п’ятидесятни­цтва. Рух, що веде свій відлік на західноукраїнських теренах із 1920 р., завдяки з’їзду набув нового рівня організаційного оформлення, акумулював місійні зусилля, визначив догматичні траєкторії розвит­ку, а також консолідував етнічно різні церковні спільноти на теренах міжвоєнної Польщі. […]

Передумови

Важливою передумовою п’ятидесятництва в західноукраїнсько­му контексті стала діяльність євангельських попередників. Відомо, що перші общини євангельських християн виникли тут на початку XX ст. […] Ці спільноти вирізнялися місійною активністю, створювали районні об’єднання, формували союзні структури. […] Зокрема, церква у Старій Човниці спочатку виникла як баптистська, а один із майбутніх лідерів п’ятидесятництва — І. Зуб-Золотарьов був її части­ною. Згодом, із поширенням вчення та практики хрещення Духом Святим, стався розкол громади, що суттєво загострило стосунки між віруючими.

Важливою передумовою з’їзду 1929 р. стала діяльність хреще­них Духом Святим до 1929 р. Як відомо, початок п’ятидесятницького руху в Західній Україні пов’язаний з діяльністю реемігрантів із Тер­нопільщини П. Ільчука, Т. Нагорного та Й. Антонюка, а згодом інших. Приєднавшись у США до «Російської місії Євангельських Християн Святої П’ятдесятниці», вони почали на Батьківщині активну євангелізаційну діяльність, незважаючи на релігійні та політичні утиски. Консолідація новоутворених громад почалася в 1924 р., коли в м. Кременець відбувся перший з’їзд Євангельських християн імені Свя­тої П’ятидесятниці (ЄХСП), ініційований І. Герисом. Утім, п’ятидесятницькі церкви на території Польщі до 1929 р. працювали осібно, й лише на Тернопільщині рівень їхньої спільності був вищий. Період другої половини 20-х рр., попри незначний рівень організаційного згурту­вання, вирізнявся масовим наверненням номінально православних, а також стрімким поширенням практики хрещення Духом Святим в євангельському середовищі. На фоні духовного підйому рух ЄХСП в 1928 р. проводить другий з’їзд в Кременці, де приймає рішення сфо­кусуватися на місійній діяльності в місцях найбільшого духовного запиту (на Поліссі), налагодити підготовку та навчання служителів, почати будівництво домів молитви. […]

Далі домінуюча частина громад руху доєдналася до Союзу християн віри євангельської Польщі, який було створено на з’їзді в Старій Човниці. Окремі громади, здебільшого на Тернопіль­щині, очолювані братом І. Гериса Д. Герасевичем, відмовилися від консолідації через різну деномінаційну приналежність та бажання будувати власну українську спільноту. […]

Нарешті скликання з’їзду в Старій Човниці завдячує діяльності Східноєвропейської місії (СЄМ), створеній в 1928 р. вихідцем із Захід­ної України, американським громадянином німецького походження Г. Шмідтом. Створена місійна організація, що мала центр у Чикаго, витворила базову місіонерську станцію в м. Данціг задля поєднання місіонерських зусиль у Східній Європі, зближення п’ятидесятницьких общин та підтримки новоутворених союзів. […]

Проведення з’їзду в Старій Човниці, незначному селі Ківерцівщини, на Волині, завдячує діяльності І. Зуб-Золотарьова. Народжений у Полтаві, в дорослому віці Зуб-Золотарьов був покликаний до Бі­лої армії, а згодом утік зі своєю частиною від більшовиків й опинився в спецтаборі, де відбулося його навернення до євангельського хри­стиянства. Після звільнення Зуб-Золотарьов поселився в Старій Чов­ниці та приєднався до євангельської церкви. Його місійна та освітня діяльність посприяла духовному підйому та формуванню чималої кількості духовних лідерів, серед яких Л. Столярчук. У 1928 р. до гро­мади в Старій Човниці долучилося 64 людини, які прийняли Водне хрещення. Також у цьому році Зуб-Золотарьов організував духовий оркестр. Він відомий як організатор першого на Волині хору, диригентських курсів та «духовний селекціонер», який відбирав новонавернених й спрямовував їх на інтенсивні духовні курси. Богослужіння в Човниці відбувалися в домі В. Білевича, а коли з'явилася необхідність у більшому приміщені — І. Зуб-Золотарьов віддав свій будинок, який обладнали для проведення бо­гослужінь.

Об’єднаний з’їзд українських, білоруських, польських, російських та німецьких п’ятидесятницьких церков відбувся в Старій Човниці 22-23 травня 1929 р. У ньому брали участь 83 делегати, які мали право голосу. Головою з’їзду було обрано пресвітера місцевої цер­кви І. Зуб-Золотарьова. Згодом він писав у журналі «Примиритель» про подію: «Господь почув молитви дітей Своїх — і в травні 1929 р. в с. Стара Човниця відбувся з’їзд ... зі всієї Польщі, а не лише східної її частини, за що Слава Богу. Перед відкриттям з'їзду заспівали «О том возрадуйтесь, друзья Христовы» (Гусли 302). Брат голова прочитав Псалом 45, потім подякували Господу за те, що Він допоміг зібрати­ся, й прохали про Його благословення. На молитві вже відчувалося, що Господь із нами, що Він почув наші молитви, й що Він благосло­вить нас. І істинно, Господь чудно благословив під час з'їзду, за що Слава Йому». У спогадах М. Леуса, старшого громади з Жолудська, вказано: «Був з’їзд в с. Човниця. Три дні була бесіда. Майже з цілої Польщі і навіть із закордону були делегати: Шмідт. Виробляли статут віровчення». На сьогодні ми більше не маємо даних про сам хід з’їзду, не збереглося навіть світлини заходу.

Ключовим рішенням з’їзду стало утворення Союзу християн віри євангельської Польщі. У журналі «Путешественник» відзначається, що «всі прибулі одноголосно постановили об’єднатися в один союз й надалі називатися християни віри євангельської». Таку назву взяли, щоб не дублювати назву Всеукраїнського Союзу християн єван­гельської віри, створеного в Радянській Україні І. Воронаєвим. Для керівництва діяльністю об’єднання було сформовано Союзний комітет на чолі з А. Бергхольцем (на фото), пресвітером церкви в м. Лодзь. Заступником голови обрали Й. Перського, секретарем Союзу — І. Зуб-Золотарьова, касиром — Д. Комсу. Членами Союзного Комітету стали відомі благовіс­ники та пресвітери: П. Ільчук, Г. Красковський, Ю. Стрєлка, М. Масланчук, С. Недведський, М. Вербіцький та А. Фрідріх.

На з’їзді було прийнято статут новоутвореного Союзу. […] Попри усі намагання, у зв’язку з особливостями п’ятидесятницьких церков і ставленням влади до них, союз так і не був зареєстрований в Польщі. Лише мав дозвіл на існування.

Під час з’їзду було прийнято документ «Визнання віри і устрій християн віри євангельської». Зверта­ють на себе увагу статті, які ідентифікують рух як п’ятидесятницький. У ст. 8 «Про обітницю Бога Отця» йде мова про можливість отри­мання Духа Святого кожним віруючим, яка підкреслює егалітаризм «руху Духа». Ціль хрещення Духом Святим визначена як наділення силою Божою для життя та духовного служіння ближнім. Сам же ду­ховний досвід «відрізняється від народження згори і наступає або разом з ним або після нього». […] Знаком хрещення Духом Святим у документі визначено говоріння мовами. […]

Особливе місце у визнанні віри займають статті про Церкву, яка визначається як «вибрані Богом, що вірять в Святу Євангелію та її про­голошують». При цьому визнаються «два служіння церковні», а саме «старшого, який також називається єпископом, проповідником, вчи­телем, пресвітером чи пастором, і диякона». Кожна помісна цер­ква визнана як самоврядна, що обирає свого «проповідника» й раду. […]

Наслідки

Ретроспективно наслідки рішень з’їзду можна виокремити в де­кілька змістовних висновків, які будуть доречними для вітчизняного п’ятдесятництва на початку XXI ст. Насамперед, варто підкресли­ти, що місія стала основною діяльністю хрещених Святим Духом у 20-30 рр. XX ст. […]

Ще до з’їзду в Старій Човниці піонери п’ятидесятництва, що пережили досвід хрещення Святим Духом, вбачали в ньому рушія євангелізації. Їхні основні зусилля були направлені на благовістя, а не на організаційне оформлення. У ранніх резолюціях та протоколах з’їздів і районних бесід йдеться про підготовку та діяльність благовіс­ників, необхідність побудови місійного будинку в Кременці, форму­вання місіонерської каси та використання коштів із неї тощо. Уже в 20-ті рр. формується важлива ланка, що ідентифікує місійну еклезіологію раннього п’ятидесятництва, а саме — благовісники. […]

Організаційні рішення, що демонстрували місійно-еклезіологічну динаміку, живилися переконанням, що хрещені Святим Духом про­довжують справу апостолів. […]

У 30-ті рр. християни віри євангельської робили акцент на євангелізації з чудесами та ознаками й необхідністю залишати «історичні» церкви. Укупі все це вело до значного кількісного зростання руху. Нижче представлена щорічна статистика, яка засвідчує майже сто­відсоткове зростання послідовників руху: 1931 р. — 12204 чол., 1932 р. — 15441 чол., 1935 р.—18157 чол., 1937 р.— 21501 чол.

Другим фактором, який вирізняє рух ХВЄ після з’їзду в Старій Човниці, стала довіра освіченій та богобійній молоді. […] Статус людини тут визначався не її місцем у суспільстві чи майновим станом, а її обдарованістю Святим Духом. […] Бог промовляє до всіх вірних і промовляє через них. Подібна переконаність дозволила до­лучити до служіння людей різного соціального походження, віку та статті. У цьому сенсі особливо вражає вік ключових лідерів Союзу ХВЄ Польщі. Голова Союзного комітету А. Бергхольц на момент обрання мав лише 27 років. Навернувшись у молодому віці, він здобув богословську освіту в Лондоні й у 24 роки став пресвітером церкви в Лодзі. […]

Дуже молодим був склад благовісників та пресвітерів Союзу. На­приклад, І. Зуб-Золотарьов став пресвітером у 22 роки, а у 26 років був обраний головою з’їзду в Старій Човниці та секретарем Союзу. Відомий волинський благовісник Л. Столярчук очолив п’ятидесятницьку общину в Підріжжі у віці 25 років. У цілому, більшість служи­телів у помісних церквах на момент скликання з’їзду ще не мали 30 років. Висока динаміка служіння, готовність учитися та розвиватися, спроможність долати великі відстані задля виконання місії — це ті риси, які визначають служіння молодих людей у русі ХВЄ в 30-ті рр.

Християни віри євангельської міжвоєнного періоду робили по­тужний наголос на освіту як інструмент, який вивільняє дані Бо­гом дари. На підставі Дій апостолів, 2:42, ранні п'ятидесятники ро­зуміли, що злиття Духа не знівелювало необхідності перебування в науці апостольській. Ключовою особою, що внесла та втілила ідею духовної освіти у Східній Європі став Г. Шмідт. За десять ро­ків діяльності місії освітній процес пройшов декілька етапів. У серпні 1929 року розпочалися тримісячні Біблійні курси в Данцігу. Із берез­ня 1930 р. стала функціонувати Біблійна школа при Східноєвропей­ській місії, що за три роки існування підготувала 271 студента. Якісно організований процес навчання компенсував окремі недоліки, як-от невисокий академічний рівень абітурієнтів тощо. Високий рівень викладання забезпечили кращі п’ятидесятницькі вчителі свого часу — Д. Джі, П. Стеліх, Г. Кіндерман та ін. Нав­чання там пройшли десятки західноукраїнських лідерів ХВЄ, серед яких Г. Федишин, М. Вербіцький, Ю. Стрєлка, Л. Горошко та ін.

Фінансова криза, обмеженість доступу до школи всіх бажаючих навчатися та відірваність студентів від власних місійних нив зму­сили Г. Шмідта в лютому 1933 р. призупинити діяльність біблій­ної школи та перемістити процес навчання в регіони. […] Така форма навчання дозволила підвищити освітній рівень не лише окремих очільників руху, а й значної частини церковного активу. […] Проведення курсів у Ківерцях, Підріжжі, Боратині, також «румунських» на той час Чернівцях дозволило раннім п’ятидесятникам вивільнити дані Духом дари й направити їх на збудування, уникнувши крайнощів окремих містич­них течій.

У жовтні 1935 р. відновлюється стаціонарне навчання в Данцігу на рівні Біблійного інституту. […] Лідерське покоління ХВЄ 30-х рр. вирізнялося як добрим знанням Писання й активною місійною позицією, так й інтелігентністю, високою куль­турою та пресвітерською етикою, спроможністю якісно вирішувати складні ситуації в общині та в стосунках із зовнішнім світом. […]

Без сумніву, важливим фактором стрімкого поступу руху ХВЄ ста­ла побудова гнучкої структури Союзу з акцентом на низову лан­ку. Територіально найдрібнішою частиною Союзу стала самоврядна релігійна громада, куди входили групи п’ятидесятників із сіл однієї чи декількох гмін. Більшими частинами Союзу були районні об’єд­нання, що консолідували громади в одному та декількох повітах. Ще більшими частинами були округи, які об’єднували громади на тери­торії воєводств.

Районний розподіл Союзу було здійснено на з’їзді в Старій Човниці. Він передбачав створення районного комітету, представни­ки якого постійно відвідували громади й опікувалися їхнім станом. Районні об’єднання проводили власні з’їзди й були достатньо са­мостійними. Якщо загальні з’їзди визначали стратегію розвитку Союзу, то районні комітети та з’їзди визначали тактичні кроки втілення рішень, природно будучи близькими до кон­тексту. У такій моделі й помісна громада відчувала себе доволі само­стійно, спрямовуючи енергію на місію. При цьому Союз хри­стиян віри євангельської виконував функції загальної координації та консультації, богословської та музично-регентської освіти, забезпе­чував представництво перед державною владою Польщі та міжна­родні контакти в п’ятидесятницькому співтоваристві. […] Водночас Союз ретельніше контролював про­повідницьку діяльність у громадах, надаючи дозволи на проповідь. Проповідникам, які мали «проповідувати Святу Євангелію, ширити науку Христову, проводити молитви над дітьми, поховання помер­лих та причастя», видавали на певний термін особливе посвідчення з підписом. […]

Нарешті, активна видавнича діяльність сприяла успішному роз­витку руху ХВЄ в міжвоєнний період. Безпосереднім наслідком з’їз­ду в Старій Човниці стало започаткування журналу «Приидет При­миритель». Разом зі створеним на космополітичній основі Союзом журнал мислився як об’єднавчий інструмент для розрізнених до не­давнього часу громад і служителів, покликаний уніфікувати особли­вості богослов’я, духовно-церковної практики, суспільних поглядів і т. ін. […]

Журнал видавався російською мовою накладом 4-5 тис. екземп­лярів. Усього було видано 122 номери у 83 журналах. «Примири­тель» зіграв важливу роль у розвитку Союзу ХВЄ Польщі, сприяючи формуванню ідентичності хрещених Духом Святим у Східній Європі. Видання стало рупором п’ятидесятницького богослов’я, вирішення різноманітних еклезіологічних питань, розвитку служінь у громадах і т. ін. Журнал одночасно задовольняв потреби в місіо­нерському, апологетичному й інформаційному напрямку. Богослов­ська проблематика видання охоплювала три основних напрямки: загальні богословські питання, основи п’ятидесятницької доктрини й церковно-практичне вчення. […]

Завдяки журналу «Примиритель» сучасні дослідники можуть не лише з’ясувати логіку розвитку п’ятидесятництва в міжвоєнний пе­ріод, а й встановити певну деформацію руху після 1945 p., пов’язану з радянським атеїстичним експериментом. […]

Сучасного віруючого ХВЄ може вразити надзвичайно жертовна праця як очільників руху, так і його рядових віруючих, їхня інвестиція в майбутнє через добре зорганізоване дитяче служіння, окремі со­ціальні проекти руху. […]

Отже, з’їзд хрещених Святим Духом у Старій Човниці в травні 1929 р. став епохальною подією для п’ятидесятництва в Східній Єв­ропі, що не лише окреслив параметри руху в 30-ті рр., а й не дозво­лив йому розчинитися в лавах ВРЄХБ після 1945 р. чи взагалі зник­нути в часи атеїзації. […] Дякуючи вдалій організаційній моделі Союзу християн віри євангельської, активній місійній, освітній та ви­давничій діяльності, а також максимальному залученню всіх вірних до служіння, п’ятидесятницький рух у 30-ті рр. потужно вплинув на сучасне покоління й став частиною світового п’ятидесятництва.

Михайло Мокієнко,
(зі збірника статей «Становлення Союзу ХВЄ у Західній Україні», скорочено)