Як упоратися з тривожними думками
Пам’ятаю один момент зі свого життя, коли було дуже важко матеріально.
Узагалі вважалося, що 2000-ні роки для економіки й добробуту людей були доволі ситими й багатими. Можливо, їх порівнювали з 1990-ми, але так говорили.
Коли я це чув, то оглядався в уяві й думав: якщо вони й були багатими, то це якось повз мене пройшло.
Пам’ятаю 2008 рік — початок світової фінансової кризи. Тоді з’явився такий жарт.
Син запитує батька:
— Тату, а криза нас торкнеться?
Той каже:
— Синку, торкнеться криза олігархів, а нас із тобою вона розчавить!
Отож, 2008 рік, перший стрибок долара… І ось у той період хтось із кафедри каже:
— Брати й сестри, усе — криза прийшла! Усе — наїлися по ресторанах!
А я сиджу й думаю: які ресторани? Хтось наївся, а я навіть не бачив… Тут у «МакДональдс» раз на рік ідеш, як на свято! У нас так сутужно-сутужно було. Думаю собі: от бачиш, воно, виявляється, уже закінчилося, а ти навіть не спробував…
Пам’ятаю, пастор каже:
— Пояси треба затягнути тепер!
Я дивлюся: а в мене пояс уже на останній поділці! Ще трохи затягнеш — і петля вийде. Куди вже затягувати?
— Усе, наїздилися по Туреччинах, Єгиптах!
А ти про Єгипет знаєш тільки одне: що там Йосип жив і Мойсей. Я сидів і такий розбитий був — мало того, що нічого немає, а тут ще й всесвітня криза! Ну, дякую Тобі, Господи!
Мені тоді ще й жарт розказали…
Померли американець, німець і українець — віруючі, і потрапили на небо. І от вони там зробили домашню групу й вирішили розповісти, хто як помер. Виявилося, що всі померли через транспорт.
Американець каже:
— Я купив собі вертоліт, злітав, але не розрахував тягу — і розбився.
Німець каже:
— Я купив собі мерседес, виїхав на автобан, розігнався, не розрахував швидкість — і злетів із дороги…
Українець каже:
— А я вам нічого не розкажу!
— Та ми знаємо, що всі ми померли через транспорт, ти-то через який?
— Не скажу, бо соромно…
— Ну, скажи, ми не будемо сміятися!
— Не скажу!
Але вічність довга, вони його вмовили врешті.
— Знаєте, хлопці, — зізнався українець, — я теж помер через транспорт: взяв ланос у кредит — і помер із голоду!
Той, хто мені цей жарт розказував, теж сміявся. А в мене тоді якраз був ланос, взятий у кредит… І мені було взагалі не смішно! 2008 рік — і ланос в кредит! А я ще й умудрився на ньому потрапити в аварію.
І, пам’ятаю, якось так сумно мені стало, так важко на душі… Якраз наближався мій день народження. У той день я прокинувся, зайшов у кімнату, зачинив двері, став на коліна. І так хотілося Богу, так би мовити, пред’явити претензії. Сказати:
— Боже, Ти бачиш, Твій раб старається, як може! Ну, врешті-решт, ну, чого все ось так?
Але Бог не дав мені відповіді на ці всі питання. На жодне з питань, які стосувалися матеріального стану — ні про кредит, ні про аварію... Просто, коли я стояв на колінах, то відчув, ніби Він обійняв мене й сказав тільки одне речення:
— Якби на планеті Земля більше не було людей, а тільки ти один, то Я заради тебе так само прийшов би у світ, пішов би на хрест за твої гріхи й заради тебе одного воскрес би!
І я вам скажу: абсолютно нічого не змінилося — ні в обставинах, ні в гаманці. Але я піднявся з колін іншою людиною, розуміючи: якщо Він зі мною — усе інше не має жодного значення.
Усе пройде, темні часи пройдуть, світанок настане, усе буде добре! Але! Усе буде добре не тому, що я себе в цьому переконую, що мені хочеться в це вірити, що я сам собі навіюю. Ні! Усе буде добре, тому що Він — зі мною. І Він настільки сильно мене любить, що ніколи не залишить!