Як упоратися з тривожними думками

31.10.2021
0
388

Пам’ятаю один момент зі свого життя, коли було дуже важко матеріально.

Узагалі вважалося, що 2000-ні роки для економіки й добробуту людей були доволі ситими й багатими. Можливо, їх порівнювали з 1990-ми, але так говорили.

Коли я це чув, то оглядався в уяві й думав: якщо вони й були багатими, то це якось повз мене пройшло.

Пам’ятаю 2008 рік — початок світової фінансової кризи. Тоді з’явився такий жарт.

Син запитує батька:

— Тату, а криза нас торкнеться?

Той каже:

— Синку, торкнеться криза олігархів, а нас із тобою вона розчавить!

Отож, 2008 рік, перший стрибок долара… І ось у той період хтось із кафедри каже:

— Брати й сестри, усе — криза прийшла! Усе — наїлися по ресторанах!

А я сиджу й думаю: які ресторани? Хтось наївся, а я навіть не бачив… Тут у «МакДональдс» раз на рік ідеш, як на свято! У нас так сутужно-сутужно було. Думаю собі: от бачиш, воно, виявляється, уже закінчилося, а ти навіть не спробував…

Пам’ятаю, пастор каже:

— Пояси треба затягнути тепер!

Я дивлюся: а в мене пояс уже на останній поділці! Ще трохи затягнеш — і петля вийде. Куди вже затягувати?

— Усе, наїздилися по Туреччинах, Єгиптах!

А ти про Єгипет знаєш тільки одне: що там Йосип жив і Мойсей. Я сидів і такий розбитий був — мало того, що нічого немає, а тут ще й всесвітня криза! Ну, дякую Тобі, Господи!

Мені тоді ще й жарт розказали…

Померли американець, німець і українець — віруючі, і потрапили на небо. І от вони там зробили домашню групу й вирішили розповісти, хто як помер. Виявилося, що всі померли через транспорт.

Американець каже:

— Я купив собі вертоліт, злітав, але не розрахував тягу — і розбився.

Німець каже:

— Я купив собі мерседес, виїхав на автобан, розігнався, не розрахував швидкість — і злетів із дороги…

Українець каже:

— А я вам нічого не розкажу!

— Та ми знаємо, що всі ми померли через транспорт, ти-то через який?

— Не скажу, бо соромно…

— Ну, скажи, ми не будемо сміятися!

— Не скажу!

Але вічність довга, вони його вмовили врешті.

— Знаєте, хлопці, — зізнався українець, — я теж помер через транспорт: взяв ланос у кредит — і помер із голоду!

Той, хто мені цей жарт розказував, теж сміявся. А в мене тоді якраз був ланос, взятий у кредит… І мені було взагалі не смішно! 2008 рік — і ланос в кредит! А я ще й умудрився на ньому потрапити в аварію.

І, пам’ятаю, якось так сумно мені стало, так важко на душі… Якраз наближався мій день народження. У той день я прокинувся, зайшов у кімнату, зачинив двері, став на коліна. І так хотілося Богу, так би мовити, пред’явити претензії. Сказати:

— Боже, Ти бачиш, Твій раб старається, як може! Ну, врешті-решт, ну, чого все ось так?

Але Бог не дав мені відповіді на ці всі питання. На жодне з питань, які стосувалися матеріального стану — ні про кредит, ні про аварію... Просто, коли я стояв на колінах, то відчув, ніби Він обійняв мене й сказав тільки одне речення:

— Якби на планеті Земля більше не було людей, а тільки ти один, то Я заради тебе так само прийшов би у світ, пішов би на хрест за твої гріхи й заради тебе одного воскрес би!

І я вам скажу: абсолютно нічого не змінилося — ні в обставинах, ні в гаманці. Але я піднявся з колін іншою людиною, розуміючи: якщо Він зі мною — усе інше не має жодного значення.

Усе пройде, темні часи пройдуть, світанок настане, усе буде добре! Але! Усе буде добре не тому, що я себе в цьому переконую, що мені хочеться в це вірити, що я сам собі навіюю. Ні! Усе буде добре, тому що Він — зі мною. І Він настільки сильно мене любить, що ніколи не залишить!

Микола Савчук



Додати коментар

Пожертвувати