Як не ранити пораненого?
Як допомогти ветеранам? Як підтримати тих, хто воює, хто отримав поранення? Ці запитання дедалі більше на часі. На жаль, наше суспільство і саме дуже травмоване, щоб піднімати дух тим, хто зазнав травм душі й тіла на полі бою. Тож завдання насамперед — не поранити й не посилити вже наявний біль.
Спробуємо визначити орієнтири взаємодії з тими, хто нас захищає, віддає своє життя в жертву заради нашого блага і чий біль ми насправді ніколи не зможемо осягнути до кінця. Однак служити їм — наш основний обов’язок, і, згідно з Великим дорученням Ісуса, ми маємо познайомити їх зі справжнім Цілителем, Який лікує розбитих серцем і перев’язує їхні рани (див. Пс.147:3).
При спілкуванні з військовослужбовцем у лікарні потрібні такт, розуміння та повага, як навчає Соломон: «Привітні слова — то стільник медовий, солодкий для душі й цілющий для костей...» (Пр.16:24). Добрі, теплі й зичливі слова можуть стати потужним джерелом підтримки й навіть прискорити процес зцілення!
Ось кілька порад, як не завдати емоційного чи фізичного болю.
1. Проявляйте емпатію, але уникайте жалю.
Замість того, щоб жаліти, підтримайте. Наприклад, скажіть: «Ти сильний / сильна, і я вірю у твоє одужання». Уникайте фраз: «Як ти це пережив?» — вони тільки роз’ятрять рани й повернуть до болісних спогадів.
2. Уважно слухайте.
Активне слухання — один із найперших кроків у наданні психологічної допомоги, тож чим швидше ми опануємо цю навичку, тим краще зможемо служити в майбутньому. Дайте людині можливість самій вирішувати, про що розповідати. Не примушуйте говорити про травматичний досвід, якщо вона не готова. Делікатно й доречно реагуйте на почуте, ставте коректні уточнювальні запитання, кивками та жестами давайте знати, що чуєте й розумієте їх.
3. Підтримуйте гідність із вдячністю та уважністю.
Звертайтеся з повагою до статусу людини та її вибору служити у війську. Запропонуйте допомогу, але не наполягайте, якщо вона відмовляється.
4. Не акцентуйте на травмах.
Уникайте запитань на кшталт: «Чи боляче тобі зараз?» або: «Що саме сталося?» Краще запитайте: «Чи потрібна тобі допомога?» або: «Про що ти хотів би поговорити?»
5. Не давайте непроханих порад.
Непрохані поради віддаляють, насторожують, руйнують довіру. Уникайте фраз: «Усе буде добре» або: «Час лікує» (ви насправді не можете й не маєте права цього обіцяти). Просто будьте поруч. Не тисніть, намагаючись привести людину до церкви. Станьте для неї другом, близькою людиною, будуйте довірливі стосунки — це значно ефективніше.
6. Дбайте про фізичний комфорт.
Якщо хочете доторкнутися до людини (наприклад, обійняти), спочатку запитайте дозволу. Не пересувайте медичне обладнання, меблі чи особисті речі без дозволу чи прямого прохання.
7. Постарайтеся спілкуватися про життя поза війною.
Говоріть про щось легке та позитивне — спільних знайомих, хобі, цікаві новини. Якщо людина сама виявляє бажання розповісти вам про свій досвід, травму, побратимів або якусь історію з фронту, приязно підтримайте розмову. І обов’язково — активно слухайте (див. пункт 2).
8. Враховуйте емоційний стан людини.
Військові можуть приховувати емоції, але це не означає, що вони їх не переживають, тому уважніше добирайте слова й жарти. Поважайте їхнє бажання побути на самоті, обмежити розмову чи небажання долучитися до молитви.
9. Пропонуйте конкретну допомогу.
Замість: «Як тобі допомогти?» уточніть: «Принести води?», «Потрібно щось із одягу?», «Допомогти з документами?»
10. Співпрацюйте з медперсоналом.
Персонал часто краще розуміє контекст та конкретні потреби поранених військових. Запитайте в лікарів або медсестер, як можна допомогти, не зашкодивши пацієнту. Висловіть свою вдячність і медикам за їхній вклад у добробут та зцілення пацієнтів.
Найголовніше — будьте щирими й турботливими. Розуміння, присутність та небайдужість можуть стати важливим, а інколи єдиним джерелом підтримки для пораненого військовослужбовця. Пам’ятаймо, що згідно із 147-м псалмом ми повинні бути світлом Того, Хто зцілює зламані серця.
Галина Попудник