Воскреслий син
У відомій Ісусовій притчі про блудного сина є цікавий момент. Коли молодший син, який через власну самовпевненість пішов із батьківського дому в пошуках свободи, повернувся, побитий гріховним життям, у батька відбулася непроста розмова зі старшим сином. Той дорікав батькові за надто святкову та гучну зустріч безпутного та нерозважливого брата. Там були згадки і про пущені на вітер батькові гроші, згадав і про себе, свою бездоганну службу батькові та, відповідно, про свою образу на батька і брата. І тоді батько, пояснюючи, чому він так зробив, наводить важливий аргумент: «Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» (Лк.15:32).
Був мертвий — і ожив…
Мрія про життя після смерті, про воскресіння притаманна майже всім людям у всі часи. Ця мрія прослідковується як у релігійних віруваннях, так і в народній творчості. Але вона так і залишалася мрією.
«Як помре чоловік, то чи він оживе?» — запитує праведний Йов із відомої біблійної книги. Багато століть це запитання так і залишалося без відповіді, завдаючи болю людській свідомості.
Біблія пояснює причину такого стану. Нащадки Адама та Єви успадкували від своїх прабатьків Боже прокляття за неслухняність у вигляді фізичної смерті. І не лише фізичної. Гріх віддалив людей від Бога, він став причиною вигнання Адама та Єви з раю, тобто від Божої присутності та спілкування. Людство стало як отой блудний син, який збунтувався проти батька. Узагалі-то ця притча — це дуже сильні образи, які пояснюють стан людства щодо їхнього Батька та Творця.
Отже, повернімося до фрази «був мертвий…» Зрозуміло, коли батько з Ісусової притчі промовляв це, він не мав на увазі фізичну смерть. Для нього молодший син, який пішов із дому, грюкнувши дверима, помер, як тільки його силует сховався за першим поворотом дороги — дороги, яка вела до смерті. Бо той стан, у якому самовпевнений юнак опинився, усе прогулявши, пропивши та розтративши, життям не назвеш. Животіння біля свинячого корита — це не життя.
У Біблії часто використовується фраза «духовна смерть». Так характеризується людина, яка живе без цілі, сенсу і — без Бога. Тому, коли Бог-Творець послав на землю Свого Сина, щоб повернути додому та воскресити з мертвих блудних дітей, то головною темою проповідей Ісуса була тема життя. «Я є життя», — казав Він. «Бо так полюбив Бог світ, що дав Сина свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» — у цій фразі головна суть служіння Ісуса Христа.
Ми усі були, як блудні сини, залишили Бога-Отця й ходили своїми гріховними дорогами. Але Бог, як отой батько з притчі, чекає повернення загублених і по суті мертвих дітей. І яскравим підтвердженням цієї істини є Воскресіння Самого Божого Сина. Ми не можемо до кінця зрозуміти суті усього, що сталося на голгофському хресті та після нього. Але цими подіями Бог хоче показати всю глибину Своєї любові до загублених грішників, продемонструвавши, що смерть переможена, і тепер послідовники Христа мають право на повернення до Батька — право на воскресіння, право на життя. Ісусове воскресіння — це гарантія Божої обіцянки що «той, хто вірує в Мене (тобто, Ісуса), хоч і вмре, буде жити» (Ів.11:21-27).
Тому всі віруючі з особливою радістю та торжеством згадують Воскресіння Христа. Бо Той, Хто, померши на хресті, переміг смерть і воскрес із мертвих, сильний воскресити і тих, хто вірує в Нього. І перш за все Бог бажає воскресити нас від гріховного життя, повернути до Себе, до нових стосунків. Покаяння перед батьком і повернення додому знову зробило блудного сина повноправним членом родини. Воно стало новим народженням для нових стосунків та нового життя з батьком. Отак і в стосунках з Богом — нам потрібне покаяння та народження згори, народження для нового життя, святого та праведного. А нове духовне життя в Господній присутності дає нам право на воскресіння в життя вічне після нашої фізичної смерті.
Вітаючи один одного словами «Христос воскрес!», ми не лише згадуємо історичну подію двохтисячної давнини, ми тим самим утверджуємо віру і в наше воскресіння — як у духовне в момент увірування, так і у воскресіння під час другого приходу Христа.
Юрій Вавринюк