Віра Ірода
Пригадуючи Різдвяні історії серед знайомих ще з дитинства рядків Євангелії, нещодавно звернула увагу на віру ізраїльського царя Ірода — він може послужити яскравим прикладом людини, яка дійсно вірила у справжній зміст Свята Різдва Христового, але його віра не послужила на користь...
У Єрусалим прибула делегація із Далекого Сходу, щоб поклонитися Дитині-Царю — обіцяному Спасителю всіх народів — та віддати Йому дари. «Де Цар юдейський, що народився? Бо ми побачили Його зорю на сході і прийшли поклонитися Йому!» (Мт.2:2).
Здавалося б, треба радіти таким високим гостям і, тим більше, народженню Божого Сина. Побачити Спасителя на власні очі було бажанням і царів, і пророків, і простих людей! Але натомість «Ірод дуже стривожився, а разом з ним і всі мешканці Єрусалиму» (Мт.2:3). Що стало причиною тривоги царя та жителів столиці? Характер Ірода не допустить шанування когось іншого, окрім нього самого, і про це добре знали мешканці міста.
Чи повірив Ірод у факт народження Царя, почутий від мудреців? Так — адже ніхто, окрім Бога, не може керувати небесними світилами. Повірив, бо «зібрав усіх головних священиків та книжників юдейських і запитав їх, де має народитися Христос. Вони ж відказали йому: У Віфлеємі». І ще один доказ його віри: «Тоді Ірод покликав мудреців, щоб зустрітися таємно, і точно з’ясував у них, коли зійшла зірка?» (Мт.2:7).
Ірод повірив і з’явленню зорі, і часу і місцю її появи — це, здавалося б, дуже добре! Зросту його віри сприяло виховання, співпраця з релігійними діячами, єрусалимський храм… Але чому ж віра царя мала такі невтішні наслідки — і для нього самого, і для жителів держави? «Ірод розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав» (Мт.2:16).
Постає питання: хіба віра в Бога не змінює навіть найжорстокіші серця, хіба не звільняє їх від заздрості, гордості, ліні? Насправді віра у сам факт народження Ісуса Христа, не спасає від гріхів, як бачимо на прикладі Ірода. Переконання, яке виникає внаслідок отриманої інформації, також не може вплинути на людину: «І демони вірують, і тремтять» (Як.2:19). Змінюють — стосунки. Коли людина готова поступитися власними інтересами, принципами заради Господа, готова вибачитися, впокоритися — полюбити Його у відповідь.
Любити Бога — означає берегти Його Заповіді , а також служити людям — тим самим служачи Богу. «Я маю Бога в душі!» — безліч разів чула таку фразу. Це добре, але як перевірити, чи справді це так? Запитайте себе: «Чи є у душі ті почуття, які походять від Бога: любов, доброта, співчуття, милосердя?» Коли в душі живе Бог, там не буде місця злу та жорстокості.
Різдво — саме час перевірити, на що більше схожа моя віра. На віру мудреців, які приклали великі зусилля, аби відшукати Божого Сина і вклонитися Йому. Чи на віру Ірода, для якого Божий Син був конкурентом, Який загрожував його царюванню? Ісус Христос завжди буде конкурентом гріховних пожадливостей людини, царюванню її его. Заради стосунків з Ним від цього обов’язково доведеться відмовитися.
З Божої сторони спасіння людей «Звершилося!», воно почалося народженням Дитя у Віфлеємі і завершилося останнім словом Ісуса на хресті. А вже прийняти це спасіння у стосунках з Господом, або відкинути, вклонитися Немовляті, чи обрати гордовиту «віру» Ірода — вибір кожного з нас.