Таміла й Мурчик

10.10.2019
0
88

Уже давно діти просили дозволу взяти додому котика. Просили всі троє, особливо молодші. Ми довго не погоджувалися, адже за домашніми улюбленцями потрібен належний догляд. Та діти переконали, що будуть і годувати, і купати, і бавити. Ми подумали: та хай беруть, а то підростуть і скажуть: «Ви нам не дозволяли навіть кота взяти...» Я знаю про їхню небайдужість до пухнастих тваринок.

Наступного дня Женя, однокласниця нашої старшої доньки Віоли, радо подарувала Мурчика в надійні руки. Радості дітей не було меж! Котик виявився вихованим і розумним. Ніколи б не подумала, що й сама полюблю його.

Минув тиждень. Я помітила в найменшої Тамілочки приховане хвилювання. Вона ставили багато запитань: «Чи не сумує котик за своєю мамою? А як же мама без нього?» Моїх пояснень дитина наче не чула: «Мамо, занесімо котика до його дому, нехай він відвідає свою маму!» Коли дівчинка гралася з котиком, у очах були одночасно і радість, і смуток, а через деякий час вона вже просто не могла приховувати своїх переживань: «Мамо, я дуже люблю Мурчика, але віднесімо його до його мами!» Я переконувала, що котики створені не так, як люди, що вони не сумують за своїми рідними, за своїм домом. Пояснювала, що йому в нас дуже добре, бо ж відчуває турботу й величезну любов. Але всі вмовляння були марними: «Мамо, віднесімо котика до його мами!»

Причина такого щирого дитячого рішення проста. Дівчинка уявила себе на місці котика, якого забрали від мами, від сім’ї, і її страждання стали більшими за її дитяче розуміння. Я покликала старших дітей, вони пояснили їй усе ще раз. Нарешті дитина зрозуміла, погодилася з нашими доводами, і просвітліло її лице. 

Укотре дивуюся дитячій простоті, чутливості та сердечній любові. Вона готова попрощатися зі своїм улюбленим котиком, щоб йому гарно жилося! Нехай краще сумуватиме вона, а той, кого любить, нехай живе й тішиться! Їй тільки 6 років, але дівчинка вміє любити по-справжньому!

Чому ж дорослим буває так важко зрозуміти: щасливим будеш тоді, коли зробиш щасливим когось. Здається, так просто стати на місце іншого й зрозуміти, що саме йому потрібно для радості. Але справа навіть не в розумінні, а в самопожертві. Усім відоме правило Ісуса Христа: «Як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви» (Євангелія від Луки, 6:31). Дотримуватися  такої настанови — значить жити щасливо, бо — з чистою совістю!

Ірина Губеня



Додати коментар

Пожертвувати