Ті, що сіяли зі сльозами…

1921 року Девід і Сві Флуд вирушили зі своїм дворічним сином зі Швеції в саме серце Африки, у так зване тоді Бельгійське Конго. Це місіонерське подружжя зустрілося з Еріксонами — ще однією молодою скандинавською сім’єю. Учотирьох вони молилися, щоби Бог спрямував їх у служінні. І через певний час вони відчули спонукання від Господа вирушити з головної місіонерської станції у віддалений район, до села Н’долера, проповідувати Євангелію.

Це був їхній величезний крок віри.

Перші кроки

Приїхавши туди, вони одразу наштовхнулися на спротив вождя, який не дозволив їм навіть увійти до свого села, щоби не налаштувати проти себе місцевих богів. Тоді дві місіонерські сім’ї вирішили побудувати власні глинобитні хатини недалеко від села, за кілька сотень метрів від нього на схилі гори.

Вони молилися за духовний прорив у місцевості, але його не було. Єдине, що їх якось єднало з жителями села, був хлопчик, якому дозволили продавати їм курей та яйця двічі на тиждень.

Сві Флуд — тендітна жінка на зріст всього 1 м 42 см — вирішила, що якщо це єдиний африканець, із яким вона може поговорити, то спробує привести хлопчика до Ісуса. І їй це вдалося!

Тим часом малярія вражала одного члена маленької місіонерської групи за іншим. Еріксони вирішили, що з них достатньо страждань, і повернулися на центральну місіонерську станцію.

Девід та Сві Флуд залишилися біля Н’долери самі.

Розчарування

Через певний час Сві завагітніла, але сім’я не повернулася на центральну місіонерську станцію й далі жила у своїй хатині посеред дикої природи. Коли настав час народжувати, вождь села трохи пом’якшав і дозволив повитусі допомогти Сві. Народилася маленька дівчинка, яку назвали Айною. Пологи були важкими. Сві, яка й так ослабла від нападів малярії, не змогла витримати навантаження — і пологи стали фатальним ударом для її здоров’я. Вона померла через 17 днів після народження Айни.

Щось зламалося глибоко всередині Девіда Флуда в той момент. Він викопав могилу та поховав свою 27-річну дружину, а потім спустився з гори разом із дітьми на місіонерську станцію.

Віддавши маленьку Айну Еріксонам, він зі злості майже прогарчав: «Я повертаюся до Швеції. Я втратив дружину і, очевидно, не зможу подбати про цю дитину. Бог зруйнував моє життя!»

Із цими словами він попрямував у порт, зрікшись не лише свого покликання, а й Самого Бога.

Доля Айни

Протягом наступних восьми місяців обоє Еріксонів захворіли й померли з різницею у кілька днів. Малятко Айну передали іншій американській місіонерській сім’ї, і вони змінили її шведське ім’я на англійське «Еґґі». Зрештою, коли їй було три роки, забрали її до Сполучених Штатів.

Нова сім’я любила Еґґі. Боячись повертатися до Африки через юридичні моменти, пов’язані з удочерінням Еґґі, вони залишилися в рідній країні та перейшли від місіонерської роботи до пастирського служіння. Тож Еґґі виросла в Південній Дакоті. Вона навчалася в Північно-центральному біблійному коледжі в Міннеаполісі. Там познайомилася з Дьюї Херстом і вийшла за нього заміж.

Минули роки. Служіння Херстів було плідним. Зростала також і сім’я. Еґґі народила спочатку дочку, потім — сина. Згодом її чоловік став президентом християнського коледжу в районі Сієтлу, де Еґґі знайшла багато матеріалів про Скандинавію.

Якось вона виявила у своїй поштовій скриньці шведський християнський журнал. Вона гадки не мала, хто його послав, і, звичайно, не могла прочитати ні слова, але коли вона перегортала сторінки, одна фотографія раптово привернула її погляд. На ній була могила з білим хрестом, на якому були слова — Сві Флуд.

Еґґі сіла в машину й поїхала прямо до викладача коледжу, який, як вона знала, міг перекласти статтю.

Учитель переповів журнальну історію: «Йдеться про місіонерів, які багато років тому вирушили до Н’долера, Африка. У них народилася дитина. Але молода мама померла. Перед цим вони привели до Ісуса лише одного африканського хлопчика. Після того, як усі білі пішли, хлопчик виріс. Через деякий час він переконав вождя дозволити йому побудувати школу в селі. Поступово, один за одним, він привів усіх своїх учнів до Христа, а діти привели до Нього своїх батьків. Незабаром навіть вождь став послідовником Ісуса! Сьогодні в цьому селі проживає шістсот віруючих — і це все через жертовне служіння Давида та Сві Флудів».

Зустріч із батьком

Еґґі була в захваті! На 25-ту річницю шлюбу Херстів коледж подарував їм поїздку до Швеції. І Еґґі нарешті отримала змогу розшукати свого біологічного батька.

Девід Флуд був уже старим. Повернувшись до Швеції, він одружився знову, став батьком ще чотирьох дітей та розтратив своє життя на алкоголь. Потім переніс інсульт і, запекло ховаючи образу на Бога, встановив у сім’ї одне правило для всіх: «Ніколи не згадуйте при мені імені Бога! Бог забрав у мене все!»

Після емоційної зустрічі зі своїми зведеними братами та сестрою Еґґі сказала, що хоче побачити батька. Але вони сказали: «Ти не зможеш поговорити з ним, бо він зараз дуже хворий. А ще тобі потрібно знати, що кожного разу, коли він чує ім’я Бога, то лютує».

…Еґґі ввійшла до вбогої квартири. Усюди були розкидані пляшки з-під спиртного. Жінка повільно підійшла до свого 73-річного батька, що лежав на зім’ятій постелі.

— Тату, — сказала вона обережно.

Він обернувся і, побачивши її, заплакав.

— Айно! Я ніколи не хотів тебе віддавати!

— Усе гаразд, тату, — відповіла вона, ніжно взявши його долоню в руки, — Бог добре про мене подбав.

Її батько вмить напружився, і його сльози зупинилися.

— Бог забув усіх нас. Наше життя було розбите через Нього.

Він обернувся обличчям до стіни.

Еґґі погладила його по обличчю, а потім продовжила:

— Тату, я хочу розповісти тобі чудову історію! Ти поїхав до Африки недаремно. Мама померла недаремно. Маленький хлопчик, якого ти завоював для Господа, виріс, і те все село привів до Ісуса! Насіння, яке ти посіяв у його серці, зростало й міцніло! І нині 600 людей служать Господу, тому що ти був вірним Божому поклику у своєму житті! Тату, Ісус любить тебе. Він ніколи не ненавидів тебе й не кидав нас».

Старий батько обернувся й подивився в очі дочки. Його тіло розслабилося, і він став тихо та повільно говорити. У той же день, у молитві покаяння, він повернувся до Бога, на Якого був розгніваний стільки років. Протягом наступних кількох днів батько та дочка разом насолоджувалися доброзичливим спілкуванням. Через кілька тижнів після того, як Еґґі та її чоловік повернулися до Америки, Девід Флуд помер.

Несподівана зустріч

Декілька років потому Еґґі Херст та її чоловік були присутніми на євангелізаційній конференції в Лондоні, на якій було виголошено звіт із Заїра (колишнього Бельгійського Конго).

Керівник національної церкви, який представляв близько 110 000 хрещених віруючих, красномовно говорив про поширення Євангелії у своїй країні.

Після конференції Еґґі підійшла до нього й запитала, чи чув він колись про Девіда і Сві Флуд.

— Так, мадам, — відповів чоловік. — Сві Флуд привела мене до Ісуса Христа!

— А я її донька…

— Я був тим хлопчиком, який приносив їжу твоїм батькам ще до твого народження. І донині могилу твоєї матері та її пам’ять шануємо всі ми, — він довго обіймав Еґґі, ридаючи. — Ви маєте приїхати до Заїру! Твоя мати — найвідоміша й найбільш шанована людина в нашій історії.

…Коли Еґґі та її чоловік вирушили до Н’долера, їх вітали тріумфальні натовпи мешканців села. Еґґі навіть зустріла чоловіка, якого її батько найняв, щоб він спустив її з гори в гамаку-люльці.

Потім пастор супроводив Еґґі до могили її матері з білим хрестом. Вона схилила коліна до землі, щоб помолитися й подякувати Богові.

Того ж дня в церкві колишній маленький хлопчик, що вже став пастором, читав: «Істинно, істинно говорю вам: якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то дасть багато плоду» (Ів.12:24).

«Ті, що сіяли зі сльозами, будуть пожинати з радістю» (Пс.125:5).

Роман Ільницький