Служіння дітям війни

28.06.2022
0
173

Ми, дорослі – люди війни, маємо свої травми, які відкриваємо перед Богом і з Ним переживаємо. Віримо, що все з нами буде добре. Але разом із тим ми й педагоги, а поруч із нами — діти війни. Діти війни — це всі діти, які приходять до нас на уроки недільної школи. Одні з них просто чули вибухи десь удалині, інші нічого не чули, бо спали, але почули багато інформації про те, що відбувається в країні. Є ж і такі діти, які знають багато про війну й навіть забагато, а їм цього всього не треба було б знати. А ще інші — жили в підвалах, вибиралися звідти, може, недоїдали, близько чули постріли й навіть бачили вбитих людей. Потім вони переїхали в більш безпечне місце й потрапили в недільну школу.

«Ти у безпеці»

Діти можуть раптом посеред заняття пригадати якусь подію, прибігти до вас і почати розказувати, як виглядав солдат, який приходив до них у підвал, або яким був танк, повз якого вони проїжджали. Тобто дитина буде розповідати про те, що їй здавалося прямою загрозою її життю. Бо загроза життю — це найбільша травма дитини. Коли дитина вам розповідає про це, ви повинні конструктивно зреагувати на її розповідь. Ви маєте сказати: «Бачиш, тобі нічого не загрожувало, усі живі й здорові. Усе добре». Або ж ви можете сказати, що цей солдат чи танк захищали дитину, а не  загрожували їй.

Не порушуйте віру дитини в стабільний світ

Щодо дітей, які переїхали, варто знати, що їх не налаштовували на той переїзд наперед, не казали: «Нас чекає пригода. Ми переїдемо в новий дім. Він буде красивий». Дітей просто вирвали зі звичного їм середовища. І той світ, у якому вони жили, був раптово зруйнований.

Кожній дитині дуже важливо мати стабільну основу й до неї повертатися хоча б у голові. Вона подумки буде повертатися до свого ведмедика, ліжечка, кімнати. Буде часто перепитувати про це в батьків. І, можливо, вона запитає про це й у вас, як у вчителя недільної школи. На цю інформацію слід реагувати конструктивно.

Якщо дитина каже, наприклад, що в неї в Харкові є зелений блокнотик, то це значить, що вона вірить, що десь є її стабільний світ. І вона хоче від вас, дорослого, дізнатися, чи часом не порушився цей світ. Якщо ви скажете: «Напевно, його вже нема. Але ми тобі купимо новий», то це руйнує цю стабільність.  Краще сказати: «Я думаю, що колись ти зможеш його забрати. А поки що тут є такий магазин, де продаються такі ж блокнотики». Це допоможе дитині створити відчуття стабільності на новому місці. Бо мозок дитини з часом сформує собі новий стабільний світ, але нам дуже важливо передчасно не зруйнувати існуючого.

Уникайте категоричності щодо мови

Є велика ймовірність того, що ми стикнемося з дітьми, які не розуміють українського мови, і їхні батьки скажуть: «Извините, мой ребенок не понимает по- украински. Вы не могли бы с ним говорить по-русски?»

Я розумію, що це рана, яка нам болить, і це змінює нашу свідомість. І нам одразу ж хочеться сказати: «Та ви що! Через те, що ви російською говорите, на вас Росія й напала!» Але ми так не будемо казати. Ми будемо пояснювати батькам, що дитина вчитиметься в українській школі, і повинна вміти висловлювати свої думки поширеними реченнями українською мовою. А ми  обережно, з любов’ю, поступово навчатимемо її спілкуватися українською. Це ніяк не вплине на її знання й вміння розмовляти російською, але це розвиватиме її мозок.

Слова, яких дитина зовсім не розуміє, звісно, треба перекласти, нові поняття пояснити, але намагатися говорити простою мовою, яку дитина може легко й природно освоїти.

Будьте готові до несподіваних реакцій

Дитина може дивно реагувати на певні події чи звуки. Якщо організм пережив щось травматичне, він буде випереджати свідомість. Наприклад, діти, які пригиналися й падали на землю під час обстрілів, а їхня мама не раз кричала їм: «Падай, ховайся!» у той час, коли були гучні звуки, можуть падати на землю, коли чутимуть щось гучне. Таким чином їхній організм захищає їх.

Або ж якщо казали: «Їж, бо потім може не бути», або дитина не хотіла їсти, а коли хотіла, то вже не було — то така дитина буде мати специфічне ставлення до їжі. Вона може просити добавку, їсти через «не хочу» або взагалі не могти нічого їсти. Сприймайте це все з розумінням.

Насправді це все ще «квіточки». Це перші росточки проблем, які визріють згодом. Тому будьмо готові служити нашим дітям, допомагати їм. Якщо раптом хтось упаде на землю, то підійдімо, візьмімо за ручку, піднімімо, заспокоймо. Кажімо, наприклад: «Не хвилюйся, це просто сирена спрацювала. Але наша сирена особлива. Вона як попередження, що ми повинні піти в безпечне місце й з'їсти цукерки». Тобто ми травматичний досвід переводимо в конструктивний досвід і в конструктивні реакції.

Олена Тамтура



Додати коментар

Пожертвувати