Що святкуємо?

19.11.2018
1
64

Кажуть – пильнуй будні, а свята самі прийдуть. 16 листопада 2018 року в приміщенні київської філармонії святкували – свято не свято – так, кругла дата «100 років Державного органу Ураїни у справах релігій та національностей». Слухаючи про історію цього державного органу, згадував, як пильнували будні чиновники Держкомрелігій у совєцькі часи, бодай не згадувати...

Невигадана історія. Представники держкому іменувалися «уполномочеными по делам религий». В народі їх іменували «упав намочений». Так ось сидить цей «упав намочений» в кабінеті й у вікно позирає. Молодиця в хустині несміло постукала.

– Заходьте, заходьте, присядьте, як вас величають?

– Мене Пелагея Йванівна, я з села…

– Слухаю вас – записує щось олівцем.

– Та тут у нас така справа, бачите…, геть на церкві дах протікає

– А коли дощу немає?

 Ну, то звісно тоді не тече, але ж стіни зацвітають, сиро дуже… Нам би церкву перекрити, так дозволу не дають

– То помоліться щоб дощу не було, як Ілія колись – кепкує «упав намочений»

 Та, знаєте, нам би розрішеніє на ремонт, ми самі все зробимо, люде готові. Я вчора вже й до батюшки заходила…

 До батюшки заходили кажете, вчора, десь мабуть під вечір – глузує чиновник.

– Так, так, під вечір, поговорили – ще не вловила глузування парафіянка..

– Ага, добре. Так і запишемо – бере олівець – Пелагея Іванівна, учора під вечір заходила до батюшки… Добре, добре, записуємо. Вчора, 12.05.81. Під вечір… Він там у вас сам, без матушки. Знаю, знаю… А ви, шановна, під вечір до нього. Зро-зу-міло – по складах, з притиском.

– Ой Божечку, що ж ви таке кажете – та я ж,.. та ось хрест святий, про що ви говорите. У мене ж чоловік і діти…

 О, то ви ще й заміжня, і так просто, під вечір, до батюшки. Айяйяй… Про це треба в газетку напічатать… Да, да в газетку..

Пелагея Йванівна уже в дверях, уже на вулиці, не оглядається..

«Упавнамочений» запалює цигарку, глибоко затягується: «Мдаа- сам до себе – одно питання вирішили.Ти диви, знову йдуть. При га-а-а-лстуках…Сектанти бісові.. З цими треба по другому…»

…Такими були будні совєцьких чиновників держкому, проте слухаючи виступаючих, промайнула думка: а можна було б і подякувати чинушам (совєцким звісно) за утиски, насмішки, в’язниці, що ними формували відважних служителів Христових. Що від Фінляндії до Куріл російської мови навчили, готуючи дорогу місіонерам – потомкам в’язнів Сухобезводної, Сиблагу, Соловок… Тепер Євангелію розуміють карели, ханти, удмурти й чукчі…

Слава Богу за свободу проповіді в незалежній Україні. Ось такі думки з приводу «100 років Державного органу Ураїни у справах релігій та національностей».

Микола Синюк, msynyuk.in.ua

 

 



  • Комментарий был удален.
    1. Додати коментар

      Пожертвувати