Що скажуть на твоєму похороні?
Мені як пастору доводиться відвідувати багато похоронних служінь. Бувають похорони важчими чи легшими, більш очікуваними чи несподіваними. Але я зауважив, що зазвичай, коли відходить якийсь старший служитель чи людина, яка має велику родину, то збирається багато близьких і знайомих, які можуть щось добре сказати про неї. А бували такі похоронні служіння, де ніби й людина проста й родини не мала великої, але теж збирається натовп — і всі кажуть про неї хороші теплі слова, діляться чудовими свідченнями.
Також були випадки, коли людина відходила у вічність, а до мене підходили служителі й казали: «Ти знаєш, це той похорон, коли треба лицемірити». — «Чому?» — питаю. — «Та ти ж знаєш його життя…»
Звісно, не слід втрачати надії, що й така людина в останні миті життя могла розкаятися перед Господом. Але насправді дуже важко щось говорити на похоронному служінні людини, про яку ти не маєш чого сказати. Добре, що є Євангелія, яку ти можеш проповідувати.
Звичайно, похоронні служіння не призначені для того, щоб хвалити людину. Але завжди, коли люди мають добрі засвідчення про померлого, є над чим замислитися. І я не раз запитував себе в такі миті: «От прийде час і ти помреш — що скажуть про тебе люди на твоєму похороні? Що будуть говорити твоїм дітям? Що ти залишиш після себе?»
Життя на чистовик
Мені сподобалася одна цитата: «Життя — це мить. Але його не можна спочатку написати на чернетку, а потім переписати на чистовик». У школі були такі завдання, які ми спершу писали в чернетці, а потім красиво переписували в робочий зошит, щоб не було закреслень та помарок. Проте з життям не так — його ми пишемо одразу на чистовик.
Бог відводить нам певний час. І його не можна прожити вдруге. Я не раз спілкуюся з людьми, які готуються до відходу, і багато з них жалкує про те, що не послужив більше або не прожив життя по-іншому. Саме тому апостол Павло до церкви в Ефесі каже: «Використовуйте час — дні бо лукаві!» Час дано нам не для того, щоб просто пожити, а ще гірше, як дехто каже, — «вбити час». Його дано нам для того, щоб використати правильно. І хто, як не християнин, має це розуміти?
І щоб не шкодувати про те, що неправильно розподілив свій час, слід думати наперед, як ти ним користуєшся.
Якось, як відро холодної води на голову, стала для мене розповідь брата з нашої церкви. Його дружина була важко хворою, і він багато років доглядав її, турбувався про неї. Після того, як вона відійшла у вічність, ми відвідали його. Коли увійшли в дім, то побачили в кімнаті закриті трилітрові банки з малиною. І якось у розмові зауважили, що він так багато її закрив. А брат із сумом сказав: «Дружина просила мене: «Посидь поруч зі мною». А я їй: «Та малина опадає, треба зібрати й закрити. Я скоренько…» А тепер дивлюся й думаю: краще б посидів із нею. А тепер тут сиджу з малиною».
Тобто дуже важливо, щоб ми навчилися в житті правильно розставляти пріоритети. Бо життя — це час, який неможливо буде повернути.
Дбайте про добрі діла
У Діях святих апостолів згадується така історія: «А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла» (Дії 9:36).
Люди, яким ця жінка робила добрі справи, покликали Петра. І, коли він прийшов, «обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була».
Усі її добрі справи були явними. Так само й усі наші добрі чи недобрі справи. Замислімося: а що ж люди скажуть на нашому похороні.
Звичайно, я не кажу, що на наш похорон мають покликати Петра, який воскресить нас, як це було з Тавітою. Ми розуміємо, що й ця жінка у свій час все одно померла. Я акцентую на тому, що люди їй давали хорошу характеристику. А яку характеристику дадуть нам?
Біблія каже, що «навіть юнак буде пізнаний із чинів своїх, чи чин його чистий й чи простий» (Пр.20:11). Іноді один необачний чи необдуманий учинок може зіпсувати всю репутацію. Є такий вислів: «Репутація — як дерево, може рости роками, а рухнути від одного удару сокири».
Що таке репутація?
Є таке визначення: репутація — це громадська думка або соціальна оцінка когось чи чогось, що впливає на ставлення суспільства до певної людини чи об’єкту. Або ж по іншому: репутація — це чітке уявлення про людину в очах суспільства.
Репутація — це те, що важко здобути, але легко втратити. Це скарб, який відображає чесність і характер людини. Репутація — це загальна думка про когось, отримана на основі минулої поведінки чи характеру.
Коли я назву декілька імен, ви одразу ж можете уявити, що стоїть за цими людьми — якою була їхня репутація: Біллі Грем, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Мати Тереза… Чуючи ці імена, ми одразу змальовуємо певний образ, який наділений тими чи іншими рисами. Чому так? Тому що ми малюємо портрет людини на основі її вчинків та життя.
Візьмімо біблійних персонажів. Коли я кажу Юда Іскаріот, то перед нами одразу змальовується зрадник, бо цей чоловік зрадив Ісуса. З одного боку, нічого поганого в цьому імені немає, але в нього вже вкладена певна негативна біографія через одну людину. І попри тенденцію давати дітям біблійні імена, я якось не чув, щоб хтось назвав свою дитину Юдою.
Хофні та Пінхас — сини священника Ілія — також набули негативної репутації. Про них Писання каже: «А сини Ілія були люди негідні, вони не знали Господа, ані звичаю священичого з народом» (1Сам.2:12-13). Я не про те, щоб звинуватити їхнього батька чи визначати причини такої їхньої поведінки, а про те, що ці люди набули своєю поведінкою лихої слави. Це їхні вчинки сформували про них таку думку. Їх бачили люди й бачив Господь.
Йоїл та Авія — це вже імена синів Самуїла, який був богобоязним Божим мужем, пророком. Та про його синів сказано, що вони не йшли дорогою батька свого: «вхилялись до зиску, і брали підкупа, і ламали Закона» (1Сам.8:3). І саме це стало однією з причин того, що люди почали вимагати царя.
Наступне ім’я — Навал, жінкою якого була Авіґаїл. Цей чоловік відмовив Давидові, коли той попросив у нього допомоги. І зробив це доволі зверхньо, у грубій формі. І Давид вирішив справедливо відплатити кривдникові. Та про це почула Авіґаїл, яка була мудрою жінкою. Вона зробила все для того, щоб спасти свій дім, врятувати ситуацію. Тож вийшла до Давида зі словами: «Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім’я його, такий він: Навал ім’я йому, і глупота з ним!» (1Сам.25:25). Тут людина дає негативне свідчення про близьку їй людину. То можна лише уявити, яка репутація була в нього.
Приклади позитивної репутації в Біблії
Ім’ям Тимофій багато людей охоче називають своїх синів. На честь біблійного Тимофія — Божого служителя, який допомагав апостолу Павлу в його служінні. Тимофій мав добру репутацію. У книзі Дій апостолів про нього сказано: «Був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен. Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії» (Дії 16:1-3). Добре свідчення від братів говорить про те, що він мав добру репутацію, і тому «Павло захотів його взяти з собою».
Дуже важливо, щоб люди бачили в нас щиру й нелицемірну віру, яку вони побачили в Тимофієві. І я передусім хочу, щоб наші діти побачили в нас цю віру й перейняли її, як перейняв Тимофій віру своїх мами та бабусі. Ми можемо багато чого вчити дітей словами, але коли немає відповідної поведінки — наші слова не мають сенсу. Коли немає цього доброго свідчення про нас, то наші проповіді не мають такої сили. Не знаю, як ви, але я звертаю увагу не лише на слова, а й на його життя.
Писання каже, що в Божому домі є різні посудини — глиняні, золоті, срібні. Але використовувати їх можна лише тоді, коли вони чисті. Саме такими ми користуємося вдома, коли хочемо покласти собі їжу. Ми менше зважаємо на їхній матеріал, ніж на їхню чистоту. І Богові приємно використовувати чистих.
У книзі Дій апостолів ми читаємо про сотника Корнилія. «Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився» (Дії 10:1-2). І далі бачимо, яке свідчення дає про нього Сам Господь через ангела Свого: «Молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися» (Дії 10:4), Тобто Бог бачив життя цієї людини, і воно було приємним для Нього. Тобто цей чоловік мав хорошу репутацію не лише перед людьми, але й перед Богом. І ця репутація була сформована його вчинками, його життям.
Апостол Павло говорить до римлян: «Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові» (Рим.1:8). Тобто віра римських християн була відома багатьом. Те добре, що було в їхній церкві, було відоме людям, воно не приховане. Так само й у нашому житті. Часто й наша репутація йде перед нами.
Чому день смерті кращий?
Еклезіаст написав: «Краще добре ім’я від оливи хорошої, а день смерти людини від дня її вродження!» (Екл.7:1). День народження мало що каже про саму людину, окрім того, що вона просто прийшла в цей світ. Їй дають певне ім’я. Ну можуть говорити ще про певні обставини її появи на світ, згадувати про репутацію її родини.
Але день смерті є днем підсумку того, чи гідно людина прожила життя, чи ні. І саме наш похорон покаже, наскільки добре ім’я ми мали. Саме там виявиться, якою була наша репутація.
У цьому тексті використана дуже цікава гра слів. Добре ім’я або репутація єврейською звучить як «шейм», а слово олива або парфуми, яке вжите далі — «шемен». Запах оливи чи парфумів поширюється довкола нас. І ми його спеціально підбираємо так, щоб він подобався і нам, і людям навколо. Але репутація значно важливіша. Тому ми повинні по-особливому дбати про неї. Парфуми діють лише певний час, а добра репутація залишається навіть після того, як людина помирає.
У нашій церкві часто згадують про служителів, яких немає уже двадцять років, а то й більше. І я зауважив, що не всіх людей згадують, які були в церкві, не всіх згадують, хто був служителем. Згадують тих, хто мав добру репутацію, від кого є чого повчитися.
Але є ще один важливий момент. Багато хто знає відомого проповідника Чарльза Сперджена. У той час багато людей проповідували про Бога. І люди зауважили таку особливість. Коли говорили проповідники, слухачі часто зазначали: «О, як чудово брат підготувався, як гарно дослідив цю тему». Та коли проповідував Сперджен, дуже часто люди вигукували: «Який великий наш Бог!» Це величезне благословення й надбання, коли людина живе й говорить так, щоб люди бачили в її словах та вчинках Господа. І все добре, що ми зробимо в Боже ім’я, залишиться після нас ще на багато років. І це найбільше багатство, найвищий сенс життя.
Риска між двома датами
Хтось сказав, що наше життя — це риска між двома датами. Вона невеличка. Проте у неї вкладено все, що ми вчинили. І ця риска може лишити або чудовий аромат у пам’яті багатьох людей, або щось неприємне.
Звісно, є традиція про покійного говорити або добре, або нічого. І на похороні ми можемо не почути прямо негативних слів про померлого. Але в серцях лишається негативний образ людини та й чутки ширяться не зовсім добрі.
Смерть для віруючої людини — це не найгірше, що стається в її житті. Це взагалі не щось погане. Звісно, ми народжуємося, щоб жити. Але у кожного настане мить, і ми підемо з цього життя. Лише Христос народився на землі з метою: померти, аби ми мали життя. А ми народжуємося, щоб жити, творити, будувати й звершувати щось у Боже ім’я. Для християнина смерть — це звільнення від страждань і хвороби тіла. Це перемога або тріумф — день, коли ми зустрінемося віч-на-віч зі Спасителем, Який віддав Своє життя, щоб ми мали вічність із Ним. І якщо християнин боїться смерті — це проблема. Тому що за будь-яких обставин, у будь-якому віці я маю бути готовим до зустрічі з Господом і з радістю чекати цієї зустрічі.
У книзі Об’явлення сказано: «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом» (Об.14:13). Тобто людина, яка помирає в Господі — щаслива. Але дуже важливо дбати про те, які вчинки йтимуть слідом за нами. Я зауважив таку тенденцію: коли в людини є щось погане в житті, особливо якщо приховане, то в похилому віці все це проявляється через різні духовні проблеми.
Одного такого старця я багато разів відвідував, оскільки він потребував неймовірної духовної підтримки. Ми багато говорили з ним, але нічого не вирішувалося. Але якось він вирішив відкритися і розповів мені про одну свою ганебну справу, яку зробив двадцять п’ять років тому. Після того він проповідував, служив і носив це у своєму серці. Це неймовірно тяготило його й виявилося на старості через духовні проблеми. І, слава Богові, що йому вистачило сили та відваги зізнатися, покаятися, щоб отримати мир у серці.
Тому ми повинні не лише дбати про свою зовнішню репутацію, а й про те, щоб зрештою відійти у вічність із Господом, маючи мир із Ним і свободу від гріха.
Як прожити життя з доброю репутацією?
Ось декілька простих але ефективних порад.
1. Бути читачем і виконавцем Божого Слова. Дехто скаже, що це доволі проста й банальна порада. Але це основа, якої ми не можемо відкинути. Коли ми не черпаємо сил зі Слова Божого, то слабнемо — і ворогові дуже легко нас збити.
І головне тут — не стільки бути читачем, бо всі ми більше чи менше читаємо Біблію, скільки бути її виконавцем. У Євангелії від Івана, 14:15, сказано: «Якщо ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте».
Якщо нас запитати, чи ми любимо Христа, то, звісно, ми скажемо, що так. Але чи виконуємо ми умову, яка є показником нашої любові — чи виконуємо Його заповіді?
Слово, яке перекладене тут як «зберігайте» означає також «дотримуйтеся» або «виконуйте». Слово Боже формує наші цінності. І коли ми будемо виконувати його, то ці цінності стануть нашим характером і нашим життям у цілому.
2. Ходити (жити) в правді. Апостол Іван пише: «Бо я дуже зрадів, як прийшли були браття, і засвідчили правду твою, як ти живеш у правді» (3Ів.1:3). Знати правду й жити в правді — між цими поняттями є велика різниця. Я не зустрічав таких людей у церкві, яким кажеш: «Це гріх», а вони відповідають: «О, а я й не знав». Звісно, можливо, такі й є. Утім більшість знає правду, але чи завжди живе за правдою?
Для того, щоб жити в правді, треба бути в тісних стосунках з Ісусом Христом, Який сказав про Себе: «Я — дорога, правда і життя». Без Ісуса ми не пізнаємо правди. Без Нього ми не зможемо її чинити. Знаючи про це, Господь каже: «Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів.15:4-5).
Коли ми будемо перебувати в Господі, то черпатимемо силу в Нього. І лише тоді зможемо приносити плід. Плодоношення — це процес, який потребує часу. Та коли людина не перебуває в Бозі, вона стає схожа на дерево, у якого починає гнити корінь. У моєму садку було таке, що дерево, яке гарно зацвіло й на якому утворилася зав’язь, раптово стало засихати. Я розкопав землю біля нього й побачив, що гниє його корінь — і зрештою воно загинуло.
Якщо нашим коренем, нашою основою стане Христос, ми зростатимемо й приноситимемо плід, тому що цей корінь ніколи не зогниє.
3. Вести активне молитовне життя. Як часто ми з вами молимося, знає лише Господь. Звісно, ми часто буваємо на різних спільних зібраннях, де разом молимося. Але коли йдеться про молитовне життя, то я більше говорю про особистий час із Богом. Час, коли в таємній кімнаті лише я і Господь.
Пригадуєте історію, коли Ісус молився в Гетсиманському саду. Перед тим Він попросив трьох учнів підтримати Його в молитві. Після молитви, яку Ісус вів на самоті, відійшовши трохи від учнів, Він виявив, що ті сплять. Ісус спитав: «Невже так важко було попильнувати зі Мною одну годину?» Та коли Він відійшов і прийшов удруге, то вони знов спали. Спали й після того, як Він повернувся втретє. Та Він пробудив їх словами: «Вставайте! Настав час — прийшов Мій зрадник».
Учні мали час і змогу попильнувати в молитві. Такий же час маємо й ми з вами, коли Господь каже: «Пильнуйте і моліться! Побудьте зі Мною». Але зрештою прийде час, коли Ісус скаже: «Все — твій час закінчився».
Ось три кроки, які допоможуть нам здобути хорошу репутацію. Звісно, не має бути самоціллю дбати про те, що думають про нас люди. Апостол Павло пише: «Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим» (Гал.1:10). Людям догодити дуже важко. Проте, якщо ми будемо перебувати в Господі, у Його Слові та спілкуванні з Ним, то ми зможемо набути хорошого авторитету й серед людей.
Звісно, слід враховувати й характер людей, які бувають злими, лукавими й заздрісними. І скільки б добра ви їм не зробили, вони все одно цього не оцінять. Скільки добрих справ зробив Ісус, але чи всім це подобалося? Ні, була релігійна еліта, яка казала: «О, Він у суботу зцілив!» Вони не бачили за цим нещасної людини, життєва потреба якої була задоволена. І замість того, щоб радіти за людину, вони зневажили Того, Хто допоміг їй. Але Ісус не прагнув визнання. Він хотів передусім догодити Богові.
Але якщо своїм ходженням перед Господом та перед людьми я догоджаю Богові, то зможу догодити й людям. Якщо я здобуваю авторитет у Бога, то матиму його і в людей. Проте не варто, будуючи репутацію, пускати вперед своє «я». Коли довіриш це Богові, Він буде йти попереду тебе і все влаштує. Не скажу, що не буде жодних труднощів, але буде поруч Господь, Який даватиме силу їх здолати.
4. Дуже важливим є й четвертий аспект. Щоб заслужити хорошу репутацію, слід бути філантропом. Це слово складається з двох грецьких слів «філео» — любов і «антропос» — людина. Виявом любові до людей можуть стати наші добрі справи. Христос закликає: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт.5:16). Апостол Петро додає: «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1Петр.2:12).
Люди мають бачити наші добрі діла. Звісно, ми робимо їх не для людей, а в ім’я Господнє, але вони зрештою будуть прославляти Отця нашого, що небі, й відповідно формуватимуть нашу репутацію.
5. Дуже важливо також мати добрий характер. Усі ці риси описані в Посланні до галатів як плід Духа: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість…» (5:22-23). Плід — це праця. Для того, щоб він виріс, треба додати багато зусиль і старань. Відомий проповідник Дуайт Муді якось сказав: «Якщо я подбаю про свій характер, моя репутація подбає сама про себе».
Наприклад, якщо фірма витрачає багато на рекламу, але не покращує якості товарів чи послуг, то зрештою вона приречена на банкрутство, бо якою б хорошою не була реклама, репутація цієї фірми буде поганою.
Тому якщо в когось із нас поганий характер, над ним треба працювати. І не є достатнім аргументом слова: «У мене такий характер — Бог мене таким створив». Ми всі маємо щось у собі, що нам та іншим не подобається. Проте, визнаючи, що в нас поганий характер, ми не маємо права казати: «Прийміть мене таким, яким я є». Це свідчить про те, що ми ліниві й не хочемо працювати над собою, не хочемо стати кращими, наближатися до Господа і просити підтримки в Нього. Це свідчить, що ми не хочемо розкаятися і попросити вибачення в людей і в Бога. Бо вміння визнавати свої провини — це не слабкість, як дехто вважає, це крок до змін.
У книзі Приповісті сказано: «Милосердя та істина нехай не залишають тебе, — обв’яжи ними свою шию, напиши їх на таблиці свого серця. Тоді знайдеш милість і доброзичливість в очах Бога та людей» (3:3-4). Тому плід духа, наш добрий характер, має виявлятися в житті — і це формуватиме нашу добру репутацію.
6. Бути в доброму товаристві. Про наше оточення і вплив його на нашу особистість можна говорити дуже багато. У Приповістях сказано: «Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришує з безумним, той лиха набуде» (13:20). Також апостол Павло каже: «Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!» (1Кор.15:33).
Тому спілкуймося й проводьмо час із людьми доброї репутації, бо це буде формувати нас, нашу поведінку, наші вчинки та, зрештою, й нашу репутацію.
Чи можна виправити репутацію?
Підсумовуючи, хочу закликати, якщо в когось із нас погана репутація, — зробити дуже прості кроки. У книзі Об’явлення про це сказано так: «Отож, пам’ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби» (Об.2:5). Тобто мені потрібно зупинитися, згадати, із чого почалося моє падіння, попросити в Бога прощення й допомоги, щоб змінитися.
Чудовий приклад цього — апостол Петро. Він теж похитнувся, зрадив Ісуса, хоча й казав, що не відречеться від Нього, якби й всі це зробили. Але його слова були випробувані, і він не встояв. Слова й віра кожного християнина будуть випробувані. Можу лише уявити, що відчував Петро, коли після того, як зрадив свого Учителя, заспівав півень, а Ісус пильно подивився йому в очі. Петро не зміг більше залишатися серед людей. Він побіг подалі від усіх, бо сором обпікав його серце.
Щось подібне буває й у нашому житті. Ми пообіцяли Богові добре сумління та хорошу поведінку, але не завжди буває так, як обіцяли. Але це можна змінити. Петро це змінив. Петро покаявся, тричі сказав Господу, що любить Його. І Ісус не докорив йому, Він прийняв Його і діяв через Нього. Петро дуже багато послужив Христу і постраждав за Нього. Але сталося це тільки тому, що він знайшов у собі сили навернутися до Господа після свого падіння.
Добра репутація — це найбільше багатство. Треба так прожити життя, щоб не посоромити себе, імені своїх батьків чи дітей, не посоромити церкви — спільноти, частиною якої ти є, і, зрештою, що найголовніше — не посоромити Самого Бога, якщо ти Його дитина.
Наша репутація має силу приводити людей до Христа, а також може знищити все наше служіння і все, що ми робимо. Мати Тереза свого часу сказала: «Я проповідую Христа людям. Інколи це роблю навіть словами». Тож наша репутація — потужний важіль для нашого християнського свідчення, для нашого служіння.
Звісно, важливо, що люди скажуть (чи подумають) про нас на нашому похороні. Та справедливу й об’єктивну оцінку нашого життя дасть Ісус Христос. Люди можуть оцінювати нас, вони щось бачать у нашому житті. Але тільки Господь знає нас досконало. Тому зберегти добре ім’я — ім’я слуги Ісуса Христа, проживши у смиренні Господу, набувши доброї репутації, — це велике багатство. І підсумком такого життя буде вічне життя в Божій присутності. Ісус сказав: «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець» (Ів.12:26).
Ми не можемо побудувати ідеальної, безпомилкової репутації. Але коли ми, помилившись, шукаємо в Господа прощення та сили змінюватися, наша репутація від цього тільки ставатиме кращою. І ми приноситимемо добрі плоди, живучи на землі. А у свій час, коли відійдемо у вічність, залишиться приємний аромат для слави Господа.