На що надіється Україна?
Фото каплиці у формі хреста — із села Старуня на Івано-Франківщині.
Коли мене запитують: «На що надіється Україна? Адже суперник надто сильний, підтримка заходу недостатньо швидка, а гра у довгу не на вашу користь…», я просто згадую, що відчували апостоли у Страсну Пʼятницю та Велику Суботу.
А ще розповідаю іноземним друзям про те, що ця війна ніколи не була про логіку та здійснення прогнозів. Інакше стався б «Київ за три дні», висадка російського десанту в Одесі та ще багато різних планів ворога.
Битва Давида і Голіафа — це завжди про диво, божественне втручання та перемогу всупереч реальним оцінкам.
Без цього надприродного моменту усе і справді виглядає марним: і камінь у пращі, і муки Христа, і наша складна боротьба.
Але напевне, в тому й полягає сутність віри — розуміти недостатність свого ресурсу, але при цьому робити, що можеш, і твердо чекати на поміч згори.
Упевнений, що в кожного із нас свій хрест — важкий, незручний і болючий, та, тим не менше, єдино можливий. Для окремих людей і для цілих народів.
Його не можна полегшити, підлаштувати, обрати собі іншого. Варіантів лише два — узяти і нести або зовсім відкинути.
Зі святом, рідна земле — зранена, зболена, розтерзана та розіпʼята Батьківщино!
Тобі випала кривава честь протистояти залишкам диявольської імперії, захищаючи собою інших.
Та ми віримо, жертва не буде даремною. Твій світанок все ближчий, а з ним — воскресіння.
Бо є на небі Бог, Який все бачить.
І саме на Нього кладемо надію.