Ми втомилися…
Ми втомилися. Потроху зникає той запал, з яким перші дні і тижні молилися й вірили. І світ втомився. Потроху зникає його увага до України.
Так не хочеться звикнутися з думкою, що це надовго... Так пекуче болить, коли чуєш про загибель наших. Вродливих. Благородних. Найкращих. Український цвіт опадає…
Доки, Господи?..
Не барися, Господи!..
Ти чуєш, Господи?..
Гортаю Слово. І дедалі ясніше чую рідний Голос.
«Господь близько! Ні про що не турбуйтеся, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою і проханням з подякою».
Це не лише для филипʼян написане. Це для всіх нас — киян, харків’ян, херсонців, львів’ян, волинян, одеситів... Для всіх українців.
Той Самий Господь, Який прокладав шлях по дну моря, годував небесною їжею, давав перемогу в битвах з велетнями, зупиняв сонце, вгамовував бурі і творив дивовижні чудеса, — з нами. Він близько-близько…
Він шепоче в наші серця: не здавайтеся, не втомлюйтеся виявляти Мені свої бажання — Я вже приготував на них відповіді. Я все знаю. Все бачу. За все відплачу. Все відновлю. І Мені приємно чути ваше дякую — Я радію, коли ви Мені довіряєте…
Господь близько!.. Коли ці слова оживають у серці істиною, щось стається. Ні, ти не перестаєш плакати від звісток про втрату найкращих. І тобі далі нестерпно болить.
Але в серці — тиша. Не через відчай і безнадію. А тому, що там «мир Божий, що вищий всякого розуму...»
І ти знову віриш і твердо знаєш — усе буде добре. У Божий час, але точно буде!
І «на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі...»
Це справді пророчі слова, і вони збудуться!