Людина, яка подарувала українцям Святе Письмо
7 серпня — день народження Пантелеймона Куліша. Людини, яка в українській культурі та історії вважається зіркою першої величини («перворядною», як сказав Іван Франко). А втім, доля його спадщини й саме ім’я досі поза широкою увагою української громадськості. Причина банальна і, на жаль, досить поширена в 19-20 століттях: він був наполегливим та активним поширювачем української культури, зокрема письменництва в тодішньому російському середовищі. Зайве нагадувати, у яких обставинах йому довелося працювати. Згадаймо хоча б Валуєвський циркуляр та Емський указ. Тому попри шалену популярність серед українців, особливо інтелігенції (він дружив із Тарасом Шевченком, який навіть був на весіллі Пантелеймона за дружбу), його забороняли, його твори арештовували, замовчували.
Не стали винятком і радянські часи. Хоча Куліш тоді й не був заборонений, але мало відомий. Я особисто відкрив для себе цього автора поза шкільною програмою й вже після школи. Письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» — це неповний перелік його вподобань та сфер діяльності.
Але, напевно, найбільш відомий він донині завдяки його особливій праці — перекладу Біблії українською мовою. Його переклад вважається першим в українській новітній історії. Звичайно, спроби подібних перекладів були й раніше, але вони і часткові, і, здебільшого, неопубліковані.
Не буду переповідати історію перекладу, на цю тему нині є багато інформації. Нагадаю лише атмосферу, у якій довелося працювати перекладачеві та його друзям (а співперекладачами стали відомий письменник Іван Нечуй-Левицький та науковець Іван Пулуюй). Усе українське в Російській імперії, частиною якої була Україна, і література зокрема, замовчувалося, заборонялося, знищувалося, переслідувалося. Згадаймо хоча б того ж Тараса Шевченка. Не стало винятком навіть Святе Письмо. Перші спроби Пилипа Морачевського перекласти Євангелію спричинили великий спротив як світської, так і релігійної влади.
Пантелеймон Куліш, який наважився на таку титанічну працю, пройшов чимало перешкод до здійснення своєї мрії. Він так і не побачив видання свого перекладу за життя: той був надрукований лише в 1903 році (до речі, цього року невеликий ювілей — 120 років), до того ж не в Україні, а в Лондоні.
На жаль, цей переклад не зробив революції в українському середовищі, як це сталося із Синодальним перекладом Біблії 1861 року. Перша світова війна, короткий період Української народної республіки, яку швидко поглинула нова, уже радянська імперія. І знову боротьба проти українського. Де-юре радянська ідеологію була за національний розвиток, а де-факто знищувалися всі паростки українського вільнодумства та ідеї про незалежність.
Релігійна сфера не була винятком. У православній церкві залишилася у вжитку малозрозуміла церковнослов’янська мова, серед підпільних та напівпідпільних протестантських громадах — російська. Українська православна та греко-католицька церкви взагалі були під повною забороною. Я змалку, виростаючи в християнсько-протестантському середовищі, виховувався виключно на російському перекладі Біблії. Проповіді були або повністю російською, або українською розмовною з цитуванням російського синодального перекладу. Українські Біблії були величезною рідкістю (на той час у світі набув популярності переклад Івана Огіенка, виданий у 1962 році).
Зросійщення церкви на той час було звичною й навіть природною справою.
Усе змінилося після здобуття Україною незалежності. Але… не дуже й змінилося. Хоча українська мова зайняла широке становище в протестантській богослужбовій практиці, на зібраннях ще звучали російські проповіді та пісні. Церкви західних регіонів були більш україномовними, східних — часто повністю російськими.
Зміни сталися після трагічних подій 2014 року, коли російська мова стала козирною картою в окупації частини українських територій. 2022 рік ще більше дав зрозуміти частині населення, — у тому числі й християнам, для яких «какая разніца» якою мовою прославляти Бога, — яку руйнівну силу може мати мова, зодягнена в ідеологічний одяг. Церква різко та рішуче перейшла на українську. У когось це не виходить, стараються, бо розуміють: мова й зокрема мова богослужінь — це наша зброя проти окупантів, які хочуть знищити все українське разом з його носіями.
Іноді дивно, що й досі деякі церкви ще використовують за інерцією російські пісні, вірші та переклади Біблії, не розуміючи усієї трагічності мовного питання в нинішній війні.
Сьогоднішня річниця знаменитого українця, перекладача святого Писання — ще одна нагода нагадати всім нам про важливість рідної мови. Важливість нею розмовляти, співати дітям колискові, видавати державні закони, використовувати в реклами та вивісках, спілкуватися та — молитися. Молитися Богу, співати Йому, проповідувати про Нього саме нею — українською мелодійною мовою.
І в цьому — запорука нашого існування як народу, як нації, як держави.