Коли байдужі – всі...

16.07.2019
0
131

У червні цього року інтернет та засоби масової інформації рясніли повідомленням під заголовком «Водій не зупинився та не вжив жодних заходів, хоча потрібно було викликати швидку і поліцію», у якому, зокрема, йшлося: «Хлопець побив дорослу жінку, причина була несуттєва, але це жахливо, в маршрутці були чоловіки, але ніхто не заступився, вдавали, що нічого не відбувається. Водій не зупинився та не вжив жодних заходів, хоча потрібно було викликати швидку і поліцію…»

Такі випадки тепер непоодинокі. Молодики в навушниках у громадському транспорті не хочуть бачити й чути  бабусю, яка стоїть, зігнувшись над ними. Жінка, нав’ючивши на себе сумки, ледве переставляє ноги, а поруч іде її чоловік, сховавши руки в кишенях. Хворий лежить, скорчившись від болю, на тротуарі, а його намагаються «акуратно» обійти. Закривавленого хлопця добивають однолітки, а ровесники знімають на мобільні телефони. Старенька жінка в притулку для престарілих, а її діти відпочивають на курортах Середземномор’я. Учасник АТО з відірваною ногою місяцями  доводить свій відповідний статус у кабінетах вгодованих на хабарах бюрократів. А скільки людей гине щодня лише тому, що їм ніхто не захотів допомогти?! Усе це прояви людської байдужості.

Нам потрібно пам’ятати, що часто від нашої поведінки може залежати чиєсь життя – і наша допомога може когось врятувати. Небажання брати на себе ініціативу та відповідальність стає нормою.
Не можна було спокійно читати ці рядки, адже тут виявилася байдужість усіх: хлопця, який накинувся на жінку, пасажирів, які бездушно спостерігали за побиттям людини, водія, у транспортному засобі якого все це відбувалося… І подія ця чомусь нагадала мені притчу Господа Ісуса Христа про милосердного самарянина (див. Лк.10:29-37). Правда, такого самарянина у випадку зі згаданою подією, на жаль,  не знайшлося. Мабуть, наше суспільство хворе на черствість та байдужість.

У згаданій притчі розповідається, що якийсь чоловік ішов із Єрусалима до Єрихона. Єрусалим – місце поклоніння Богові. Єрихон – місце людської суєти. На того чоловіка напали розбійники, відібрали одяг, поранили й кинули на дорозі помирати. Двоє людей, священик і левит – служителі Божі, пройшли повз пораненого. Вони були заклопотані «високими» справами й допомогу закривавленому чоловікові вважали не гідною себе.

Врешті йшов чоловік простий, навіть другосортний в очах євреїв – самарянин. Та він допоміг зраненій людині й відвіз її у спокійне місце. І все це за власний кошт.

Ми живемо в країні, яку називаємо християнською. Кажемо, що віримо в Бога, Який є любов. Нерідко нам доводиться робити вибір між тим, як поступити – як священик і левит чи як самарянин. 
Євангелія навчає нас, що кожна людина, яка потребує нашої допомоги, дружелюбності, доброти, – наш ближній. А ближнього потрібно втішити, підтримати, нагодувати чи одягнути тощо.
На жаль, байдужість – одне з найбільш поширених лих сьогодення. Бо в стосунках між людьми побутує холодний, бездушний розрахунок.

На перший погляд,  простіше уникнути негативних емоцій та клопоту через чужі проблеми. Але коли вони з’являються в нас самих і нам потрібна підтримка чи допомога, тоді ми думаємо по-іншому, особливо коли стикаємося з людською байдужістю щодо нас самих.

Реалії життя такі: пришвидшений ритму життя, постійна заклопотаність, недовіра до інших, викликана несправедливістю, жорстока конкуренцію в усіх сферах життя – далеко неповний перелік причин поширення байдужості.

Байдужість часто називають черствістю людської душі. Вона – прояв егоїзму та межує з жорстокістю.

«Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди є на землі зрада й убивство», – ось так влучно висловився про небезпеку байдужості в соціумі Бруно Ясинський (1901-1938), польський поет та письменник.

Покликання кожного християнина – виводити людей із духовного Єгипту, тобто зі світу, із гріховного способу життя. І для того, щоб вести людей до спасіння, як це робив Господь Ісус Христос, потрібно бути як Він – із серцем, повним любові та доброти.

Ігор Крощук



Додати коментар

Пожертвувати