Гра не за правилами
«…бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!» (2Кор.11:14-15).
Якось учителька сказала нам, що ми зіграємо в незвичайну гру. Вона пошепки розповіла нам про особливу книгу, яку наші батьки могли ховати вдома. Ми повинні були почекати, поки вони заснуть, знайти цю книгу й таємно принести її до школи, щоб отримати приз. Прийшовши додому, я одразу кинулася шукати книгу.
Я була однією з чотирнадцяти дітей, які наступного дня принесли до класу Біблію. Нас нагородили яскравими червоними стрічками, і решта учнів плескала в долоні, коли ми марширували класною кімнатою. Того дня я побігла додому, щоб якнайшвидше розповісти матері, як я виграла червону стрічку. Однак її не було ні в будинку, ні в коморі. Я чекала, але ні мама, ні батько додому так і не прийшли. Мені стало страшно. Я була голодна, а день уже хилився до вечора. Я розплакалася й заснула в кріслі. Наступного дня до будинку прийшов офіцер поліції й повідомив, що тепер я перебуваю під опікою уряду. Я ніколи більше не бачила своїх батьків».
Цю історію розповіла жінка похилого віку з Північної Кореї. Вона досі не може пробачити собі такого необачного вчинку. Вона лише одна з багатьох, що пережили таке горе.
Тобто сатана не приходить до нас у червоному одязі, озброєний вилами, як його зображають на популярній карикатурі. У такому разі його можна було б дуже легко впізнати. Однак, як і дівчинка з цієї розповіді, ми часто зустрічаємося з ним у дещо іншому образі. Часто представники ворога – це люди зі становищем, які мають владу. Лишень припустіть, який вплив можуть мати на нас солодкі обіцянки партнера з бізнесу. Уявіть владу над студентом обіцянок професора, висловлених від імені університету. У цій розповіді дитина дізналася, що ворог грає не за правилами. Ми повинні забути про наївність і остерігатися ворога, коли б ми не зустріли його.
Чи легка ви здобич для ворога? Чи легко застати вас зненацька?