Довше, ніж назавжди...

31.08.2022
0
25

Господи, я хочу запитати Тебе: чому Ти любиш своїх дітей? Я не хочу, щоб моє запитання здалося Тобі нешанобливим, але тільки небесам відомо, скільки болю ми завдали Тобі. Чому Ти терпиш нас? Ти даруєш нам кожен подих, але чи дякуємо ми Тобі? Ти даруєш нам тіла, не схожі одне на одне, але чи прославляємо ми Тебе? Навряд чи.

Ми нарікаємо на погоду. Ми сваримося через свої іграшки. Ми сперечаємося про те, кому дістанеться той чи інший континент. Не минає й хвилини, як десь хтось користується Твоїм ім'ям, проклинаючи забитий палець (ніби в цьому була Твоя провина)...

Ти наповнюєш світ їжею, а ми звинувачуємо Тебе за голод. Ти утримуєш нашу планету на її осі і не даєш розтанути льодовикам, а ми звинувачуємо Тебе в байдужості. Ти даруєш нам блакитні хмари, а ми потребуємо дощу. Ти даєш дощ, а ми просимо сонця (начебто ми знаємо, що краще).

Ми більше аплодуємо якомусь знаменитому футболісту, ніж Тобі, Богові, який нас створив. Ми більше пісень підносимо місяцю, ніж Христу, який нас спас. Ми схожі на мошку, що сидить на хвості в слона, і все ж таки вимагаємо, щоб Ти знайшов нам місце на парковці. А якщо Ти не даєш нам того, чого хочемо, ми заявляємо, що Тебе немає (наче наша думка щось змінює).

Ми забруднюємо світ, який Ти нам доручив. Ми неправильно користуємось тілами, які Ти дав нам.  Ми ігноруємо Слово, яке Ти послав. І ми вбили Сина, яким Ти став. Ми розпещені діти, які забирають, б'ють, жбурляють і святотатствують.

У Тебе є всі підстави, щоб залишити нас. Я б так і вчинив! Я б умив свої руки, відмовившись від цього безладу й почав би все спочатку на Марсі. А як зробив би Ти?

Я бачу відповідь у сході сонця. Я чую відповідь у сплеску хвилі. Я відчуваю відповідь, торкаючись ніжної шкіри дитини.

Батьку, Твоя любов ніколи не припиниться. Ніколи. Незважаючи на те, що ми відштовхуємо Тебе, ігноруємо, не слухаємо Тебе, Ти ніколи не змінишся. Наше зло не може применшити Твоєї любові.  Наша праведність не може її збільшити. Ми не можемо заслужити її своєю вірою. Ти не станеш любити нас менше, якщо ми впадемо. Ти не станеш любити нас більше, якщо ми досягнемо успіху.

Твоя любов ніколи не припиниться.

Як знайти їй пояснення? Можливо, ми знайдемо відповідь у іншому запитанні.

Матері, чому ви любите своїх немовлят?

Знаю, знаю, це немудре запитання, але підіграйте мені трошки. Чому?

Протягом кількох місяців ця дитина завдавала вам болю. Він (або вона) викликав усі ці прищі на обличчі, і ваша хода стала схожою на качину. Через неї вся ваша з'їдена вечеря поверталася назад вранці, коли вам нудило. Ця дитина штовхалася у вашому животі, займала місце, яке їй не належало, і поглинала їжу, яку не готувала.

Ви берегли цю дитину в теплі. Ви оберігали її від небезпеки. Ви стежили за тим, щоб вона завжди була ситою. Чи сказала вона вам хоч раз спасибі?

Жартуєте? Щойно з'явившись на світ, ця дитина видає оглушливий крик. Кімната занадто холодна, пелюшки занадто жорсткі, медсестра дуже груба. І що ж потрібно дитині?

Йому потрібна мати.

А вам не хочеться перепочити? Я маю на увазі, що всю роботу за останні дев'ять місяців робили ви. Може, настала черга батька? Ні, йому тут не впоратися. Дитині потрібно до матері. Вона навіть не попередила, що йде. Просто прийшла. І як прийшла! Просто по-варварськи! Мама кричала від болю. Вона рвала простирадла й кусали до болю губи. Тільки подивіться на себе. Спина болить. Голова розколюється від неймовірної тяжкості. Тіло все просочене потом. Кожен м'яз напружений і розтягнутий. Вас має просто переповнювати гнів, але чи це так?

Зовсім навпаки. На вашому обличчі відображена любов, яка триватиме довше, ніж завжди. Ця дитина нічого не зробила для вас. Однак, ви любите її.  Вона завдала болю вашому тілу, а вранці викликала нудоту в організмі, проте ви дорожите нею. Її личко все вкрите зморшками, а очі - пеленою, але ви тільки й кажете про її красу та яскраве майбутнє, що на неї чекає. Наступні шість тижнів вона буде будити вас щоночі, але хіба це має значення? На вашому обличчі все написано. Ви просто божеволієте. Чому?

Чому мати любить своє немовля? Тому що воно її дитина? Більш того, тому що ця дитина – частина її. Її кров. Її тіло. Її м'язи та хребет. Її надія. Її спадщина. І їй зовсім байдуже, що вона їй нічого не дала. Мама знає, що немовля безпорадне, слабке. Вона знає, що немовлята не просять прийти в цей світ.

Бог знає, що ми не просили цього. Ми – Його задум. Ми – частина Його. Його обличчя. Його очі. Його руки. Його дотик. Ми – це Він. Вдивіться уважніше в обличчя будь-якої людської істоти на землі, і ви побачите Його подобу. Незважаючи на те, що деякі нагадують лише найвіддаленіших родичів, це не так. У Бога немає племінників, у Нього є лише діти.

Як це неймовірно, але ми складаємо Тіло Христа. І хоча ми можемо чинити не так, як наш Батько, немає більшої істини ніж те, що ми Його частина. Це постійний факт. Він любить нас. Ніщо не може відлучити нас від Його любові (див. Рим.8:38-39). Якби Бог не промовив цих слів, було б безглуздо писати їх. Але оскільки Він це сказав, безглуздо не вірити Йому. Ніщо не може відлучити нас від любові Божої, але як важко декому осягнути цю істину.

Ти думаєш, що скоїв таку провину, яка позбавила тебе Його любові? Зрада. Порушена обіцянка. Думаєш, якби ти цього не зробив, Він любив би тебе більше? Думаєш, якби ти був кращим, Він любив би тебе більше? Якби ти був праведніший, Його любов була б сильнішою?

Ні, ні й ще раз ні.

Божа любов не схожа на людську. Його любов виходить за межі загальноприйнятої. Його любов бачить твій гріх і продовжує тебе любити. Чи схвалює Він твою провину? Ні. Чи потрібно тобі покаятися? Так.

Але для кого тобі це потрібно зробити? Для Нього чи для себе? Він не потребує вибачення та виправдання. Він завжди любитиме тебе, не більше й не менше, ніж зараз.

Макс Лукадо



Додати коментар

Пожертвувати