Дивовижна співпраця
Книга Дії святих апостолів унікальна. Вона суттєво відрізняється від інших частин Біблії. Від початку до кінця її головний герой — Святий Дух. Розпочинається книга розповіддю про вознесіння Ісуса, яка є своєрідним містком між служінням Божого Сина та служінням третьої особи Трійці. Вчитель залишає своїх учнів, обіцяючи їм щось особливе. І це особливе яскраво та потужно проявляється у день П’ятдесятниці. Дух, що зійшов на апостолів, став головною рушійною силою подій, які описує Лука. Надприродні чудеса, неймовірна сила, що змінювала мислення та життя, пророцтва, відкриття, сила слова та проповіді — усе це яскраві докази того, що історією керував Святий Дух. Апостоли та перші християни були лише інструментами в руках Бога, ревними виконавцями настанов Учителя, Який залишив землю.
Однак цікавим залишається факт, що книга, яка розповідає про потужну дію Духа (і яка, безсумнівно, написана під керівництвом Духа), названа не Дії Святого Духа, а Дії святих апостолів. Це ніби не зовсім логічно. Звісно, апостоли були далеко не другорядними героями оповіді. Але, тим не менше, вони не самі по собі творили чудеса та виголошували полум’яні проповіді. Як сказав Петро на запитання народу: «Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям?» (Дії 3:12). Підпорядкувавши себе Святому Духу, перші християни стали носіями цього Духа, через них Він мав можливість проявлятися.
Ще один цікавий момент згадується у 15 розділі Дій. Йдеться про важливу внутрішню справу Церкви, яку довелося вирішувати апостолам. У процесі поширення християнства, перш за все через проповідь апостола Павла, до Церкви масово стали долучатися погани. Це спричинило серед керівництва Церкви певні дискусії щодо вимог до нових членів. Ревні прихильники мойсеєвого Закону вважали, що новонавернені можуть стати повноправними християнами лише після ритуалу обрізання. Дискусії були настільки серйозними, що апостоли змушенні були викликати для пояснень самого Павла і провести спеціальне розслідування. В історію ця подія увійшла під назвою Перший вселенський собор. Звернімо увагу на слова, які містяться у кінцевому документі, прийнятому на цьому Соборі. У звернені до церков, де роз’яснюється позиція Церкви, сказано: «Бо зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного...» (Дії 15:28).
«Зволилося Духові Святому і нам...» Здавалося б: чи не краще при вирішенні цього складного питання повністю покластися на Святого Духа. Просто стати на коліна і попрохати в Нього правильної відповіді? Власне, апостоли з цього і розпочали свою бесіду. А от далі повели її, так би мовити, людськими методами: надали слово учасникам конференції, вислухали аргументи «за» і «проти», навіть трохи посперечалися. І за результатами дискусії, у якій перемогли аргументи Павла, прийняли спільне комюніке. У ньому окреслюється суть проблеми, її вирішення і як прийшли до такого рішення. Перш ніж викласти конкретні поради, апостоли вказують, хто є авторами цих порад: «Зволилося Духові Святому і нам...» У різних перекладах перше слово перекладається як «угодно», «сподобалося», «добре». Тобто рішення Собору узгоджене та сподобалося як людям, так і Божому Духові.
У цих словах закладена велика Божа мудрість та секрет успіху не лише апостолів, але й усіх служителів Нового Заповіту: правильні рішення можливі лише при тісній співпраці людини та Святого Духа. Апостоли розуміли, що без Нього вони безсилі. У своїх проповідях та посланнях, називали себе рабами Божими. Водночас, керовані Святим Духом, підпорядковані Йому, вони мали право на власні рішення, виходячи з реальних обставин. Вони приймали рішення, узгоджені як із Духом, що був усередині них, так і з власним баченням. Можливо саме тому книга, про яку ми говоримо, названа Дії святих апостолів. Бо вона про життя та служіння тих, які підпорядкував свою волю, розум, плани Святому Духу. І ця співпраця зробила те, що не міг би зробити самотужки ніхто з найосвіченіших людей: християнство за лічені десятиліття поширилося до неймовірних масштабів. Дух діяв через не завжди ідеальних людей, яким дав право приймати самостійні рішення.
Книга Дії має ще одну цікаву особливість: вона складає враження незакінченої. Розповідь Луки про справи апастолів, сповнених Духа, обривається якось несподівано та раптово, ніби хтось вирвав останню сторінку. А, можливо, так було «угодно Духу і автору»? Адже безсумнівно, що служіння апостолів та Святого Духа не закінчене. Воно продовжується донині, і ми з вами є служителями, яким доручено нести Євангелію сучасникам. Сьогодні нам доводиться вирішувати складні духовні та життєві питання. Іноді навіть складніші, аніж колись апостолам. Але з нами той самий Дух, який колись допомагав їм.
Нехай же Святий Дух справді стане нашою силою, мудрістю та натхненням на дорозі служіння Богові!