Анатолій Боярчук: служитель і батько
20 листопада на 58-му році життя після важкої хвороби відійшов у вічність єпископ Російської Церкви ХВЄ Анатолій Боярчук. Багато років свого життя він присвятив місіонерській діяльності в Росії, яка стала головною справою його життя. Він не раз говорив: «Єдине, у що варто вкладатися на цій землі, — це місія і служіння Богові».
Народився Анатолій Леонідович 9 січня 1962 року в с. Борбин Млинівського району, що на Рівненщині. З дитинства посвятив своє життя на служіння Богові. У 21 рік, у 1983 році, його було обрано на дияконське служіння. Але з настанням свободи чоловік відчув поклик до місіонерської праці. У 1991 році розпочав місіонерське служіння в Смоленській області, де працював до 1994 року. Згодом Бог поклав братові на серце бажання звіщати Євангелію в Сибіру. Тож у 1994 році він переїхав у місто Ангарськ Іркутської області. Згодом до нього приєдналася його дружина Любов (одружені з 1983 року) з дітьми. Подружжя виховало шестеро дітей, які подарували їм чудових онуків.
У 1994 році Анатолія Боярчука було обрано на пасторське служіння. З 2002 року він виконував служіння старшого пресвітера Регіонального об’єднання церков Іркутської області, а у 2006 році рукопокладений у сан єпископа. Був заступником начальствующого єпископа Російської церкви ХВЄ по Сибірському Федеральному округу.
Про цього чоловіка багато доброго сказано друзями, співпрацівниками й людьми, яким він служив. Коли читаєш ці відгуки, ще більше розумієш величину посвяти служителя й глибину його серця. «Є лідери, — пише Станіслав Бушков, — які є лідерами в найкращому сенсі цього слова, які стають для багатьох тисяч людей уособленням цілої епохи. З ними пов’язані долі, події, думки, спогади багатьох людей. Коли такі лідери відходять, з ними наче відходить ціла епоха. Анатолій Леонідович назавжди для мене є прикладом щирої віри, неймовірної порядності й самовідданої посвяченої Богові праці. Я дуже вдячний йому за його участь у моєму житті».
Для багатьох брат Анатолій став не просто служителем, а батьком, і про це не раз говорилося під час похоронного служіння і в співчуттях у соцмережах. Артем Демида пише про це так: «...Я радий зустрічі та знайомству з таким служителем. Мені, як сирості, він був батьком. Та й не лише мені… Я пригадую наші спільні дороги служіння по Росії… І я знаю, що говорю. Батьківство — це саме та риса в служителеві, яку цінує Бог…»
Дирекція та працівники місії «Голос надії» висловлюють щире співчуття дружині, дітям та внукам, а також християнам, для яких брат Анатолій став справжнім духовним батьком. Хай Бог буде вашою втіхою, а приклад віри брата Анатолія — поштовхом до ще більш активної праці на ниві Господній.