Іда Скаддер — жінка, яка передумала
«Лікареві Іді, Індія», як не дивно, але лист із таким підписом знаходив свого адресата в країні з населенням понад 300 млн. осіб. Працюючи в Індії, Іда Софія Скаддер стала відомою не тільки завдяки успішній медичній практиці й просвітницькій діяльності, але й тим, що побудувала мережу медичних клінік і коледжів.
Іда народилася 1870 року в Індії, в сім’ї лікаря-місіонера Джона Скаддера і змалечку познайомилася з труднощами місіонерського життя. Переважна більшість її рідних, починаючи з дідуся, були місіонерами в Індії й на Цейлоні. Чотири покоління сім’ї Скаддерів подарували світу 42 місіонери, які присвятили життя знедоленим людям Азії.
Коли Іда була маленькою, її сім’я поїхала на відпочинок до США, невдовзі батько повернувся в Індію сам. Через 2 роки дівчинка пережила ще одну розлуку — мама, залишивши її в рідних у Чікаго, поїхала допомагати чоловікові. Більше 5 років Іда прожила без батьків, за цей час вона здобула освіту й навіть не згадувала про Індію, яка для неї була «жахливою країною зі спекою, пилюкою, гамором і смородом». Іда не хотіла продовжувати сімейну традицію, хоча рідні всіляко підштовхували її до місіонерства. Дівчина прагнула чогось більшого й кращого, ніж виснажлива праця в служінні людям.
Одного разу Іда отримала термінову телеграму з повідомленням, що її мати захворіла. Не вагаючись, вона вирушила в Індію з однією метою — доглянути хвору маму, а після її видужання, повернутись у США й утілювати власні мрії.
Іда раділа, що вона з рідними, але мусила не тільки доглядати маму, а й допомагати батькові в його нелегкій праці. Саме в цей період стався випадок, який повністю змінив дівчину. Протягом однієї ночі троє людей у різний час приходили до дверей їхнього будинку й благали про допомогу для своїх дружин, у яких були важкі пологи. Батько Іди був безсилим, адже місцеві релігійні традиції забороняли контакт із лікарем протилежної статі. Оскільки дівчина не розумілася в медицині, довелося відмовити всім трьом.
Пізніше Іда писала: «Я не могла спати тієї ночі. Десь зовсім недалеко лежали три молоді жінки, які могли померти без лікаря. Я провела більшу частину ночі в муках і молитвах. Лягла рано вранці. Гадаю, що моя зустріч із Богом лицем до лиця відбулася саме тієї ночі. І весь час мені здавалося, що Він кличе мене до цієї праці! Вранці я почула звуки селищного гонга, що сповіщав про смерть. Слуга повідомив, що всі три жінки померли цієї ночі. Я знову закрилася в кімнаті, багато думала про умови життя індійських жінок… Після довгих молитов сказала батькам, що мушу поїхати додому, отримати медичну освіту, а потім повернутися в Індію, щоб допомагати таким жінкам».
Іда здобула вчений ступінь доктора в США й поїхала працювати в провінцію Веллуру. Її розчарував початок медичної практики — охочих звернутися за допомогою було дуже мало. Але з часом довіра людей зростала, пацієнтів ставало дедалі більше. Велику проблему створювало марновірство й невігластво місцевих жителів. Це заважало надавати їм вчасну й кваліфіковану допомогу. Іда навчала індійців здорового способу життя, догляду за собою. Її служіння набирало обертів, і невдовзі у провінції з’явилися клініки, медичні коледжі. Духовне служіння жінка вважала не менш важливим — лікуючи людей, вона благовістила їм про Цілителя і Спасителя.
Іда Софія Скаддер померла 1960 року. Почавши працю в невеликій кімнатці, вона дожила до часу, коли запрацював сучасний медичний комплекс зі штатом близько 100 лікарів, який готував 200 медичних працівників на рік, із лікарнею на 484 ліжка, очною клінікою на 60 ліжок та багатьма мобільними клініками, що обслуговували 200000 пацієнтів на рік.
Життя Іди — це життя цілеспрямованої й працьовитої жінки, яка, попри недовіру, нестачу коштів, протистояння місцевої влади, лікувала, давала освіту, будувала… Дивлячись на історію становлення цієї видатної місіонерки, пригадуються слова з Біблії: «Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь» (Книга Приповістей, 16:9). Як кардинально Бог змінює наміри й мрії, наповнюючи життя красою та змістом, щоб людина отримувала радість і насолоду від своєї праці! Тож прислухаймося до поради царя Давида: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить...» (Книга Псалмів, 36:5).