«Хай весь світ відбіжить! Я буду в тобі жить, о Ісусе!»
3 грудня 2022 року Україна відзначала 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди. Його знають як просвітителя, філософа, педагога, поета, культурного діяча й богослова і ставлять в один ряд із найвідомішими філософами світу.
Ось як описує Григорія його учень Михайло Ковалинський: «Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м’яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі та, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, усім задоволений, добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити, із усього виводив мораль, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував хворих, утішав печальних, ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, ученість без зазнайства, пошану без лестощів».
Ще до започаткування та поширення євангельського руху в Україні в XIX-XX ст. в житті та діяльності видатного українського мандрівного філософа Григорія Сковороди можна побачити біблійні принципи, засадничі для євангельських християн сьогоденняі.
Він шанував Біблію як найвищий авторитет: У мандрівках ніколи не розлучався з нею, сопілкою та своїми рукописами. Про нього знали як про знавця й любителя Біблії. Був людиною глибокого розуміння та знання Слова Божого. У своїх творах він спирався на Біблію й на ті філософські висновки, які випливали з неї. Він хотів, щоб християни в своєму житті керувалися не буквою, але духом Святого Письма.
Сковорода пережив народження згори: «Колись у цю ніч мати народила мене на світ. Друга ніч була та, у яку, Христе, Боже мій, у мені народився Твій Святий Дух, бо даремно народила б мене моя мати, якби Ти не народив мене, о Світе мій, Життя моє...»
Він мав глибокі переживання з Богом: «Я почув у собі незвичайний рух, який переповнив мене силою незрозумілою. Раптом якесь ізілляння найсолодше сповнило душу мою, від якого все внутрішнє моє загорілось вогнем, і здавалось, що в жилах моїх вогнем течія оберталася... Увесь світ зник переді мною, одне тільки почуття любови, добродійности, спокою, вічности оживляло існування моє... Я приник до себе і почув ніби синовнє любови завірення. З того часу я присвятив себе на синовну слухняність Духу Божому».
Суттю життя Григорія Сковороди був Ісус Христос: «Хай весь світ відбіжить! Я буду в тобі жить, о Ісусе!»
Він розумів, що істинне християнство не в релігії: «Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його Законом». Повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення «московського православ’я», спираючись у своїй філософії на Біблію, Він повчав, що Царство Боже — всередині людини.
Григорій Савич був «сучасним проповідником» Божого Слова. Більшу частину життя він подорожував і вчив простих людей слухати й слухатися Бога. Щоби почути мандрівного вчителя, який вмів промовляти до людей мовою свого часу, яку вони могли легше розуміти, люди часто сходились із усіх околиць, і слава його розносилась далеко за межі України.
Сковорода, який багато подорожував, намагався завжди шукати спільність із моральними людьми. Завжди любив зі всього виводити мораль і товаришував із людьми, що мали щиру побожність без марновірства, вченість без чванливості.
Це людина, яка залишилася вірною Богові до кінця. «Світ ловив мене, та не впіймав» – написано на камені над його могилою, а щирим бажання його життя було прагнення у вічності бути спасенним: «О Христе! Не дай зотліти в аді! Дай мені в твоєму жити небесному граді!»