«Надії маленький оркестрик»

28.02.2021
0
89

Ця замітка (передрук із нижньогородської газети «Знамя», 24 січня 1991 року)  була надрукована в першому номері газети «Голос надії». У ній — і згадка про проблеми того часу, і розповідь про прихильне ставлення місцевих жителів до місіонерів, і свідчення про жертовність та посвяту молодих українських християн, які залишили свої доми й роз’їхалися по всьому Союзу звіщати Слово Боже. Спробуймо й ми поринути в атмосферу того часу й пригадати милості Господні, явлені за ці роки.

«Полюби ближнього свого, як самого себе». Якби всі люди жили за цією мудрістю, то не було б війни в Іраку, кровопролиття в Литві, а в нашому районі не йшли б стінка на стінку володарські підлітки, ільїногірські та інші.

Здавалося б, скринька миролюбства, взаємоповаги, душевної краси відкривається просто. На жаль, навіть із художньої літератури наших днів покірно відходять у минуле Альоші Карамазови. Навіть серед педагогів ряди сівачів розумного, доброго, вічного настільки порідшали, що в багатьох школах значна кількість випускників виростає достойними абітурієнтами «університетів» за колючим дротом. Борцям за правду й справедливість живеться набагато важче, ніж лицарю печального образу Дон Кіхоту.

І все-таки живий ще «надії маленький оркестрик під керуванням любові». Його голос ми почули в стінах залізничного вокзалу м. Дзержинська. Зізнаюсь, ця зустріч була більш несподіваною, ніж із інопланетянами. Чиста, світла, добра мелодія притягувала людей, як магніт, а тільки настала пауза, у руках пасажирів з’явилися гроші. Та вираз зворушливості на обличчях раптово змінився на подив. Співаки від грошей відмовилися навідріз. Мало того, вони ще й стали роздавати своїм випадковим глядачам ті самі книжки, які їхні молоді ровесники-комерсанти продають по З0 карбованців і по червінцю з «благословення» комсомольських «богів» та «богинь».

Ледь протиснувшись крізь натовп пасажирів-шанувальників, без особливої надії на згоду попросили через одну з виконавців, щоб керівник або хоч би хтось із хору приїхав до нас у редакцію. Співбесідниця, як нам здалося, м’яко й ухильно відповіла: «Я не можу обіцяти. Це ми вирішуємо разом із братами та сестрами». Уже без усякого оптимізму ми попросили записати редакційний телефон. Але наступного ранку дзвінок у редакцію вселив надію. І, незважаючи на те, що у визначений час підряд три автобуси, як мовиться, «зійшли з графіка», у редакцію прибув не один із..., а п’ятеро сестер та братів.

Аркадій Олеш, Сергій Ярута, Діана Чмусь, Євгенія і Марія Білики приїхали в нашу область із далекого Луцька, із незалежної України. Зі своєї доброї волі взяли відпустку в той час, коли різдвяні та хрещенські морози до вподоби тільки північним ведмедям. Зате на підприємствах та будівництві, де вони працюють, не чинять перешкод.

Цього разу все-таки квитків на поїзд не було не тільки на 4, але й на 5 січня. «Ми збираємося на Божу справу, Бог нам допоможе», — вирішили брати та сестри. Касирка без всякої надії зробила запит і сама здивувалася. У цей день було здано 8 квитків на поїзд, саме стільки, скільки потрібно було для місії «Голос надії». Така місія діє при громаді християн віри євангельської. У Луцьку громада нараховує близько півтори тисячі християн. Серед них понад шістсот молодих братів та сестер.

Групи молоді роз’їхались по 10 містах, а одна з них побувала й в нас у редакції. Для них це не перший приїзд в Решетиху. Виявилося, що вони вже виступали в будинку для стареньких та інвалідів.

Разом із журналістами на зустрічі були присутні працівники управління Решетихінської крутильно-сітков’язальної фабрики та жителі Решетихи. Запитань було чимало. Гості відповідали коректно, відверто. У кожній відповіді відчувалася глибока віра в Бога, але без догматизму та начотництва.

Євангелісти не вважають за потрібне осіняти себе хрестом, виконувати релігійні обряди й триматися заповідей, які прийшли не з Євангелії, а з релігійних уявлень людей минулих поколінь. Для них головними є слова Ісуса Христа: «Бог є Дух і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в Дусі та Правді»...

Молоді люди ведуть звичайний спосіб життя. Сергій і Аркадій служили в будівельних військах. Командування задовольнило прохання віруючих і об’єднало їх у загін із 16 чоловік. Хлопці перевиконували завдання.

«Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне», — говориться в одній із проповідей Христа. Не один із юнаків витерпів тиск за віру.

Ще в дитинстві захопила віра в Бога Діну.

— Мати була релігійна, батько підсміювався над цим. Але коли б навіть батьки були проти моєї віри, вони б не добилися мого відречення. Та й що поганого в тім, що ми молимося, щоб відвернути біду, і, читаючи Біблію, багато чому вчимося?

— Чи не відчуваєте ви себе білими воронами в суспільстві? — запитали їх.

— Так, ми це відчуваємо. Ще б пак, не п’ємо, не куримо. Навіть телепередачі не всі дивимося. Уникаємо суперечок, коли не відчуваємо відвертості. Не підтримуємо всього того, що не дає духовного росту нашому поколінню. Молодь часто не може зорієнтуватися в духовних цінностях, живе одним днем, без перспективи на майбутнє. Тому багато батьків і плачуть так часто за своїх дітей.

— Наприклад, моя мама, виховала дев’ятеро дітей, але навіть у розлуці з ними вона спокійна, бо впевнена: ідуть вони доброю дорогою, поширюють вістку про милосердя, любов, співчуття. А значить,  Господь береже їх, — розказує про себе один із братів — Сергій.

Не обійшлося й без каверзних запитань. Наприклад, кошти на поїздки, релігійну літературу й т. д. Брати та сестри не шкодують особистих заощаджень на суспільно-корисні справи. Але внесків, як у ВЛКСМ і КПРС, нема. На рахунок місії поступають добровільні пожертвування від громадян, братів і сестер...

— Тепер країну захопила хвиля націоналізму. Як ви до цього ставитеся?

— Ми, українці, приїхали з проповідями про Христа до вас. Для нас не важливо, якої національності людина молиться поруч. Головна цінність — святість душі, — говорить сестра Марія.

— Традиційне питання: яким буде нинішній рік?

— Багато скорботи буде на землі. Про це пише Біблія. Але щоб звільнитися від страху, потрібно вірити. Христос сказав: «Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» .

І знову посвітлішали натхненні молоді обличчя гарних душею наших гостей, коли вони заспівали різдвяні та інші пісні. І так хотілося вірити, що Бог «збереже нас від спокуси та вибавить нас від лукавого».

В. Чунаков, І. Сизова



Додати коментар

Пожертвувати