Вірність місії
«Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні» (1Кор.16:13) — цей текст, який був гаслом нашого з’їзду, дуже актуальний нині. Бо цей час, у який ми живемо, вимагає від нас і пильності, і стійкості, і віри, і мужності, і міці. Час непростий, виклики непрості. Але в цей час Церква Християн Віри Євангельської показала себе як та, яка здатна давати відповіді в критичних ситуаціях.
Коли мене запитують, зокрема й чиновники різного рівня, про роль церкви в цих подіях, я ставлю їм запитання у відповідь: «Скажіть, будь ласка, до яких установ стояли черги? А до церкви стояли черги». Це були люди, яких ми приймали, люди, яких годували й підтримувати духовно. І я вдячний усім за те, що взяли на себе відповідальність, і виконуємо її зі щирим серцем.
Я знаю, що нині багато церков наповнилося людьми, і багато праці ще чекає нас, щоб ці люди стали справжніми християнами. Але ми вдячні Господу, що Він кличе людей до спасіння.
У процитованому тексті я бачу три моменти, на які хотів би звернути увагу.
Вірність місії
Передусім тут йдеться про вірність покликанню, про вірність місії. Церква Божа — це не будівлі, це люди, часто непрості. Але яка це велика нагорода — бачити сльози покаяння. Яка це велика нагорода бачити посмішку, яка приходить на зміну відчаю, і радість, коли людина була в занепаді! І все це відбувається в Церкві Ісуса Христа, де діє Дух Святий і дає свободу та виливає Свою милість.
Подивіться на виклики, з якими ми стикнулися, але ми не відчували нестачі. У Церкві була і духовна їжа, і фізична їжа. І в ній можна було знайти притулок.
Тому для нас це честь — бути служителями Господа нашого Ісуса Христа. І на нас із вами покладена величезна місія. Хоча не ми помирали за Церкву, це зробив Христос, але нас Він поставив служити Своїй Церкві. І ми не завжди сильні й потужні у вірі, не завжди мудрі й стримані, але Бог працює і з нашими серцями, у той же час довіряючи нам велику відповідальність.
Служити Церкві — це та місія, до якої Він нас покликав. І я так мрію, щоб кожен християнин проникся ідеєю місії і знайшов своє покликання в Тілі Христовому. Апостол Павло декілька разів пройшов Старий світ, насаджуючи церкви. І зрештою він сказав: «Якщо я це роблю, то ніби нічого й не роблю, бо це моя відповідальність, це мій обов’язок».
Бог дасть силу й потугу для кожного з нас, щоб ми мали силу виконати те, до чого Він нас покликав. Пригадайте Гедеона. Він не був якимось великим чи знаним чоловіком. Коли ангел Божий заговорив із ним, він просто вимолочував зерно. І коли ангел назвав його сильним мужем, Гедеон став сперечатися. Він сумнівався в собі. Не в Богові, а у своїх можливостях. Підтвердженням його віри в Бога є його сміливий військовий похід із трьомастами воїнів проти великого війська. Але це стало можливим тому, що Гедеон отримав слово від Бога, які зміцнювало й підбадьорювало Гедеона.
Колись я викладав предмет «Ангелологія» і вивчав, що сказано в Біблії про ангелів. І я тоді зауважив, що ніде не написано, що ангели були сильні чи хтось із них сильніший від іншого. Йдеться там лише про питання місії, довіреної їм Господом. І для виконання цієї місії вони отримували від Бога силу, потугу. Та нас із вами також покладена певна місія. І ми отримуємо від Бога й силу, потугу, щоб її виконати, бо за нею стоїть Сам Ісус.
Хочу зазначити, що в питанні місії дуже важливий власний приклад. Тому ми, служителі, повинні показати людям власний приклад благовістя, власний приклад святого життя, власний приклад зміненого характеру. Ми маємо дати людям правильний посил.
Здатність прийняти всіх людей
Не всі люди однакові. Не у всіх хороші характери. І служити, особливо тоді, коли ображають, непросто. Ісус на хресті, попри те, що Його зневажали й ображали, зокрема й один із тих, хто висів поруч, знайшов у собі сили відповісти іншому, який просив у Нього згадати його у Царстві. Попри те, що Ісусові потрібно було докласти неймовірних зусиль, щоб проказати слова підбадьорення, він зробив це, запевнивши розкаяного розбійника: «Нині ти будеш зі мною в раю». Тобто, навіть страждаючи сам, Він зумів прийняти іншу людину.
Коли Павла й Силу ув’язнили, вони стали молитися, співати й славити Бога. Я не раз роздумував над тим, як би я вчинив. Але отримав від Бога внутрішнє розуміння: «Слав Бога, щоб у твоє серце не проникли образа, зневага й гнів на людей, які завдають тобі болю». І саме тому Павло й Сила могли служити тим людям, які їх образили. Тому що Бог покликав їх і нас служити.
Бережімося чужого ярма
Диякон Степан беріг себе, незважаючи на обставини. Апостол Павло так само. Бережімося чужого ярма, краще лишаймося у тому, яке ми взяли від Ісус Христа. Він бо сказав: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт.11:29-30).
Будьмо вдячні Господу за честь — бути служителями Нового Заповіту, за честь — бути в Церкві Божій, за честь — знати Його й стояти перед Ним, переживати Його присутність і любов.