Слово, яке передує чудесам

30.01.2019
0
338

Якось мені трапилася діаграма, з допомогою якої її автор зобразив духовний зріст церкви і дію дарів Духа Святого протягом 100 років. Те, що я побачив на ній, викликало в мені безліч запитань. І найприкрішим для мене було те, що ми йдемо до низу, у нас згасаючий імпульс — і цьому є певна причина. Я заглибився в історію та біографії людей, які були на початку дії Духа Божого на нашій землі. Аналізував їхню працю, те, що вони робили, до чого їх закликав Бог, досліджував , як вони служили один одному. Вивчав, які веління Божі вони виконували й чим усе це закінчувалося.

І я побачив, що біля витоків пробудження стояли люди, яких певною мірою можна порівняти з Іваном Хрестителем. Більшість із них не були чудотворцями. Лише дехто з них мав цей дар. Один із багатьох був пророком. Вони переважно були простими людьми, та мали один дуже важливий інструмент, яким працювали для Божої слави. Про цей інструмент багато сказано в Писанні. «І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він (Ісус) їм виголошував слово» (Мр.2:2). Саме з цього починає Марко, а не з реклами чудес чи неймовірного дійства, яке б мало відбутися. Це було звичайне зібрання, на яке зібралося дуже багато людей. Що їх туди привело, якщо не було ні оголошень, ні реклами й нічого, що могло здивувати їх? Але ці люди прийшли , тому що хотіли почути слово, яке виголошував Христос.

Дії Христа завжди дивували мене. Якби це робив я, то все було б зовсім по-іншому. Хотілося б, щоб чудеса передували слову. Хотілося, щоб все було велично й потужно. У Христа все було, на перший погляд, просто. Він знав достеменно сутність людини, знав широту, висоту й глибину, але завжди починав із проповіді — з того, що говорив до людей. Багатолюдні й широкомасштабні зібрання Ісуса Христа не починалися з чудес і знамен. Вони завжди починалися з проповіді, яка іноді складалася з притч, іноді з життєвих історій та прикладів. Іноді Христос просто йшов вулицею, звертав увагу на певну людину й казав їй якісь слова, як це було, наприклад, із Закхеєм. Хоча при такій безлічі людей, які оточували Христа, треба було все ж починати з чудес. Але Ісус чинив не так.

І тоді я поставив собі запитання: «А, можливо, це й є відповіддю на наш сьогоденний запит, коли ми кажемо: «Боже, не діють Твої дари! Чому так порожньо й сумно в наших серцях?» Можливо, відповідь у тому, що ми обрали неправильний підхід, неправильно почавши своє життя чи служіння.

З чого ми хотіли б почати? Декому потрібно, щоб його гучно представили, щоб його визнали кимось. І зрештою така людина розчаровується, серце сповнюється смутком, коли не отримує того, що очікувала. Але не з того починав Ісус. Він починав із слова, яке дав Йому Отець. І це слово було найпотужнішим інструментом.

Ми не раз чуємо про Івана Хрестителя, який не робив жодного чуда. Але я не знаю більшого чуда, ніж те, яке зробив Іван. Він показав приклад усім новозавітним церквам, почавши служіння із проповіді — проповіді, яка мала силу наблизити серця дітей до батьків і батьків до дітей. Він мав слово, яке могло зібрати довкола себе замучених, пригнічених людей, які жили в рабстві гріха. Це слово було настільки владним та сильним, що змусило навіть фарисеїв, які були скуті правилами закону та заповідями людськими, прийти на берег, де проповідував Іван. І там вони почули те, чого б ніколи не почули в синагозі, багато років служачи Богові: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння!» (Мт.3:7-8). Зазвичай їм віддавали почесті, вони завжди отримували славу й обов’язково перші місця в синагозі. Вони були пошановані, коли йшли вулицею. Але вони не знали правди про себе — ніхто їм не сказав її. І лише той Іван — чоловік, одягнений у жалюгідний одяг і не гідний того, щоб такі шановані люди постали перед ним, зумів сказати їм правду Божу, яка могла їх звільнити. Так, вони правду відкинули, але вони її почули.

Проповідь Івана змінила думку людей про Бога, дала їм змогу побачити Його в іншому ракурсі. З його проповіді люди побачили Бога, Який хоче, щоб ми ділилися сорочкою чи їжею з тим, хто її не має (див. Лк.3:11); Бога, Який чекає від митників, щоб ті не стягували з людей більше, ніж належить (див. Лк.3:13); Бога, Який хоче, щоб той, хто приходить у церкву служити, не був із роду зміїного.

Проте сам Іван був чесним, відкритим, сповненим Божого помазання та Його любові. І Сам Бог міг говорити через Нього. Сам Бог дав Йому слово, показавши нам приклад, що чудеса починаються там, де звучить слово від Бога.

Те ж саме і з проповіддю Христа. Пригадуєте, як він зібрав дванадцятьох — зовсім різних і доволі непростих людей за своїм характером. І, думаю, я не відкрию секрет, коли скажу, що Христос не вчив їх творити чудеса. Він не дав їм жодного уроку про це, не виклав жодної лекції на цю тему. Проте ці люди постійно чули Його проповіді, вони чули слова, які говорив Христос, і щоразу вбирали їх своїм серцем. І після того, як чули слова настанови та збудування, вони бачили, як до Христа приносили хворих, як Він клав на них руки — і ті отримували оздоровлення. Це послідовність, яка забезпечує дію Божих дарів.

Апостол Павло у своїх послання чітко й конкретно каже: «Одному дається слово знання, іншому слово мудрості…» І вже далі йдуть віра, зцілення та інші дари. Така послідовність забезпечує дію Божу, тому вона результативна. Христос учив своїх учнів цьому. Він учив їх проповідувати, щоб, коли Він забереться від землі й Петро постане перед великим натовпом людей, усі уважно слухали його слова. І Петро почав правильно — не з чудес, хоча й мав право наступати на всяку силу ворожу й міг найпершим зробити чудо, чим би здивував людей, привернув їхню увагу й викликав бажання слухати. Але він піднявся на підвищення й проповідував про Ісуса Христа. Говорив про того, хто помер за гріхи й воскрес для оправдання. І багато людей після цієї проповіді заметушилися в серцях своїх і сказали: «Що нам робити?» Дія Божа відбувається відразу.

Або ж дім Корнилія. Там апостол Петро виголошує проповідь. Господар цього дому, запрошуючи апостола, знав, що цей чоловік скаже таке слово, яким спасеться він і весь його дім. Тож Корнилій не послав по чудотворця, він, мабуть, і не знав на той час, що цей Симон — простий рибак. Але коли прийшов цей простий чоловік і став проповідувати, Дух Святий злинув на тих, хто сидів і слухав слово. Чому? Тому що в їхньому серці відбувалася Божа робота.

Якщо ми чуємо, що Господь хоче сказати нам, якщо ми не чуємо живого слова, яке вивертає наше серце й змушує працювати наш розум, спонукуючи нас спрямувати свій погляд на Ісуса, —  ми йтимемо по життю порожні, знеможені та знедолені. Але якщо до нашого слуху досягає живе слово — ми йдемо по життю радісні, наповнені, задоволені. І тоді ми бачимо, як приходить зцілення і дія Божого Духа.

Ось де криється секрет: найперше має бути слово — відвойоване, вимолене, яке приводить у страх та тремтіння навіть ту людину, яка його проголошує. Слово відкриття, яке змушує інших звернути свій погляд у бік Бога. Це Слово сильне зціляти. Це Слово сильне діяти. І там, де воно звучить, починають діяти Божі дари. Починає звучати палка молитва, починає оживати зібрання.

Цього слова потребує кожен — навіть фараони, навуходоносори й валтасари. Коли ці живі слова звучали перед такими запеклими людьми, воно приводило їх у страх і тремтіння перед Богом Небесним. І вони казали, як-от Навуходоносор:  «Прославляю і возвеличую Господа!», бо вони бачили у словах Божих мужів, звернених до них, Того, Який воістину став Словом.

Це Слово сьогодні між нами, повне благодаті та істини. І це велике благословення для нас. Це відправна точка, з якої починає діяти Бог. Немає Слова — не буде подальшої дії. Тому хай Бог благословить кожного, і того, хто покликаний звіщати слово, і того, до кого це слово звіщатиметься, щоб докласти зусилля для того, щоб отримати це слово від Бога — живе та  діяльне. І ми матимемо благословення.

Олександр Смітюх



Додати коментар

Пожертвувати