Що християнин повинен робити безперестанку?

30.11.2022
0
470

Завжди молитися

«І Він (Ісус) розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом» (Лк.18:1).

Ключовим словом, про яке я хотів би говорити, є слово «завжди». Ісус каже, що молитися треба завжди, це безперервний процес. Це не означає, що ми повинні тільки стояти на колінах, дивитися в небо, не значить, що ми повинні бути в домі молитви зранку до ночі. Це стан нашої душі, яка має бажання мати безперевні стосунки з Богом. Завжди. Якщо ж ми втратимо цей зв’язок, то будемо духовно слабнути.

Ісус закликав своїх учнів, і нас із вами зокрема, щоб ми ніколи не падали духом, особливо в ці останні дні, коли в Україні війна, розруха, а поруч — настільки жорстокі сусіди, що ми собі не могли й уявити. І коли ми будемо молитися, Бог дасть нам мир і спокій у наше серце й дасть мудрості правильно реагувати на те, що відбувається.

Якщо ми не маємо тісного спілкування з Господом, то в миті, коли нас щось раптово застає, починаємо шукати тих, хто підтримає нас. Ми просимо молитовної підтримки в інших. Тому важливо практикувати безперервну молитву у своєму житті. Це не завжди легко дається, але це приносить благословення в життя.

Отож, як тяжко тобі — молися, болить — молися, невдоволений — молися. І прийдуть інші думки, прийде інший настрій. Через молитву сто двадцять учнів отримали хрещення Святим Духом. Але якби вони збиралися лише для того, щоб просто обговорити слова Ісуса, поміркувати на тим, що Він обіцяв, разом «поїсти піцу й випити каву», то так би сиділи й донині. Але вони молилися — ревно й щиро. Духовні речі усвідомлюються й здобуваються через нашу щиру молитву й близькість із Богом.

Вона трансформує нас, дає духовне бачення, сприяє духовному зростанню. Успіх християнського життя без молитви неможливий.

Немає такого закону, що ми мусимо молитися, але Ісус каже, що нам це треба, це необхідність, як повітря. Щоб жити, ми завжди повинні дихати. Завжди — значить безперервно. Так і з молитвою. Ми можемо в серці звертатися до Бога кожної миті: чи то їдемо за кермом, чи крутимо вареники на кухні.

Шукати Бога

«Пошукуйте Господа й силу Його, лице Його завжди шукайте!» (Пс.104:4).

Якщо ми раз зустрілися з Господом і більше Його не шукаємо, то мало Його знаємо. Тому люди, які увірували, покаялися, отримали мир, радість спасіння й навіть хрещення Святим Духом і поставили на цьому крапку, перебувають у небезпечному стані. Це призводить до зупинки духовного росту, тоді в серце приходять різні думки, які призводять до гріховних вчинків. Тому нам завжди треба стояти на сторожі. Біблія закликає нас шукати Господа, Його силу та Його лиця. І шукати завжди, безперестанку.

Шукай Бога так, щоб пізнати Його лице, пізнати Його особисто. У євреїв була проблема в тому, що вони не мали Богопізнання. У них були обряди, богослужіння, жертви, десятини. Але Господь хотів не цього. Він хотів, щоб через це люди зближалися з Ним. Він каже: «Мені серце ваше потрібне, а не жертви», Він хоче змінити наше серце, тому що духовний складник, ваш і мій, — це власність Божа, за яку з Богом воює ворог душ людських.

 Якщо ми спасенні, то нам потрібна сила: сила перемагати гріх, сила свідчити, сила прощати, сила любити, сила терпіти, сила змовчати. Безсилого християнства досить багато у світі. Сатана все робить для того, щоб ми тихо сиділи у своєму куточку. «Ви покаялися? Дуже добре. Спасенні? Чудово, тихенько сидіть…» Але Ісус сказав: «Ви приймете силу й будете мені свідками».

А про що ми можемо свідчити, якщо не маємо близьких стосунків із Богом? Самарянка, яка пережила зустріч із Богом, одразу біжить у місто й свідчить людям. Вона зрозуміла, що Той, Хто розмовляв із нею, є Тим, Кого чекало безліч людей. «Це Син Божий, Месія! Я Його знайшла! Він все розказав мені про мене». І говорила вона так, що люди їй повірили й пішли подивитися. А потім, після розмови з Христом, вони кажуть їй: «Не за слово твоє ми вже віруємо, самі бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!» (Ів.4:42).

Спілкуючись із Ісусом, ви будете щось переживати, набувати власного досвіду, власного переконання, про які зможете свідчити іншим із силою. Та коли навіть отримаємо ту силу, ми все одно потребуємо Божого лиця, щоб не загордитися й не стати надто мудрими, що знову нас приведе до падіння.

Господь хоче, щоб ми Його знали персонально, а не колективно. Для цього треба спілкуватися з Богом, шукати Його, ревнувати, молитися — завжди. Дехто харчується лише церковною ложкою. Раз на тиждень на зібранні почув про Бога — і досить. Тепер цілий тиждень можна жити іншим життям. Це справа кожного, але наслідки будемо самі жати.

Завжди радіти

«Завжди радійте!» (1Сол.5:16).

Як можна радіти, коли війна або коли болить? Якось звучить нелогічно з огляду на реалії життя. Але завжди радіти — не значить завжди сміятися. Це внутрішня радість. Пригадуєте, що відбувалося в серці, коли ми вперше отримали прощення? Це духовна радість, яка походить від Бога і є наслідком близькості з Духом Святим. «Бо Царство Боже — то не їжа і пиття, а праведність, мир і радість у Дусі Святім». Божа присутність приносить радість. І всі, хто зустрічався з Ісусом по-справжньому, отримували цю радість і мир у серці.

Правда, був випадок, коли один чоловік таки засмутився. Це був віруючий юнак, такий чемний. Він хотів отримати вічне життя й запитав у Ісуса, що для цього потрібно. Ісус йому сказав, що робити, а в кінці зачепив оголений нерв, схований від людського ока. «Я все це змалку робив: не крав, не вбивав, шанував… Чого мені бракує?» Душа юнака відчувала, що чогось таки йому не вистачає. І тоді Ісус поцілив у десятку, бо знав, що той міцно прив’язаний до свого багатства. І порада Ісуса продати маєтки і роздати вбогим дуже засмутила цього чоловіка, і він відійшов від Христа.

Дехто думає, що йти за Ісусом сумно. Дехто зумисно не посміхається, носить темний одяг, щоб виразити смирення. Але Божа присутність приносить радість, і ця радість походить не від земних скарбів, вона походить від Господніх цінностей. Ісус — джерело радості, яку Він виливає через Святого Духа, через Слово Боже, через нашу надію на те, що нас чекає у вічності.

Дбати про добро

«Завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!» (1Сол.5:15).

Віруюча людина повинна бути налаштована завжди робити добро. «Роблячи добро, не знуджуймося». Так нас вчить Писання. Бо ми створені в Христі Ісусі на добрі діла.

Людям, які стоятимуть праворуч від Ісуса на суді Він оголосить: «Я був голодним, а ви Мене нагодували, був хворим, а ви Мене навідали, був мандрівником, а ви Мене прийняли». Тобто людина, яка щиро увірувала й прийняла в серце доброго Господа, успадковує Його натуру, Його характер. Ісус не проходив мимо людського горя, Він чинив добро, відповідаючи на потреби людей.

Ісус — вершина добра. І робить Він його, не чекаючи вдячності. Тому, якщо за добро тобі не дякують, усе одно роби добро. Якщо навіть будуть насміхатися, усе одного робімо добро, бо це вияв наших особистих стосунків із Богом.

Наші добрі справи мають значення й з перспективи вічності. Написано: «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом» (Об.14:13). Чому це так важливо? Тому що вчинені нами добрі діла показують людям доброго Бога. Ісус каже: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт.5:16). Отже, наші добрі діла є доказом того, що в нашому житті сталася якась серйозна переміна.

Пригадуєте зміни в житті Закхея після того, як Ісус покликав його, коли той сидів на дереві? Він вже не гребе під себе, не накопичує багатства собі, а готовий половину того, що має, віддати вбогим і вчетверо повернути всім, кого скривдив. Хіба Ісус говорив йому щось про це? Ні, але зустріч із Христом кардинально міняє наші цінності й відкриває наші серця для того, щоб ми були здатні бачити потреби інших людей і чинили їм добро.

Складати подяку

«Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол.5:18).

Я нещодавно був у Польщі, і перед зібранням ми з братами заїхали в центр для біженців, де живе багато українців. Брати мені запропонували сказати щось їм. Я розумів, що одразу говорити «покайтеся» таким різним незнайомим людям буде недоречно, і на серце мені спала думка про вдячність. Тому я закликав людей бути вдячними, що мали змогу вибратися з-під обстрілів, дякувати, що хтось дає їм шматок хліба чи склянку води.

Біблія каже, що в останні дні люди будуть невдячні. Й навіть у такі складні часи в нашій країні ми не раз стикалися з людською невдячністю. Але нас Бог закликає бути вдячними. Ісус був вдячним Отцеві. Навіть коли Він підійшов до гробу Лазаря, то сказав: «Дякую Тобі, Отче, що Ти почув Мене». Тож і ми з вами маємо так багато приводів для вдячності. Головне — вміти це бачити. Вдячні люди своєю поведінкою свідчать, що цінують працю інших людей і працю Бога. Тому таких людей поважають і люди, і Бог.

Служити словом

«А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Дії 6:4).

В якусь мить апостоли зловили себе на тому, що вони надміру занурилися в соціальне служіння. Щось схоже, як ми тепер: привозимо, відвозимо, роздаємо, складаємо… Ми всі стали дияконами, і я зокрема. Розумію, що це особливий момент і так не буде постійно. Але я переконаний, що треба все ж таки розмежувати служіння, як це зробили апостоли, сказавши, що нам не личить залишити служіння словом і почати слугувати при столах. Для цього були обрані спеціальні мужі доброї слави, повні Святого Духа та мудрості. Тоді як апостоли мали виконувати свою частку служіння — перебувати завжди в молитві та в служінні слову. Порушуючи цей порядок, Церква зазнає втрат і слабне духовно. Учні Христа розуміли, що церква потребує духовного підживлення.

Їдучи автомобілем на велику відстань, ми розуміємо, що змушені його дозаправляти, щоб добратися до кінцевої мети подорожі. І для того, щоб ми змогли досягнути кінцевої мети своєї земної мандрівки, не забуваймо про те, що маємо робити завжди на своєму шляху: завжди молитися, завжди шукати Господа, завжди радіти, завжди творити добро, завжди дякувати, вірити, що Ісус завжди спасає й заступається за нас, і завжди перебувати в служінні словом, будуючи один одного у вірі й надії на Господа.

Ісус завжди готовий спасати

«Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (Євр.7:25).

За тебе й за мене щоденно, завжди йде заступництво. А ми іноді думаємо, що ми самі бредемо, гребемо, боремося. А Ісус лише з-за хмар поглядає, оцінює, чи зможемо ми пройти, чи ні. Вірмо Слову: Він завжди заступається за нас — щоденно, щомиті. Він завжди готовий нас спасати.

Тому ніколи не ставмо хрест на людях, з якими ми живемо. Може, ваш сусід невіруючий і чинить неправедно або діти ваші неслухняні, не такі, якими б ви їх хотіли бачити, ніколи не ставте на них хрест. Ісус готовий спасати. Наша ж справа молитися за рідних, які невіруючі, поки вони живі. Господь не ставить важких умов для спасіння. Підставою спасіння є лише віра. І хто вірує в Нього, уже має спасіння. А Він завжди готовий спасати й заступатися.

Михайло Паночко



Додати коментар

Пожертвувати