Промахнувся

26.04.2019
0
534

Німецький католицький єпископ Франс-Пітер Тебартц ван Ельст вирішив побудувати собі будинок. Коли він подорожував літаком, то — найпершим класом. Коли купував машину, то — найдорожчу. І коли дійшло до будинку, служитель сказав, що йому потрібно € 7 млн. Церква сказала: «Це надто багато, треба скоротити хоча б до € 1,5 млн». Отож, почалося будівництво, яке тривало 5 років. Але апетит приходить під час їжі: вкінці порахували і виявилося, що витрати становлять € 31,5 млн. Він думав, ніхто не помітить. Але люди настільки обурилися, що стали масово залишати церкву. У пресі це назвали «ефектом Тебартца».

Як це можливо, що служителі, які покликані приводити людей до церкви, навпаки їх відштовхують?

В описі страждань Ісуса Христа є одна маленька історія, згадана в усіх чотирьох Євангеліях. Вона досить непомітна, ніби й не дуже потрібна, але я хочу на ній зупинитися:

Тоді Симон Петро, меча мавши, його вихопив, і рубонув раба первосвященика, і відтяв праве вухо йому. А рабу на ім'я було Малх. (Iв.18:10).

Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його. (Лк.22:50,51).

Якщо бути чесним, Петро хотів не вухо відрубати. Очевидно, він цілився в голову, але промахнувся. У цій історії є три чоловіка: агресор, ображений і примиритель. Я опишу кожного з них і зауважу три завдання, які стоять перед нами.

Петро

«Господи, чи не вдарити нам мечем?» Поки інші запитують, Петро діє. Уявіть, скільки добра було у погляді Петра. «По тому усі побачать, що ви мої учні, якщо…» в руках у вас буде меч? «Як ти посмів підійти до Ісуса Христа, — напевно думав апостол. — Та я за Нього не тільки вухо, а голову тобі відрубаю!» У німецькій мові є прислів’я: «З Богом все в порядку, якби не його земна команда»…

Чи не озброєні ми сьогодні мечем Петра? Перший меч — слова, коли вустами завдаємо болю. Скільки християн замість лікувати — завдають ран! Другий меч — характер. Коли ми виявляємо власну злість. Третій — ревність не за розумом, коли стоїмо нібито «за Ісуса». Четвертий — релігійний дух, коли кладемо на людину тягар і змушуємо мучитися, замість життя в християнській свободі.

Нещодавно в Німеччині відбувся теракт. У кущах детонували три закладені бомби, коли неподалік проїжджав автобус із відомою футбольною командою. Якби в цей момент вони опинилися трохи ближче — усі б загинули… Хто міг це зробити? Напевно, ісламські терористи! Через місяць знайшли злочинця. Звали його Сергій, 28 років, російський німець, за словами сусідів — дуже приємна інтелігентна людина… А ще — активний член п’ятидесятницької церкви!

Чому так відбувається? Як може християнин закласти вибухівку? Чому Петро взяв в руку меч? Розглянемо ще два приклади. Тисячу років тому папа римський Урбан ІІ проїхав усією Європою із закликом звільнити Єрусалим від мусульман. Так почалися хрестові походи — вбивство, насильство, грабунок… І все це спровокував папа римський, який проголосив «Deus lo vult» — «Цього хоче Бог». Сімдесят років тому Німеччина напала на Україну, Росію… Убивали людей, спалювали села. У фашистів на пряжці був напис: «Gott mit uns» — «Бог з нами». Невже справді була Божа воля на ці речі?

Ісус Христос каже Петрові: Я можу попросити в Отця більше дванадцяти легіонів (це 60 тис) ангелів! Навіщо мені твій меч? Ти з собою спочатку розберися, а не Мене захищай!

Малх

Чоловік, якому відрубали вухо. Ми не знаємо, хто він був. Окрім того, що — раб первосвященика й остання зцілена Христом людина. Чи став він зрештою послідовником Христа? Невідомо.

Чи є сьогодні в нашому житті такі малхи — люди, які постраждали від християн? Які кажуть: «Ми не хочемо більше нічого спільного мати з віруючими!» Не тому, що Бог поганий, а тому, що християни Його так представили. І все більше стає людей, які підпадають під цей опис — зранені жертви, волю яких зламали, вуста яких заклеїли. Діти, яких б’ють батьки, яким кажуть: «Хто ти взагалі такий?» Можливо ви розчарувалися в церкві, і цей опис — це опис вашого життя. Я хотів би зі сльозами покаятися за усіх тих християн, які завдали вам болю, і вибачитися за те, що вони зробили. Але я хочу попросити вас — не розчаровуйтеся в Христі. У християнах — так. Ми недосконалі. Але Він — досконалий.

У США провели дослідження: 90% християнської молоді залишають церкву після закінчення навчання. Як так? У чому проблема? Вільям Барклі сказав: «Справжня віра відрізняється тим, дає вона людині крила, чи вішає камінь на шию, допомагає людині, чи переслідує її».

Христос

«Досить!» — сказав Ісус і, доторкнувшись до вуха, зцілив його. Христос, християни і християнство — це одне й те саме, чи ні? Мало би бути… Сьогодні за статистикою 2,6 млрд людей у світі — християни. Вони поділені на 45 тис (!) деномінацій. Одних тільки п’ятидесятників — тисячі конфесій. Є два чуда: перше — коли люди стають християнами, друге — коли християни стають людьми. Людьми, якими Бог хоче нас бачити, які не рубають вух, а лікують рани.

П’ятсот років тому жив оксфордський професор Томас Лінекр. У кінці життя він залишив професуру і вирішив стати пастором католицької церкви. Вперше в житті він уважно прочитав чотири Євангелія, порівняв із станом тодішньої церкви і сказав знамениту фразу: «Або це не Євангелія, або ми — не християни». Що скажуть люди, якщо прочитають Євангелію, і порівняють із нашою помісною церквою? Чи живемо ми згідно з написаним?

Перше завдання

Наше перше завдання: «Досить!» Пора відкласти меч і характер Петра. Ми не маємо права завдавати людям болю! Чому Петро відрубав вухо? Можливо, в дитинстві мама, тато крутили йому вуха? Якщо зі мною так чинили, то і я так чинитиму! Ісаак робив усе те, що робив Авраам, Яків — усе, що робив Ісаак, Соломон — усе, що робив Давид… Можна сказати, що це — біблійний закон! Яблуко від яблуні недалеко падає. І статистика це підтверджує. Але це не виправдання для наших вчинків.

Мій батько був алкоголіком. Він помер від алкоголю в 49 років. Моя мама вимолила нас у Господа. Я не бачив християнських стосунків, а бачив, як батько б’є маму. Я міг би сказати: у мене була така сім’я, я ж не винен, я теж буду так чинити… Горбатого могила виправить? Ні. Справа в тому, що люди не хочуть змінюватися.

Я бачив людей, які «за Ісуса» з кафедри так кричали, що аж піна з рота летіла. «Святе обурення»! Ісус каже: «Досить!» Не шукай виправдань такій поведінці. А змінюй свій характер у характер Ісуса Христа.

Друге завдання

Друге завдання — не розчаровуйтеся! Коли тебе образили християни, відрубали тобі вухо — як повірити, що все таки ця віра, ця церква — правильна? Як не розчаруватися в такому християнстві? «Та, вони всі такі, тільки гроші люблять, як той єпископ!» Що робити, якщо тобі закрили рот? «Ти не маєш права нічого казати!» Що робити, якщо страждаєш від комплексу неповноцінності? «Ти недостатньо хороший! Тобі потрібно ще піднапружитися!» Як допомогти таким людям не розчаруватися в Христі?

Багато людей, переживши подібні моменти, роблять неправильне рішення. У психології це називається «статус жертви». Замість того, щоб звільнитися, вони кажуть: «Мене ніхто не любить! Мене всі ображають! Все погано!» Замість того, щоб шукати допомоги, яка є в Ісусі Христі, вони оберігають свої болячки і не дають Христу до них доторкнутися. Навіщо? Легше сказати: «Вони усі погані!», ніж замислитися: «Може і я в чомусь винен?» Краще, щоб тебе усі жаліли, говорили: «Який нещасний!» Ми не маємо права залишатися в такому стані. Христос підійшов і торкнувся до місця відрубаного вуха. Малх міг сказати: «Я не хочу допомоги! Я буду так ходити і усьому світу показувати: християни відрубали мені вухо, не ходіть до них!» Але він дозволив Христу доторкнутися. Дозвольте і ви Йому. Благаю, не живіть життям жертви! Адже ми повинні не лише самі отримати зцілення, але й допомогти іншим.

Люди бігають від церкви до церкви. Останні 50 років в богослів’ї з’явився термін «колобок»: «Я от бабушки ушел, я от дедушки ушел…» Ці люди насправді тікають від себе, а від себе не втечеш. Не потрібно виходити з церкви, потрібно займатися собою!

Третє завдання

Єврей Артур Бернс, радник американських президентів, був дуже розумним чоловіком. На одному з молитовних сніданків в Білому домі ведучий попросив його помолитися на закінчення. І він помолився молитвою, яка ввійшла в історію: «Небесний Батьку, я молю, нехай усі євреї пізнають Ісуса Христа! Я молю, нехай усі мусульмани пізнають Ісуса Христа! І я молю, нехай усі християни пізнають Ісуса Христа!»

Наше третє завдання — бути подібними до Христа. Ми не маємо права носити Його імені, а жити як хочемо, завдавати болю, рубати вуха. Що зробив Ісус? Він не читав пораненому довгих лекцій, не приймав сповіді про його гріхи. Він просто доторкнувся.

Мій друг і колега доктор богослов’я Йоганнес Раймер очолює служіння примирення у Всесвітньому євангельському альянсі. Якби ви знали, які історії йому довелося пропустити через себе, займаючись цим служінням. Я розкажу вам одну — про пастора Джозефа Накуматера з маленької африканської країни Руанди. Двадцять років тому там відбулося дещо жахливе. Одне плем’я пішло на інше — п’ятидесятники, баптисти, католики… Загалом загинуло понад 1 млн чоловік. Вирізали усю сім’ю Джозефа, коли він був ще дитиною. Ставши дорослим, він навернувся до Бога в п’ятидесятницькій церкві, став пастором. Чоловік був поведений Святим Духом до тих людей, які вбили його родину, які завдали йому стільки зла. Він попросив прощення і помолився за них. Після цього церква почала радикально рости! Зараз у цій країні із населенням 12 млн чоловік — 1 млн п’ятидесятників. Якось він подзвонив Йоганнесу і розповів свою історію — що таке примирення.

З одного боку від Ісуса Христа стояв Петро, з іншого — Малх. І Він каже: Прийдіть до Мене всі, Петри і Малхи, струджені та обтяжені, і Я заспокою вас! Примиряйтеся один з одним, повертайтеся до церкви. Ми не маємо права бути кривдниками, ми не маємо права лишатися жертвами. Ми повинні нести примирення цьому світу!

Лео Франк

 



Додати коментар

Пожертвувати