Образа — гріх, який веде до смерті
Якщо член церкви грішить, то йому роблять зауваження, якщо не кається — відлучають. Та є гріхи, за які ніколи не роблять зауваження. Більше того, людину за такий гріх жаліють. Цей гріх із дитинства прищеплюють людині як щось позитивне, а дитина культивує його як засіб привернути до себе увагу.
Що таке образа?
Образа — реакція людини на заподіяну їй прикрість. Іншими словами: образа — результат того, що з людиною обійшлися несправедливо, не так, як вона очікувала або вважала правильним. Образа включає в себе не тільки переживання справедливого обурення щодо кривдника, але й жалість до себе. Ось саме це культивують із дитинства. Бо карають зазвичай того, хто образив, а того, хто образився, жаліють. Образа викликає в ображеного печаль, сльози, горе. Затяжна образа може призвести до того, що ображений тане на очах, впадає в депресію. Таку людину може навіть розбити параліч. Інший варіант — ображений «метає блискавиці» на свого кривдника. Він у духовному плані погіршує ситуацію тим, що, крім шкоди собі, ще й занечищує інших…
Дух Христа вільний від образ
«Господи, скажи — і спалимо це село?» — запропонував ображений учень Іван, коли їх не прийняли на нічліг жителі самарійського селища (Лк.9:54). «Не знаєте: якого ви духа...» — була відповідь Учителя. Дух Христа вільний від образ! Образа підступить, але я її не прийму, якщо Дух Христа у моєму дусі.
«Повинно прийти спокусам (спотиканням, образам — авт.), але горе тому, через кого вони приходять» (Лк.17:1,2). Ми пам’ятаємо ці слова, і здебільшого в церкві ставлять наголос на другій частині цих слів Христа, що горе тому, через кого я спіткнувся. Таким чином у скривдженого може скластися неправильна уява, що його образа — це проблема того, хто його образив. Але чи це так повинно бути? Ні. Завжди будуть причини, щоб спокуситися, спіткнутися, образитися. Навіть на рівному місці. Хтось зробив об’єктивно правильне зауваження, але чомусь прийшла образа: «Як він посмів? Він що, кращий за мене?»
Один брат образився через те, що йому не дали заспівати пісню, інший приготувався до проповіді, а йому не дали проповідувати. Ще інший брат сказав проповідь, сів на місце, задоволений собою, а йому хтось зробив дошкульне зауваження. І звідкись з’явилася гірка образа…
«Наша боротьба не проти плоті й крові!» — стверджує апостол Павло. Але коли людина ображена, чомусь її боротьба переходить у розряд боротьби з кривдником.
Якщо у вас образа на когось, і ви (подумки або в розмові з кимось) постійно щось доводите кривдникові, ви не вільні. Ваша самооцінка будується й відштовхується не від Ісуса Христа, а від своєї надуманої (завищеної) самооцінки.
Можна втекти на інший бік вулиці чи дому молитви, щоб не зустрітися з кривдником. Але куди сховатися від демонського духа? Він наздожене скрізь. На всякому місці потрібно протистояти духам злоби піднебесної й духу образи також…
Чому людина ображається?
Образа рівноцінна непрощенню. А це може призвести до фатальних наслідків. Бо якщо ви не прощаєте, то й Отець небесний не простить вам: «І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші» (Мр.11:25).
Образа часто пов’язана з давніми незціленими душевними ранами. Було, наприклад, насильство в дитинстві, відкинення батьками (або одним із них), хтось взагалі був покинутий обома батьками, залишений чоловіком (дружиною), зазнав жорстокої зради, що в підсумку призвело до гіркої образи — ненависті, озлоблення. Це рана, що не зажила й кровоточить. Біси атакують таку людину, б’ють в цю душевну рану. Може бути людина й кілька років віруючою, але не отримати зцілення від минулого. І відповідно така людина легко ображається, мучиться у своїх образах, бо її душа до кінця не видужала… Усі минулі й застарілі образи потрібно рішуче залишити раз і назавжди на Голгофі, висповідавши своїми устами щире прощення кривдникові — за відкинення, насильство, зґвалтування, вбивство близьких, що змушений покинути свій дім, своє нажите добро.
Зцілення можна отримати тільки на Голгофі, а туди зійти неможливо, як тільки через смирення. «Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо…» (Євр.13:13). Які можуть бути при цьому образи? О, якби Ісус ображався, а Йому було за що ображатися чисто по-людськи, то що б було з нами усіма? Але Він благословляв своїх кривдників навіть у передсмертній агонії.
Юда Іскаріот зраджує Вчителя, а Ісус не відвертається від поцілунку зрадника, а ще й каже: «Друже, для чого ти прийшов?» Логічніше було б — дорікнути. Нічого такого нема в поведінці Христа. Він хліб вмочує і подає зраднику, як й іншим апостолам, наперед знаючи мотиви й стан серця Юди Іскаріота…
Йосип пережив від своїх рідних братів тяжке приниження, біль, образу. Але Бог допоміг йому забути біль непрощення, образи, насильство, відкинутість. У його дусі народився Манасія (що означає: той, хто дає забуття). Він отримав зцілення своєї душі.
Плотська людина, будучи пораненою, шукає успіху, не турбуючись про зцілення своєї душі. Але духовний (правильний) шлях — спочатку отримати зцілення, а потім буде успіх, буде Єфрем (тобто плодовитість, розмноження). Такий порядок від Бога. «І нарік Йосип ім’я первістку: Манасія, бо Бог дав йому забути усе своє горе (приниження, образи). А іншому нарік ім’я: Єфрем, бо розмножив його Бог у краї недолі» (1М.41:51-52).
Зруйнуймо твердиню образ!
«Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові…» (2Кор.10:4-5).
Про які твердині тут мова? Спосіб думання людини, який суперечить ученню Христа, — це твердиня диявола в її розумі. Звідси образи та звеличування себе. Ці «твердині» в нашому розумі ми будуємо з образ, споруджуємо цілу фортецю. На духовному рівні цю фортецю потрібно зруйнувати.
Ця твердиня — в’язниця, у якій томиться ображена душа. Мирися із супротивником…
Твоя молитва
Я беру в полон будь-яку думку на послух... Кому? Ісусу Христу. Перш ніж образитися, скажи: «Я беру в полон цю думку, я не ображаюся, я радію і дякую Богові за цього брата, за цю сестру, вони показали мою слабку сторону, яку я повинен зміцнити негайно вірою в Господа й силою Божою! Амінь!»
Скажи: «Я беру всяке знання на послух Христові! Я прощаю своєму кривднику й каюся в тому, що образився, що стільки часу носився зі своєю образою».
Чи розуміємо ми, що це важливо, що це потрібно тобі, брате, сестро, потрібно кожному? У цьому полягає наше духовне зростання, наша істинна духовність.
Не біда в тому, що нас часто ображали до цього дня, а біда в тому, що ми сприймали образу, не каялися в ній і не відкидали її геть ще в зародку.
Тож нині час це зробити.