Божа Церква — це рух у світі
Я переконаний, що Божа Церква — це рух у світі. Вогонь П’ятидесятниці, який палає в наших серцях — це рух відродження. Ми охрещені Святим Духом, щоб ділитися Євангелією з іншими.
Коли я був юнаком, то зростав із позитивними уявленнями й поглядами на світ. Нинішнє ж покоління дивиться на світ і його майбутнє негативно. Тобто нинішній світ дозрів до того, щоб хтось приніс йому послання надії. Ісус — це грядущий цар. Він початок і кінець. Він Спаситель всіх людей. І місія Церкви — донести це світу.
Тому наша мета — залучити якомога більше людей, особливо молодих, до служіння. Наше завдання — учнівство, щоб ми могли підготувати нову генерацію людей, які будуть звіщати світу про Ісуса Христа.
Коли Ісуса запитали, як зростає Його Царство, то Він (у 4 розділі Євангелії від Марка) розоповів про чоловіка, який вийшов сіяти насіння. І там бачимо фактори, які створюють опір для проростання зерна, бачимо бур’яни, які приглушують ріст, і плодовиту землю, яка приносить врожай. Ми бачимо сіяча, який удень сіяв зерно, але потім уночі, коли він спав, на полі «попрацював» його противник. І от посіяне зерно росте, але те, що виросте, буде зрештою не таким, якого очікував сіяч. І третя притча оповідає про гірчичне зерно, яке дуже дрібне, але несподівано виростає у високе дерево.
Отже, що відповів Ісус? Ви маєте сіяти Боже зерно всюди. Навіть серед тих, хто чинить опір чи не сприймає. І тоді прийде Царство Боже.
Тож перша вимога для того, щоб Церква зростала, — проповідувати Боже Слово. Так було в першій Церкві. У Діях апостолів, 12:24, сказано: «Боже слово росло і намножувалося». Бо Боже Слово є насінням Божого Царства. Тому я надихаю вас проповідувати Євангелію навіть там, де тверда земля, де будяки. Ми не знаємо як, але Бог робить Свою справу й там.
Минулого серпня я був у Конго на святкуванні сторіччя праці однієї норвезької місії. Усього три місіонери з Норвегії приїхали в цю африканську країну в 1921 році. І їхня перша проповідь була простою — хто такий Бог. А за сто років діяльності місії п’ятидесятницький рух у цій країні налічує понад мільйон людей. 250 тис. дітей навчається в християнських школах. Діє 350 госпіталів і центрів допомоги. Тільки уявіть: із маленької країни, яка розташована десь зверху земної кулі, пішов такий потужний рух. З маленької гірчичної насінини Бог зростив таке велике дерево.
Друга умова для зростання Церкви така: як Слово Боже стало зростати серед християн, стала зростати й кількість учнів. І ми повинні вчити своїх молодих людей, щоб вони ставали учнями. Як ми стаємо ними? Чи достатньо просто приходити на кожне церковне зібрання? Чи достатньо відвідувати недільну школу й завершити всю програму ще в дитячому віці? Думаю, що ні.
Ісус багато свого часу проводив із невеликою групою своїх учнів. Це метод Ісуса, який полягав у праці з малою групою, яку треба було навчити жити в молитві, довірі до Бога, служінні людям... Стійкості нашому християнському життю додають чесні стосунки з Богом у щоденному житті. Тому ми повинні чітко проаналізувати те, як учимо цього молоде покоління, як формуємо нову генерацію лідерів.
Третю умову бачимо в Діях апостолів, 9:31. Там сказано, що Церква мала мир і збудовувалася. І ходячи в страсі Господньому, і сповнюючись втіхою Духа Святого, вона намножувалася.
Отже, послідовність така: Євангелія, учнівство, а тоді зростання.
Якщо чесно, то за останні десятиліття ми багато говорили про церковний ріст у глобальному вимірі. Ми вивчали стратегії лідерства, методи діяльності та ін. Але ми маємо запитати себе, чи принесло це той очікуваний плід? Я переконаний, хоча й вчився в університеті й досліджував різні стратегії лідерства, що лише Ісус — Спаситель. Лише Святий Дух — істинна сила. І коли це стає рушіями нашого послання, ми можемо бачити, як примножується рух і зростає Церква.
Тому я молюся, щоб Дух Святий торкнувся і пробудив нас тепер, і показав нам, що є важливим у служінні. На мою думку, учнівство — один із найважливіших напрямків. Якщо ми не будемо готувати послідовників, то наша справа не матиме розвитку. Згадаймо першу подорож апостола Павла. Тоді він узяв із собою Варнаву та Івана-Марка. У другій місіонерській подорожі з ним було десять людей. А під час третьої — уже 36 співпрацівників.
Часто ми стикаємося з проблемою браку лідерів, які б вели людей. І це гальмує розвиток Церкви. Тому, проповідуючи Євангелію світові, ми повинні не забувати про те, що важливо навчати тих, хто навернулися, щоб вони з часом прийняли лідерську позицію.
Звісно, важливо, що діють біблійні школи та інститути, де люди навчаються, як служити іншим. Але служителям дуже важливо також навчати людей особисто — власним прикладом практичного служіння.
Я не раз чув скаргу на те, що молоді люди не хочуть долучатися до служіння. Вони хочуть розвиватися в перспективних професіях. Але Бог не змінився. Він ще й досі кличе людей для праці в Його Царстві.
Але як прийде й стане до служіння наступне покоління служителів, якщо ми їх не підготуємо? Тому я закликаю вас дбати про це, молитися, постити й слухати голос Святого Духа. У тій же книзі Дій, 13:2, написано: «Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!» Тобто Бог кличе до праці. Він і нас одного разу покликав. І ми, хто в служінні тепер, повинні чути голос Святого Духа. Я вірю, Він робить наші очі відкритими, щоб ми бачили тих, на кого Він уже поклав Свою руку. Ми повинні дати загальний клич тим, хто покликаний згори. Ми повинні взяти свою частину відповідальності, щоб молитися й шукати Бога, щоб і ми зрозуміли, хто вони — наступні служителі, які прийдуть услід за нами. І коли Господь показує їх нам, ми повинні змінювати звичні нам методи роботи з Церквою й працювати з покликаними людьми, як працювали з ними Ісус Христос і апостол Павло. Вони вкладали достатньо часу й зусиль у майбутніх служителів, які прийняли естафету від них.
Тому почніть зрощувати учнів. Будьте поруч із людьми, на яких Божий поклик. І це дасть змогу Церкві більш ефективно звершувати свій поступ уперед.