«…Щоб дати тобі знати»
«І будеш пам'ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні. І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина» (Повт.8:2,3).
Якщо адаптувати до наших реалій, то можна перефразувати, що «Бог вів нас теренами колишнього Радянського союзу ось уже 31 рік». Бог випробовував, впокорював — «щоб дати тобі знати». Гасло нашої конференції — «Щоб знало майбутнє покоління». Щоб знали молоді люди, які сидять у цій залі, що відбувалося — щоб зрештою мали і власний досвід.
Я вам скажу, що на початку в нас досвіду не було жодного. Досвід наших попередників ми почали вивчати років через 10-15, коли з’явилися книги — спогади братів. Можливо хтось чув якісь усні передання. А так — не було за що й зачепитися.
Щоб знало майбутнє покоління. Для того, щоб знати, потрібно, щоб хтось передав — певний об’єм інформації, технологій, знань. Апостол Павло каже: «Що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що зможуть і інших навчити».
Люди по-різному передають досвід. Як же передає Бог? Через 40 днів спілкування з Господом на горі Мойсей знав досконалий план скинії — розміри, матеріали, кольори... Абсолютно все, до останнього золотого гачечка. Яким чином Бог передав йому це знання? Мойсей отримав божественне відкриття. Пізніше Господь сказав йому: «Напиши — для наступних поколінь». Також і пророку Авакуму: «Напиши це видіння і поясни на таблицях, щоб читач міг легко зрозуміти».
Але згідно слова, якого я прочитав на початку, у Бога є й інший метод — виявляється наші проблеми, невдачі, які виникали — це Бог нас впокорював, «морив голодом»… Думаю, що ми не були без хліба, але іноді голод спілкування чи якихось інших речей був таким нестерпним! Але потім Бог годував манною — приходило особливе помазання. Ціль Господа — особливим способом передати знання, «щоб дати тобі знати».
Сьогодні з нашим ювілеєм співпала ще одна дата — рівно 17 років тому відбулося відкриття дому молитви в Сухобезводній. За рік до цього на другий день Трійці ми з місіонерами Нижньогородської області були там. І коли я фотографував чорний перекошений будиночок із колод, раптом почув чіткий голос: «Тут буде збудований дім молитви!» Я аж відсахнувся. Серце стало шалено битися — щось має відбутися. Я відганяв від себе цю думку. Але коли почалося богослужіння (нас там було небагато, може з 30 чоловік) почув той самий голос: «Тут буде збудований дім молитви. Ти маєш зараз сказати в цьому зібранні — хай готуються прийняти будівельників з України. Ти маєш сказати, що сюди приїдуть онуки тих, які колись відбували тут покарання. А на відкриття приїдуть і самі колишні в’язні!» Це був перший і останній подібний випадок у моєму духовному досвіді. Я не знав як мені бути. Коли передав людям це слово, у пастора округлилися очі. Була особлива молитва. Потім, правда, одна людина сказала: «Якщо він мав відкриття, що буде дім, то хай ще отримає відкриття, де гроші взяти». Але в рекордні терміни — за два місяці — виріс храм на 150 чоловік. І я щасливий, що сьогодні, як говорять — він переповнений спасенними людьми. Це Божий промисел, ми тільки іноді стаємо інструментом у Його руках. Щоб знало майбутнє покоління!
«І сказав Давид: Мій син Соломон ще юнак та тендітний, приготую ж йому все на цей храм на збудування для Господа, щоб піднести його високо на славу та на велич для всіх країв. Приготую ж я все для нього! І Давид заготовив безліч усього перед своєю смертю» (1Хр.22:5).
Давид непокоївся про Господній храм, про те, що Божий ковчег перебуває в наметі. Він турбувався про те, щоб знало майбутнє покоління, щоб щось назбирати і передати своєму сину. Про майбутнє місії, церкви, братерства — думаймо сьогодні! І нехай Святий Дух дасть нам правильні думки, напрямки і плани. Наші сини і доньки в майбутньому будуватимуть із того, що ми зібрали сьогодні — з того досвіду, благословень, одкровень, ревності і посвяти.
Божий Син знав той величезний огром праці, яку належить виконати мені і вам, і багатьом наступним поколінням — аж до Його приходу. Коли натхненні воскресінням Ісуса Христа апостоли були готові вже йти проповідувати, Він сказав: «Не спішіть, не відлучайтеся від Єрусалиму, ви отримаєте силу, коли Святий Дух зійде на вас, і будете Моїми свідками». Спаситель розумів — майбутні покоління не зможуть без цієї потужної божественної Особистості.
Згодом Петро та Іван йшли до храму на молитву — два покоління, об’єднані однією ідеєю. Кривий від утроби дивився на них в надії щось отримати. «Срібла і золота не маю, але що маю — те даю!» Щоб знало наступне покоління — потрібно щось мати. Мати що передати. «В ім’я Ісуса Христа Назарянина — вставай і ходи!» Щоб поділитися, потрібно спершу самому отримати. Це слово до батьків — набувайте, здобувайте сьогодні те, що зможете передати своїм дітям.
«Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки. А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених» (Дiї.20:31,32).
Тут апостол прощається. Колись мене запитали: «Скільки треба працювати, щоб місіонер міг іти працювати далі, залишивши самостійну общину?» Мінімум — безперестанку зі сльозами навчати вдень і вночі кожного індивідуально — три роки! І ось тоді можна передати церкву Богу та слову Його благодаті.
Щоб знало майбутнє покоління — хай Святий Дух торкнеться кожного серця! Благословляймо наших дітей, молімося за наший дітей!