Переконаний, що для України в Бога є будучність. Не економічні чи політичні чинники визначають її. До будучності Бог вів Ізраїль через полон. Треба було пройти через біль і страждання. Але це був шлях Божого формування, яким Він вів народ до миру.
Ремство, нарікання в серці й вустах християнина – це щось йому неприродне й багато що означає. Наприклад, може бути наслідком маловірства, невірства, навіть і відступництва, а то й повного незнання Бога. Спробуємо над цим поміркувати.
Одна з ознак, яку дав Христос, описуючи те, що буде відбуватися в останні дні — багато хто буде розчарований і відвернеться від віри. Я б із задоволенням говорив про те, як навчитися жити без розчарувань, але зрозумів, що це неможливо.
Часто доводилося чути від людей фрази на зразок: «Я його люблю, не бажаю йому зла, але не хочу з ним мати нічого спільного». Та хіба можна в Біблії знайти приклад любові, яка не хоче нічого мати спільного зі своїм об’єктом?
Ісус Христос дуже любив людей і навіть одну людину вважав вартою того, щоб ради неї прийти на цей світ. Тому Він йшов до народу і проповідував. І своїх учнів закликав проповідувати людям і підтримувати їх у їхніх немочах.
Мовчання Ісуса про щось говорить нам. Воно вчить нас бути наполегливими і смиренними, коли ми звертаємося до Бога. Наша реакція у подібній ситуації показує, наскільки нам важливо отримати відповідь.
Збережімо віру в Христа, яка є основою життя. Проповідуймо про Христа, живімо так, щоби Бог міг нас супроводжувати Своїми чудесами. І служімо тим, кому маємо служити. Виконуймо свою працю, на яку поставив нас Бог.
Щоб знало майбутнє покоління... Для того, щоб знати, потрібно, щоб хтось передав — певний об’єм інформації, технологій, знань. Апостол Павло каже: «Що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що зможуть і інших навчити».
Звіщати Євангелію — це апостол Павло називає своїм обов’язком. І це наш обов’язок також. Але наскільки ми з вами занурені, посвячені у виконання цього обов’язку?
З часу народження Церкви Ісуса Христа, яке відбулося із зішестям Святого Духа на апостолів, уже не храми місце поклоніння Богові та зустрічей із Ним, а серце людини. Причому Господь хоче не просто зрідка навідувати його, а постійно перебувати в ньому.