Руслан Наумець: «Люди,
які бідно жили до війни, тепер живуть ще бідніше»

09.04.2022
0
162

Місіонер «Голосу надії» Руслан Наумець уже кілька років живе і служить із сім’єю в с. Троковичі Житомирської області. На щастя, війна не дійшла до його села. Але потреби людей зросли з початком бойових дій. Про те, як нині служать місіонери у відносно спокійних регіонах України, читайте в матеріалі.

— Яка загальна ситуація в селі Троковичі, де ви служите?

— Наше село за 10 км від Житомира. До нас війна не дійшла. Хоча чути її відгомін. Трохи трусило від віддалених вибухів. А останній тиждень було зовсім тихо, нічого не чути. Деякі люди з села повиїжджали. Ті, хто залишився, налякані. Видно, що ця війна пригнітила людей. Але вже дехто й починає щось робити. Люди, які бідно жили до війни, тепер живуть ще бідніше. Це багатодітні, пенсіонери. Вони в нас на списку. А таких багато, бо в нас велике село — приблизно 2000 жителів.

— Скільки вас, місіонерів, є в Троковичах?

— Я з дружиною та дітьми й двоє сестер зі школи «Ковчег». Вони в нас на практиці.

— Яким служінням зараз займаєтеся?

— Кожного дня проводимо молитви. Проповідуємо. Запрошуємо. У неділю 10 квітня в домі молитви буде святкове зібрання — рукопокладення на пресвітерське служіння (рукопокладатимуть Руслана Наумця — ред.). Тож ми запросили багатьох людей. Відвідуємо. Правда не щодня, бо ще працюю на будівництві дому молитви. Його ми мали завершити до Пасхи, але з війною робота призупинилася, не вистачає фінансів і помічників. Коли приходимо до людей, то бесідуємо, молимося. Люди все сприймають, готові слухати. Запрошують відвідувати їх. Роздаємо продукти тим, хто має потребу. Правда, ми раніше проводили недільну школу, молодіжне спілкування, але ті діти й молодь, які до нас приходили, виїхали з батьками в Європу. Тепер проводимо недільну школу в сусідньому селі. Сам староста попросив нас це робити. Бо туди приїжджають біженці — є багато дітей і треба їм послужити.

— А у вашому селі біженці зупиняються?

— Біженці в наше село якщо і їдуть, то не надовго. Можна сказати, транзитом. У нас кілька разів люди ночували — і поїхали далі, на захід. Ми їх приймаємо в домі молитви. Там є кімната для проживання.  

— Щось помінялося у ставленні людей до вас?

— Коли ще збиралися в хаті, то мало хто хотів до нас приходити. А коли стали проводити зібрання в домі молитви, то приходило до 10 місцевих жителів. А тепер відвідують зібрання нові люди постійно. Буває і до 30 чоловік. До православної церкви теж стало більше людей ходити — до 100 чоловік, а раніше — до 30. Раніше до нас приходили тільки жінки, а тепер приходять і чоловіки. То ми разом і біля церкви можемо щось зробити. Люди й каються. Переважно старші, бабусі. Сповідуються, кажуть — щоб добре з Господом зустрітися. Навіть цього тижня мав розмову з однією літньою жінкою. Каже: війна, то хочу покаятися й висповідатися, щоби бути надійно в руках Божих.

У селі давно діє православна церква. А храмові, де проходять служби, уже 250 років (пам’ятка архітектури національного значення — ред.). Тож мешканці звикли до неї. Раніше місцеві жителі мало зустрічалися з віруючими. Ми тут тільки чотири роки. Але вже є зрушення. Бачу, що бар’єр руйнується між православними та євангельськими віруючими.

— А які ваші стосунки з місцевою владою?

— Із владою ми в добрих стосунках. Голова ОТГ — наш сусід, і староста також із нашого села. Хороші люди. Ще молоді — хлопці по 27 років. Звертаються до нас вони, а також окремі жителі села. То ми допомагаємо, чим можемо — продуктами, засобами гігієни, одягом, транспортом. А ми у свою чергу тримаємо зв’язок із братами, які допомагали нам будувати дім молитви. То вони нам привозять продукти та речі першої необхідності. Зокрема — привозили два рази з Нововолинська.

— Які ваші потреби тепер?

— Одна із них — потрібна допомога, щоб завершити дім молитви. Але ми не турбуємо цим людей, бо війна — і є потреби більш важливі.

— Про що мрієте?

— Дуже хочу, щоб наш дім молитви став не просто ще одною культовою спорудою села, а щоби був заповнений спасенними людьми — старшими, молодими, сім’ями з дітьми, щоби було духовне пробудження. Хотіли б і з владою мати ще кращі стосунки, щоб вони нас активніше залучали до різної роботи — ми готові служити.

— Ваші побажання місіонерам.

— Моє побажання: щиро служіть Господу, і Господь не залишить ні в якій життєвій сфері — ні в сім’ї, ні в служінні, ні в чомусь іншому. Це дасть задоволення й натхнення. 

Розмовляв Василь Мартинюк

6 квітня 2022 року

 

 

* * *

Реквізити для жертводавців з-за кордону, бажаючих підтримати людей, які опинились в скрутних обставинах під час війни:

Bank SWIFT Code: PBANUA2X
Currency - US Dollar: UA863052990000026009000803450
Currency - Euro: UA883052990000026009010804405
Purpose of payment: Charity
Details of the organization: VOICE OF HOPE CHRISTIAN MISSION
Address of the organization: Voronikhina str. 14a, Lutsk city, country Ukraine, postal code 43024
Name of the bank: JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

Українські реквізити за посиланням.

 



Додати коментар

Пожертвувати