Олександр Бабійчук: «Яке б не було агресивне зло, Бог здатний його спинити»
Єпископ Олександр Бабійчук на початку війни був у відрядженні, тому не бачив перших моментів окупації міста. Проте він повернувся в окупований Херсон, щоб підтримувати церкви, які залишилися там. У Херсоні було заарештовано його сина, який допомагав людям, доставляючи їм продукти, і довго його доля була невідомою. Проте нині він вже вдома, і в цьому родина й церква бачить Божу милість.
Після підриву Каховської ГЕС церкви Херсона активно долучилися до волонтерської діяльності. Їх підтримали й християни з усієї України. Детальніше розповідає старший пресвітер Олександр Бабійчук.
— Як і коли ви дізналися, що Каховську дамбу зруйновано? Що відчули в той момент?
— Відтоді, як було збудовано цю дамбу, ми нерідко чули, яка катастрофа буде в нашому регіоні, якщо цю дамбу зруйнують. Були прогнози, що рине хвиля заввишки 15 метрів, яка зруйнує все на своєму шляху. Ми знали про це багато років, але не вірили, що це може статися. Ми сприймали це, як певну «страшилку», яку з роками перестали боятися.
Коли син уночі прочитав інформацію про підрив дамби й повідомив нам – сну як не було. Ми не могли повірити, що це сталося ще й тому, що одразу не побачили тих страшних наслідків, про які чули все життя. Хвиля не накрила Херсон за обіцяні 15-20 хвилин.
На диво, не було якогось панічного настрою. На серці чомусь було спокійно, хоча ця новина для мене була рівноцінною новині про початок війни. Побачивши відео руйнування, ми зрозуміли, що Бог явив нам велику милість. Не було тієї потужної хвилі, яку очікували під час руйнування. Вода спокійно переливалася через дамбу й затоплювала території поступово. Тобто дамбу не було зруйновано до основ, під водою вона ще мала потужний фундамент, який стримував воду.
Я розумію, що багато територій, багато людей постраждало, але усвідомлюю й те, що Господь контролює ситуацію. І яке б зло не було агресивне, Бог здатний його спинити. І відбудеться лише те, що Він дозволить.
— Як швидко почала підніматися вода?
— Якщо перші новини ми почули між четвертою й п’ятою годинами ночі, то вже на ранок виявили, що вода активно прибуває. Особливо помітно вода піднялася наступної ночі, хоча люди вже вирішили, що за день вся вода прибула – і гіршого не буде. Наступного ранку всі побачили, що величезні території під водою, і люди, які залишилися в деяких будинках, думаючи, що їх це омине, опинилися у воді. На ранок багато хто вже не зміг виїхати, бо довкола була вода. У деяких місцях вода вкрила приватні будинки з дахом. Стіни, особливо ті, які були з саману, стали руйнуватися. Це страшна реальність, якої люди, як не дивно, не дуже й очікували, вірячи, що їх омине.
Тоді розпочали активно евакуйовувати людей. До державних структур долучилося багато волонтерів. І брати з нашої церкви стали активно допомагати людям.
Проте я хочу говорити про Божу милість. Зазвичай дамба тримала 16 метрів води. Перед її підривом росіяни підняли воду по всій площі Каховського водосховища, по-моєму, до 17,5 метрів. Це величезні маси води, які були додатково підготовлені, щоб утворити потужну хвилю. Вона мала бути настільки страшною, щоб знести все на своєму шляху, включно з великою частиною Херсона, а особливо прибережну зону, де дислокувалося дуже багато наших військових. Але після підриву запланованої хвилі не було. І це дуже знаковий момент. Це щось схоже на те, як руйнувалися плани взяти Київ за три дні. Так, вода затоплювала, заливала, завдавала шкоди, але не пішла так агресивно, як хотів того ворог. Це не була 15-метрова хвиля, а просто максимально сильна течія.
— Чи бачили ви підтримку церков з інших регіонів? Якою вона була?
— Наша церква стала частиною загального порятунку людей із води. Проте ми отримали величезну підтримку інших церков України буквально з перших годин після підриву. Спочатку були телефонні дзвінки, потім пропозиції. Люди стали приїжджати в місто, долучатися до евакуації, підвозити продукти й засоби першої необхідності. Люди, напевно, з кожної області були в нас. Нам привозили стільки всього, що буквально через два дні ми констатували, що не можемо якісно впоратися з кількістю цієї допомоги. Ми вже не могли її роздати. Стали більше потребувати засобів для евакуації. Це також знайшло відгук – і невдовзі в нас з’явилися човни з моторами, з веслами. Наші молоді брати активно вивозили людей ними. Ми дбали про цих людей. Наш графік був дуже напружений. Усе ускладнювалося обстрілами. Деяких волонтерів було поранено.
Слава Богу, роботу було звершено. Я щиро вдячний за всю надану нам допомогу, за розуміння. Нині, коли ситуація трохи змінюється, зокрема відкриваються дороги, уже можна приїхати, щоб послужити тим людям, які цього потребують.
— Яка ситуація з церквами й домами молитви УЦХВЄ?
— Більшість наших церков не постраждало від затоплення. У тих, які постраждали, вже з’явилася можливість відкачувати воду. У Новій Каховці, зокрема, вже вдалося відкачати воду з цокольного поверху.
Постраждали деякі приватні будинки членів церкви, але самі люди залишилися живими. У наших домах молитви постійно відбуваються зібрання. Навіть за 9 місяців окупації жодного служіння не було зірвано. Вони відбувалися й тоді, коли приходили російські військові й ставили свої вимоги до нас. І ми впевнені, що Господь був поруч. У ці дні близько тисячі людей щодня отримує в церкві хліб, їжу й духовну підтримку.
Тобто коли ми фокусуємося на проблемі, то нам стає важко, підступають нарікання, але коли дивишся на Бога та Його турботу, то відчуваєш вдячність. А Божа турбота про нас справді велика.