Микола Синюк: «Бог завжди на боці тих,
хто відстоює правду»

Життя багатьох українців під загрозою. Люди втрачають своїх близьких, помирають діти, інші ховаються в укриттях, щоб уберегти себе. Усе це міститься в одному слові — війна. Як пережити це жахіття, як опановувати свій страх, де ховатися, де шукати надії? Про це — у передачі «Крок назустріч» з директором місії «Голос надії» єпископом Миколою Синюком.

— Паніка — ось що ми відчули, почувши вибухи в багатьох місцях України 24 лютого. І дотепер страх постійно супроводжує людей. Що робити? Що є найбільш дієвим заспокійливим у такі моменти?

— Страх властивий всім — і старшим людям, і молодшим, і дорослим, і дітям. Особливо, як щось стається несподівано — і наш розум не може нам підказати, як це осмислити та як діяти. У такі моменти страх починає оволодівати нами. Але ми повинні зрозуміти: не треба піддаватися надмірному страху. Страх не повинен тримати людину в лещатах, не повинен тиснути на неї, не повинен прогресувати, оскільки це може призвести до паніки, що, власне, неприпустимо.

Так, я теж відчув страх, коли почув вибухи на нашому аеродромі, бо живу неподалік. Але бачу, як від Бога щоразу приходять хвилини заспокоєння , приходить відповідь, що Він знає й розуміє минуле, теперішнє й майбутнє.

— Як нам жити так, як молитися, щоб оцей страх не перетворювався в паніку й не опановував нами? Як зробити так, щоб у нас була тверда надія, що Бог усе контролює й може допомогти?

— Немає особливого рецепту, як молитися. Той, хто молився в час миру, той і в час  тривоги, неспокою й війни молиться. Відповідь ми не завжди отримаємо одразу  — як-от раптом затихла канонада. Найперша відповідь — коли в наше серце приходить відчуття глибокого миру.

Як молитися? Та точно так само, як і за мирного часу, розуміючи, що Бог на престолі, Він на своєму місці, розуміючи, що Він знає кожну людину й сильний захистити її. Хтось, звісно, поставить питання: але ж гинуть люди. Так, гинуть. Це завжди було в історії воєн — одні гинули, щоб когось загарбати, інші — щоб захиститися. Так побудоване людське життя на землі з часу гріхопадіння й дотепер.

Але хочу підбадьорити нас усіх, дорогі українці — Бог завжди на боці тих, хто відстоює правду. І віримо, що Господня рука збереже нас. Ми як священнослужителі, як християни наділені потужною наступальною зброєю — заступницькою молитвою за наш народ, за Україну.

— А що робити тим людям, які не мають змоги залишити свій дім, щоб іти в укриття чи евакуюватися в інше місце (наприклад, люди з інвалідністю)?

— Звісно, кожну ситуацію варто розглядати по-своєму, але передусім це виклик для нас, християн, які не словом, а ділом повинні виявити свою віру, являючи Христа тим, хто поруч із нами.

— Хочу порушити ще одну складну для нас тему — тему смерті. Розумію, що ніхто з нас не застрахований від цього, особливо в такий час. Дуже багато людей у цей час бояться смерті, бояться опинитися в осаді чи під завалами. Як перемогти цей страх?

— Бог може провести нас через найважчі часи. Усі ми знаємо, що сумнозвісне місто Щастя було зруйноване на 80%. І в той час, коли там велися запеклі бої, ми три дні не могли вийти на зв’язок з місіонерською сім’єю, яка трудиться там — це тато, мама і, мабуть, восьмеро дітей. Думали, що їх вже може не бути в живих. Не знаю, де вони хвалися, але через три дні вони вийшли на зв’язок. Бог зберіг їхнє життя.

Зрозуміло, наше фізичне тіло боїться смерті. Людина створена Богом для вічності, і передчуття наближення фізичної смерті веде за собою відчуття, що все закінчується. Але, з біблійного погляду, усе лише починається.

Вічність, що захована в нас, ніби протестує, що земне життя закінчується, але людина, яка покладає надію на Бога, має сподівання на зустріч із Ним. Вона розуміє, що ця земна дорога тимчасова й в певний час перерветься, можливо, навіть від кулі чи снаряду, але вона довіряє Богові. А той, хто довіряє Богові, має надію на вічність.

— Що повинні робити християни в цей час? Якою повинні бути наші молитви, наші дїї, щоб допомогти прискорити мир у нашій країні?

— Безумовно, Україна позиціонує себе як християнська країна. І Бог дав законне право на застосування зброї тим, хто має владу, хто захищає свій народ. Але кожен із нас може зробити щось. Найперше — молитися. А потім допомагати хто чим може. У такий час всі справи значимі, навіть ті, які здаються найменшими. І головне — зберігати єдність, твердість духу й підтримувати один одного молитвами й добрими справами. Це те, що допоможе нам вистояти й пройти через ці темні часи. І хай благословить нас усіх Господь у цей непростий для нашої країни час! Не бійтеся й не панікуйте, а йдіть із молитвою — до Господа. З Ним переможемо!

Галина Фурман, «Крок назустріч»