«Розорюйте цілину!»
ХХІІ конференція місії «Голос надії»

18.07.2019
0
1520

17 липня 2019 року в с. Олександрія стартувала ХХІІ конференція «Голосу надії», яка ознаменувала 29-й рік офіційного служіння. Зустріч місіонерів, яка зібрала понад 350 чоловік, вже вкотре проходить на базі християнського табору «Берізка». Гасло «Розорюйте цілину», взяте із Книги пророка Осії 10:12 «Сійте собі на справедливість, за милістю жніть, оріте собі переліг, бо час навернутись до Господа, ще поки Він прийде і правду лине вам дощем». До речі, конференція і справді супроводжувалася рясним дощем.

День 1

Починаючи урочисту частину, директор місії Микола Синюк закликав присутніх до молитви. Він запропонував заспівати пісню «Християнин, неси вогонь чудовий свій» і надав місце для служіння хору. На відкритті конференції служив Третій молодіжний хор «Церкви Христа Спасителя» (м. Луцьк) та гурт «Левит» (м. Луцьк).

«Якби був із нами Віктор Боришкевич, він розповів би, як розорювали цілину Рівненщини, а сьогодні тут уже 320 церков, — зауважив заступник директора місії Євген Мельничук. — Хто знайомий із працею на цілині, той знає наскільки це важка праця. Але я хочу говорити не про землю, а про ту цілину, яку розорюють місіонери у своєму служінні. Можна згадати перші поїздки у Воркуту... Нелегко було першопрохідцям, але Бог знайшов тих людей, які служили, які жертвували, які молилися. Декого із першопрохідців уже немає з нами, але нові місіонери продовжують їхню працю! Можливо, хтось із присутніх прийме рішення далі нести вістку Євангелії?» Служитель закликав присутніх до молитви за діючих і нових місіонерів.

Микола Петрович привітав гостей конференції і надав слово директору місії «Світанкова зоря» Григорію Хомичу, який побажав усім місіонерам гарно провести час у таборі «Берізка». Директор «Голосу надії» надав короткі статистичні дані щодо сучасного служіння місії. Сьогодні вона об`єднує 440 місіонерів, які охоплюють благовістям 375 населених пунктів у 15 регіонах України, 13 регіонах Росії, в Казахстані, Болгарії, Польщі, Боснії та Герцеговині, Хорватії, ОАЕ. Засновано понад 230 церков. Збудовано або переобладнано 151 дім молитви. Працює 200 недільних шкіл (близько 3000 дітей). Ведеться співпраця з 139 навчальними закладами. Працює 5 періодичних видань, 4 радіопередачі, 4 телепередачі. Функціонують 12 центрів реабілітації для алко- та наркозалежних. Ведеться праця у 6 сиротинцях. Проповідується Євангелія у 31 в’язниці.

Далі Микола Синюк зачитав письмові звернення від старшого єпископа УЦХВЄ Михайла Паночка, місіонерки та меценатки Джін Макроцкі, та передав усні привітання координатора Європейського братерства п’ятидесятників Раулі Лехтонена, заступника старшого єпископа УЦХВЄ Анатолія Козачка і секретарки Наталії Булан, які не змогли прибути за станом здоров’я та з інших причин.

Вітальне слово виголосив старший пресвітер Хмельницької області Ростислав Мурах: «Чого ми найбільше просимо у Бога? Мудрості. Благодаті Святого Духа. А я хочу вам сьогодні побажати те, що побажав одного разу Бог Своєму слузі: «Будь мужній та відважний!». Потім Господу здалося, що Він надто м’яко сказав, і повторив: «Тільки будь дуже сильний і відважний!» Я бажаю цього вам, бо знаю, що коли результату довго не видно, то руки опускаються».

«Мене Микола Петрович запросив уже на 22 конференцію, і жодної я не пропустив, — сказав директор «Місії без кордонів» Микола Богданець. — Ми йдемо паралельними дорогами у нашій праці з місією «Голос надії». Тож Господніх благословінь вам, сили, наснаги!»

Вітав конференцію пастор-благовісник Михайло Попчук. «Я молюся за місію «Голос надії», пам’ятаю про вас, — сказав він. — У 15-му розділі Послання до Коринтян сказано: «Будьте міцні, непохитні, збагачуйтеся в ділі Божому, знаючи, що ваша праця не марна перед Господом». Є рівень християнських традицій, на якому знаходяться багато людей, і більшого не шукають. Наступний рівень — місіонерський, коли серце горить для Бога, це люди, які знаходяться на передовій. Але є ще один рівень, який характеризується в Писанні такими словами: силкуйтесь, старайтесь, шукайте, наблизьтесь, ревнуйте, досягайте… У своєму служінні ми завжди хочемо більше сили Божої і помазання. Тож — шукаймо! За кожне зібрання я молюся, прошу, щоб люди не дрімали, прошу чистої ясної думки, прошу, щоб люди відгукувалися на заклик, щоб отримували зцілення та звільнення. І ви знаєте, що я маю все це у своєму служінні».

«Маю для вас побажання і попередження, — сказав Степан Янюк. — Є час, коли лелеки перестають годувати своїх пташенят. Здавалося б — яка жорстокість: діти кричать, а батьки більше не приносять їм їжі. Але інакше — вони назавжди залишаться в гнізді. Ми відправляли і підтримували місіонерів, але приходять і такі часи, коли «не стає овець в загоні». Змінюється все, але тільки не Бог. Тож хай ваша надія буде завжди — на Нього! У книзі Буття написано: «Діти виросли і…» Усім нам хотілося б, щоб діти виросли і розправили крила. Хай у кожного місіонера буде правильний духовний ріст».

Один із перших місіонерів «Голосу надії» пастор Микола Климчук, вітаючи співпрацівників, сказав: «Сьогодні багато різних проектів, конференцій, будуються доми молитви... Але в Біблії не сказано, що небо радітиме, коли буде збудований черговий дім молитви, але — коли покається ще один грішник. Світлого вам розуму, толку у ваших сім’ях і в тій праці, яку ви робите».

«Добре тримай, щоб не перекинулося» — такі слова своєї бабусі пригадав місіонер Петро Височанський, розповідаючи про особливості орання в горах. «Дякую Богові, що Він веде нас на новинні землі, де можна покласти першу скибку, — сказав він. — Цього року ми також святкуємо 10-літній ювілей нашого дитячого табору, через який пройшло близько 20000 дітей. А недавно ми вперше взяли дітей із циганського табору…» Служитель зупинився на служінні циганам, згадав, як завезли їм допомогу, і він кричав колезі: «Брате, втікай! Втікай, поки не задушили!» Серед циган помітили багато людей з каліцтвом — ціна ворожбитства та інших гріхів. Цілу зиму проводили вуличні служіння, проповідували прямо з возу. Зрештою великою допомогою став мобільний дім молитви, якого туди вдалося перевезти навесні — по болоту, як на санях. На сьогодні — 10 чоловік із табору покаялися, готуються до водного хрещення. На завершення Петро Височанський закликав співпрацівників йти туди, куди не дуже хочеться, не боятися.

Також зверталися до місіонерів директор «ХТРК» Володимир Боришкевич, який передав вітання від місії «Добрий самарянин», та пастор Сергій Мельник. Учасники конференції переглянули відеопривітання від місіонерів, які не змогли приїхати в Олександрію — з Іспанії, Хорватії, Казахстану та Воркути.

Свідчення місіонерів продовжив Олександр Цибушкін — місіонер із Далекого Сходу, який представляє найвіддаленішу місіонерську точку Ніколаєвськ-на-Амурі. «Ми живемо в тайзі — гарному місці, куди немає дороги, — розповів він. — Щоб приїхати, ми здолали відстань — 10000 км. Між нашими церквами — по 600-1000 км. Зараз у нас найбільше працює служіння реабілітаційних центрів. Також активно благовістимо через роздачу газет». Служитель розповів про поїздку в Південну Корею та уроки, які він виніс із неї. Ця країна, яка піднялася зі злиднів завдяки християнським місіонерам, які там служили, жертвуючи собою.

«В кінці 1996 року після одруження і народження першої дитини ми переїхали на служіння у Волгоград лише на один рік, але лишилися на кілька десятків, — свідчив місіонер Борис Сафанюк. — Всередині нас горів місіонерський дух. Ми не знали, де і як — але дуже хотіли служити Богу! За цей час встигли вкоренитися, знайти свою «зону комфорту»… Але раптом Бог почав звертати нашу увагу на міжнародну місію. Мені так не хотілося вже нікуди їхати! Але серце не мало спокою — прийшло спонукання їхати в м. Дубай, щоб починати там церкву. Я мучився, сумнівався, не міг спати… Але внутрішній голос продовжував говорити: вчи англійську, залишай свій бізнес, служіння в церкві і їдь в ОАЕ. І ми поїхали. Відразу ж ми пережили там Божу присутність і надприродні прояви. Уже 8 місяців служимо там. Довелося пройти через багато перешкод і викликів — зокрема фінансовий. Але Бог благословив нас у цьому. На сьогодні в нашій церкві побували близько 100 чоловік, половина з них лишилися. Коли ти розумієш, що ти — в Божому покликання, то маєш велику відвагу і свободу робити те, що ти робиш, незважаючи ні на що. Якщо Бог кличе вас іти далі — рухайтеся, не сумнівайтеся!»

Місіонер з Польщі Руслан Вознюк розповів про служіння українським заробітчанам. «Зараз ми переживаємо щасливий час, — сказав він. — Маємо багато роботи і багато благословень. Наша мета — заснувати церкву в кожному місті воєводства. Проповідуємо українським заробітчанам у хостелах, на вулицях. Прохання молитися за служителів. Тому що маємо багато груп, але мало служителів».

Завершальну проповідь виголосив старший пресвітер Рівненського об’єднання церков ХВЄ Олександр Коток. В її основу він поклав уривок із 21 розділу Першої книги Царів — історію про виноградник Навота. Аналізуючи служіння Іллі, єпископ говорив про чотири складові успішного служіння. 1. «Було Слово Боже до Іллі» — необхідно завжди керуватися Божим голосом і Божим Словом. 2. Ілля не побоявся докорити Ахава — це приклад, як виконувати Божу волю зі сміливістю. 3. Ілля мав хороший авторитет навіть в очах Ахава — служитель повинен набувати авторитету людини, з якою є Бог. 4. Усі задуми Ахава були таємними, але Ілля мав відкриття щодо них — це показує важливість дії Святого Духа. «Якщо ми навчимося цих принципів — тоді Бог буде з нами в нашому служінні і воно матиме успіх!» — підкреслив Олександр Адамович і закликав місіонерів до молитви.

Після вечері розпочалося робоча частина конференції, яка включала головним чином звіт директора місії та перезатвердження керівництва. Серед цікавої інформації, озвученої Миколою Синюком була анонсована ним пасторська та місіонерська конференція PEF, які мають відбутися у Києві в листопаді.

Юрій Вавринюк надав інформацію про особливості роботи очолюваного ним інформаційного відділу, зокрема розповів про активізацію відеослужіння — як більш актуального методу донесення інформації. А Роман Лавренчук (телепередача «Крок назустріч») розповів основні моменти, які потрібно знати при відеозйомці.

Місіонери звершили молитви за керівництво, за хворих співпрацівників, а також за тих, хто проходить важкі життєві обставини.

Після цього відбулося рукопокладення на пасторське служіння місіонерів у Росії Віктора Савчука, Олександра Чуля, Юрія Глущика, Михайла Дорофеєва, Олександра Вікторчука та Альберта Сорбіна. Рукопокладення мало відбутися набагато раніше в Росії, але коли запровадили воєнний стан, заплановане відклалося аж до цього дня. У слові наставлення Микола Синюк згадав, як йому довелося здійснити рукопокладення на дияконське служіння сам на сам у чужій квартирі в Абхазії через заборони з боку влади: «Брат Георгій Базба запитував: «Как мне быть? Церковь должна функцинировать! Как мне быть?» Я помолився, поклавши на нього руки, і сказав: виконуй дияконське служіння, а далі церква буде вирішувати. Як там далі склалося, я не знаю, але кажуть, що церква в м. Піцунда в Краснодарському краї «функцинирует» до цього часу!»

Місіонери молилися і вітали нових пасторів.

День 2

Ранкове богослужіння 18 липня проводили місіонери Івано-Франківщини. Зокрема вони розповіли про те, як зробили в одному з сіл прибирання території, зайнялися благоустроєм, відремонтували зупинку, взяли на фінансову підтримку дітей із малозабезпечених сіней. Завдяки цьому церква завоювала повагу влади, про них написали велику замітку в сільській газеті. «Люби Господа і люби ближнього» — девіз, який є запорукою успіху в служінні. Також місіонери надали інформацію про ШОЄ (школи особистого євангелізму) — проведено уже 10 таких навчань по Україні. Вони зауважили, як важливо на практиці навчити молодь благовістити.

Василь Попудник закликав покращувати рівень проповідей, наповнювати їх суттю. Він залишив для роздумів місіонерам уривок із Євангелія від Івана 4:13-14: «Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне». «А як у нас? Ми прагнемо чи ні? Чи є всередині нас джерело? — запитав служитель. — У мене виникло запитання: «А про яку саме воду йде мова?» Є думка, що мова про Святого Духа, але хіба можна сказати: «Я прийняв Святого Духа і більше не прагну Його»? Адже є багато місць де написано, що потрібно ревнувати, сповнятися Святим Духом. Друга думка — тут мається на увазі Боже Слово. Але хіба можна сказати: «Раз прочитав Біблію і більше не треба»? Теж ні. На мою думку, тут іде мова про прийняття Ісуса Христа, народження згори, статус Божої дитини, і це свідоцтво, яким ми можемо ділитися з іншими людьми. Той хто прийшов до церкви і навернувся до Бога — чи шукає цього знову? Ні. Коли самарянка прийняла Ісуса Христа, вона пішла розповідати іншим людям. Вона стала джерелом, через яке до Божого Сина прийшли інші. Будь-яка віруюча людина має це джерело, і може напоїти оточуючих!»

Партнер місії в США Іван Іванцюк розповів про проповідь Євангелії в Неаполі (Італія). За статистикою, там проживають 40000 українців. Минулого року там започаткувалася група і цього року уже готуються люди до хрещення. У своїй проповіді служитель звернув увагу на важливість особистої молитви на прикладі Неемії.

Місіонер Олександр Савчук виклав семінар на тему «Бачення». Говорячи про гасло конференції, він зауважив три речі, які є ключовими при розорюванні цілини: ґрунт, працівник та інструмент. Переходячи власне до теми семінару, служитель навів нещодавню статистику, згідно з якою 38% лідерів молоді не знають бачення своєї церкви, а 20% лідерів молоді не можуть висловити власного бачення. Як приклад бачення він навів проект «400 церков за 5 років», який має результат — з 2016 року відкрито майже 200 нових церков. Олександр Савчук засвідчив про бачення щодо відкриття нових церков у Хмельницьку — заплановано відкрити три дочірні церкви у мікрорайонах міста. Серед тез, озвучених спікером, були такі: «Сила бачення в тому, що воно є мотиватором», «В центрі бачення — люди, а не проекти», «Лідер не просто бачить майбутнє, він займається майбутнім», «Бачення формується у близьких стосунках з Богом», «Бачення — завжди знаходиться в контексті Божих цілей», «Бачення — іноді просто сума інтуїції і здорового глузду», «Вороги бачення — традиції, страх, стереотипи, лінь, перфекціонізм тощо».

Після перерви ділитися свідченнями продовжили місіонери Житомирщини. Вони, зокрема, розповіли про служіння у місцях позбавлення волі, де знаходиться 180 людей, які відбувають довічне покарання, 9 із них уже є членами церкви. Про активне будівництво на Брусилівщині — побудовано вже 4 доми молитви на місіонерських точках і 2 будуються. Про служіння в Коростишеві — «місті, де на квадратний метр найбільше мільйонерів». Про успіхи «Школи життя», яка не просто дає знання, а справді готує дітей до життя. Про будівництво Молодіжного центру, яке має завершитися цього року. Про дивне Боже забезпечення необхідними ресурсами. «Наше бачення — перш за все вкладати в дітей, — сказали місіонери. — Йти у відкриті двері, або у ті, які можна відкрити. І ніколи не здаватися!»

Підсумовуючи сказане, місіонер Сергій Тарасюк звернув увагу на емблему конференції. «Буває, що не з трьохкорпусним плугом, а з лопатою доводиться розорювати цілину, — сказав він. — Просимо вас про підтримку і молитву!»

Отримали слово місіонери Львівської області. «Сьогодні не бракує добрих слів, але бракує добрих діл» — вони розповіли, як у своєму служінні намагаються досягнути людей через добрі справи. Один із місіонерів по дорозі на богослужіння підібрав нетверезого чоловіка, який лежав при дорозі. Коли чоловік прийшов до тями, то сказав: «Напевно, ви — віруюча людина, інакше ви б мені не допомогли». Двоє братів спішили на богослужіння і пробігали через ринок. Один із них ненароком зачепив відро з яблуками, які продавала бабуся. Він зупинився і заплатив бабусі за шкоду. Її реакція була несподіваною: «Ти — Христос?». «Іноді одне добре діло може зробити більше, ніж безліч проповідей» — підсумували місіонери. Працівники дитячого служіння розповіли про чоловіка, який прийшов до Бога через дитячий табір, став першим віруючим у селі, а зрештою — служителем. Згодом він сам став брати участь у проведенні таборів.

Місіонер Петро Височанський попросив молитися про успішне завершення будівництва домів молитви у Варажі, Жидачеві, Тухлі, а також про зведений мобільний дім молитви для циган — «аби він служив для спасіння цього народу». У планах місіонерів — купівля землі та будівництво в Перемишлянах.

Продовжила служіння збірна місіонерів з Росії. «Ми радіємо, коли чуємо, як ви радісно розказуєте про Божі дії, — сказав єпископ Сергій Ярута. — Але ми уже не можемо так активно і швидко, тому діємо тихо і акуратно. Іноді ми ставимо собі питання: чи варто тепер і називати себе місіонерами... Ми повеземо шість рукопокладених служителів у Росію. Але якщо хтось захоче поїхати з нами сьомим, восьмим, то ми візьмемо — навіть нерукопокладених! Я довгий час переконував одного брата прийняти пастирське служіння, але він ніяк не погоджувався. Тоді я попросив щиро назвати причину. Він каже: «Пастирі довго не живуть!» Ми й справді живемо в напрузі. Діти, які приїхали з нами, не хочуть повертатися в Росію. Вони там народилися, але кажуть: «В Україні добре!» Прошу вас, згадуйте нас у своїх молитвах».

«В онковідділенні, де ми «жили», коли хворіла наша дочка, зараз проповідуємо Євангеліє, — сказав місіонер Ігор Москвич. — Вона пережила 22 хіміотерапії, 2 променевих, дві великі операції. А сьогодні — вже закінчила на відмінно 2 клас. Бог робить чудеса! Дякую вам за молитви і слава Богу!» Служитель розповів, як після виходу Закону Ярової вони стали щонеділі співати на центральній вулиці і молитися за місто на майдані. «Я не хотів би прожити іншого життя, — продовжив Ігор Москвич. — Недавно до мене приїхав один молодий чоловік на дорогій машині. Підчас спілкування він став плакати — лікарі поставили невтішний діагноз. Він сказав: «Я їв усе, що хотів, їздив на чому хотів, побував у багатьох країнах…» Чому ж ти плачеш? «Я знаю, що я спасенний через віру в Ісуса Христа!» У чому тоді проблема? Каже: «Мені страшно стати перед Богом — я нічого не зробив для Нього!» Я сидів і думав: я не мав того, що має він. Але як радісно знати, що ти не жив даремно! Як би не змінювалася політика і економіка, ми маємо те, що може змінити життя кожної людини: «я не соромлюся Христової Євангелії, тому що вона — сила Божа на спасіння».

У кінці виступу кожної делегації конференція звершувала молитву за служіння у відповідному регіоні.

Після обідньої перерви служили студенти місіонерської школи — 14 чоловік, які незабаром від'їжджають на практику в Хорватію. Усі присутні молилися за їхнє служіння в чужій країні.

Місіонери Запорізької області свідчили про будівництво домів молитви, служіння в школах, садочках, по селах. В одному із сіл молодь благовістила на Різдво і зустріла чоловіка, який не міг покинути вживати алкоголь. Вони помолилися за нього. Пізніше чоловік розповів, що після того випадку почав серйозно вірити в Бога: «Коли хлопці помолилися за мене, мені просто перестав подобатися алкоголь. Думаю, як люди його п'ють?»

Продовжили ділитися пережитими моментами місіонери Луганщини. Зокрема, вони багато розповідали про служіння дітям. Одна із ситуацій — коли під час проведення табору почався обстріл. Діти позривалися з ліжок і стали разом молитися. Один із місіонерів свідчив про перебування у Слов'янську під час блокади. Після звільнення міста було багато роботи з відновлення інфраструктури, з надання гуманітарної допомоги населенню. Зрештою він став служити в м. Щастя, де тоді часто відбувалися обстріли. І зараз там люди приходять до Господа.

«Розорювання цілини — можу впевнено сказати, це саме те, що ми сьогодні робимо на Луганщині, — сказав місіонер Олександр Руденко. — Якщо озирнутися в 2014 рік, на території, підконтрольній Україні, лишилося три церкви. Але сьогодні завдяки Господу і підтримці української церкви відкриті місіонерські точки у 14 нових населених пунктах. На підконтрольній території працює 25 місіонерів і 12 — на непідконтрольній».

Місіонери Полтавщини та Черкащини у свою чергу розповіли про працю в областях — зокрема, про молитовну групу і про те, як молитва впливає на успіх служіння, про дитячі майданчики, клуби та табори, відвідування інтернатів та лікарень, роздачу газет та вуличне благовістя.

Після перерви мала час Сумська область. Один з місіонерів розповів про служіння дітям, зокрема, про їхню спрагу й активність у пізнанні Бога. Одного разу, коли він мав від'їжджати, навіть зібрав сумку, прийшли 30 дітей — і це під час негоди. Ще один представник Сумщини розповів свідчення про своє навернення до Бога: «Я народився у м. Старобільськ на Луганщині. 1997 року в наш дім прийшла Блага Вістка, і ми увірували усією сім'єю. Та, на жаль, потім я відійшов від Господа. В 16 років я поїхав навчатися в Чернігів, закінчив коледж державного департаменту України з питань виконання покарань. Потім поїхав в Алчевськ, де працював у виправній колонії старшим уповноваженим із внутрішньої безпеки. 2007 року в стані алкогольного сп'яніння я потрапив в аварію. Переніс 5 операцій, 9 місяців не вставав з ліжка. Але цього було недостатньо. Бог достукався до мого серця лише в 2012 році. Я пройшов на реабілітацію в Бучі. Після цього працював у друга керуючим ферми. 2015 року одружився і переїхав у Суми. Працював на державній службі. Але Бог кликав до служіння, і я відгукнувся. Тож зараз служу вуличним благовісником. Одного разу за 2 тижні нашої проповіді покаялося 18 чоловік. Ми намагаємося продовжувати працю із цими людьми. Віримо, що Гослодь дасть плоди!»

«Армія Ісуса Христа — найсильніша і найбільш сповнена любові, вона — непереможна, — сказав місіонер Олександр Курченко. — Я дякую Богу, що ми разом служимо в ній. У свої 19 років я вже не вперше потрапив у тюрму. Біля мене спав один старший чоловік. «За що сидиш?» — питаю. Каже: «За віру в Бога!» Це був проповідник Євангелії, він молився за мене. Але я не відразу навернувся до Бога. Вийшовши на волю, я йшов містом і побачив плакат: «Ісус Христос — Спаситель світу!» Підхожу — проходить євангелізація. Її проводила місія «Голос надії». Там, в тому парку тоді проповідував Віктор Клець, там стояла моя майбутня дружина. Вони не знали, що ті слова, які вони проповідували, принесуть в мені плід. Але я й тоді ще не навернувся. Роками сіялося Слово. Минуло 10 років, аж поки на тюремній нарі я нарешті покаявся перед Богом. Зараз я маю сім'ю, 5 дітей і проповідую Євангелію!» Благовісник розповів про три методи євангелізації, які він практикує: вудочка (особисте свідчення), сітка (проповідь масам), бомба («шокова терапія»).

Місіонер Андрій Свірчевський свідчив про особливості благовістя в Хорватії. «Якось я їхав машиною і побачив на узбіччі мікроавтобус, який поламався, — розповів він. — Я зупинився, надав допомогу і поїхав далі. Через місяць у мої двері постукав чоловік і запитує: «Чи пам'ятаєш мене?» Я сказав, що не можу згадати. Він каже: «Я той, кому ти допоміг на дорозі. Тоді проїхало кілька моїх знайомих, і ніхто з них не зупинився. Я дізнався, де ви живете чим займаєтеся». Цей чоловік запросив нас на вечерю — це була дуже довга вечеря, годин із п'ять ми спілкувалися. Подарували їм Євангеліє, книгу із псалмами. Пізніше мені розповіли, що це був один із неформальних старійшин того міста».

Настав час для місіонерів з Криму. Зокрема, єпископ Павло Федорук подякував місіонерській сім'ї за молитовну підтримку, коли його сім'я переживала важкі обставини. «Як ви знаєте, більше пів року тому ми потрапили в аварію, — сказав він. — Була загроза життю найменшої доньки: крововилив у мозок, сильний струс. При виписці лікар сказав, що не лишилося навіть сліду травми. Син теж сильно постраждав — зламався альвеолярний відросток щелепи. Нам сказали, що шість зубів доведеться депульпувати. Але вже минуло вісім місяців, і ці зуби — живі. У двох дітей відразу після аварії діагностували переломи ніг, наклали гіпс, але вже через два дні — познімали, сказали, що переломів немає. Слава Богу!» Служитель розповів про негативні зміни, які відбулися в Криму, та незважаючи на це, люди приходять у церкву і отримують спасіння.

Місіонер з Болгарії Іван Серт зауважив, що місіонери не лише підбадьорюють інших, але вони теж потребують підтримки. Він передав слово своєму співпрацівнику — служителю із Туреччини Семір Серкек.

«Я навернувся до Бога 42 роки тому, — сказав Семір Серкек. — Моє життя схоже на життя апостола Павла. Мені так само відкрилося Боже Слово. Із тих пір я цю Книгу не випускаю з рук! Хочу від імені турецького народу щось вам сказати. «Петро, апостол Ісуса Христа, захожанам Розпорошення: Понту, Галатії, Капладокі, Азії й Віфінії, вибраним...» (1Петр.1:1). Можна подивитися по карті, де знаходяться ці регіони. По суті Євангелія пішла по всьому світу із Туреччини. Петро говорить мешканцям різних місць, що вони є вибраними. Туреччина — моя Батьківщина, це моя земля. Але я почуваю себе там приходьком… Чому? Тому що я християнин. Ви говорите «місіонер, місіонер, місіонер…» У нас слово «місіонер» означає погану людину, яка йде проти держави. Тому я не можу там себе називати місіонером. У Туреччині 170000 християн з 82000000 і лише 6000 віруючих людей. Вік турецької церкви — 42 роки... У Туреччині благовістити нелегко. Треба починати навіть не з орання, а з прибирання каміння і сміття. Прошу вас — моліться за Туреччину!»

Після вечері місіонери зробили спільне фото, а також усі разом молилися за волонтерів табору, який приймав конференцію.

У своїй проповіді Віталій Оніщук згадав про розорювання цілини часів Хрущова. Він також провів різницю між поняттями «цілина — необроблювана земля» і «переліг — земля, що не оброблялася кілька років». «У Воркуті християни орали справді «мерзлу землю», — сказав служитель. — Одного разу ми зустріли там дідуся. Він розповів, що він в молодості зустрічав проповідника, котрий проповідував так само, як ми, а пізніше його знайшли мертвим. Добровільно туди ніхто не їздив. Це були заслані за віру люди, які ще тоді сіяли там Слово. Ми приїхали через 40 років після першопрохідців. І для нас це був уже переліг — той ґрунт, який відстоявся і дуже добре приймав Євангеліє. Перше хрещення там відбулося 1991 року на р. Воркута. Тож ваша праця — не марна, і через 40 і через 50 років будуть сходити ваші посіви!»

«Бог полюбив нас, а наша любов до людей виявляється в тому, що ми проповідуємо їм Євангелію, — сказав єпископ Юрій Веремій. — Ми знаємо з історії, що непросто бути Божим голосом. Таких людей навіть вбивали, але й — із ними рахувалися. Хочу подякувати від імені братерства УЦХВЄ місії «Голос надії», як старший пресвітер дякую за Івано-Франківщину. Хай примножиться слава Богу через ваше служіння!»

Заключну проповідь виголосив Микола Синюк на основі уривка із Книги пророка Єремії 4:3 «Бо так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму: Оріть собі на цілині, і не сійте в тернину!» «Із притчі про сіяча знаємо, якщо сіяти в терен, результат буде — нуль. Це безцільна трата часу, — зауважив єпископ. — Терен — це клопоти життєві, турботи світу, омана багатства… Нажаль, інколи терном стають навіть церковні лави. Що значить «розорювати цілину»? Це значить починати нову справу. Ісус Христос зійшов на земну цілину і став великим Плугатарем, Сіячем. Його плуг мав форму хреста. У XVIII ст. Хадсон Тейлор почав розорювати континентальний Китай. Вільям Кері розорював Індію. Його плуг мав форму друкарського верстата. Яку форму має твій плуг? З якого боку ти гострий? Де сьогодні твоя цілина? В сусідньому селі, регіоні, країні? Яким чином ми можемо розорювати землі для Божого Царства? Кілька принципів-уроків від Ісуса Христа. Першу борозну поклав саме Він. Він показав напрямок і принцип: «Хто поклав руку на плуг і оглядається назад — ненадійний для Божого Царства». Ісус Христос створив команду, дав учням владу, план-мінінум і стратегію. Він відкрив їм ресурс — у Святому Дусі. І вчасно відійшов, сказавши: «Для вас буде краще, коли я піду». Це — приклад для нас!» Служитель зробив заклик: «Хто хоче посвятити себе для місіонерського служіння?» На заклик відгукнулися молоді люди.

Конференція завершилася молитвою подяки і благословення місіонерами один одного.

Дмитро Довбуш,
фото Віктора Мокійчука

 

Більше фото: Facebook місії
Відео з конференції: YouTube місії

 

 

 

 



Додати коментар

Пожертвувати