Зустріч місіонерів Хмельницької області
15 січня 2019 року у Хмельницькому відбулася робоча зустріч місіонерів області, яку відвідали директор «Голосу надії» Микола Синюк, заступник Віталій Оніщук, завідувач інформаційного відділу Юрій Вавринюк, завідувач відділу євангелізації Володимир Гусак. У ході зустрічі місіонери ділилися власними успіхами та невдачами, говорили про плани на майбутнє, а також обговорювали методи праці.
«Прадід моєї дружини був засуджений до розстрілу. Вирок замінили на 10 років ув’язнення. А всього він відсидів 20 років, — розповів у вступній проповіді Віктор Мартинович. — Дід відсидів 10 років. Бабусі дружини зараз більше 90 років. У неї — 150 онуків і 100 правнуків. Ніхто з них не відступив від Бога. Я простежив, яким великим є благословення тих, хто витерпів. Вони, навіть помирають легко. Коли стояв біля ліжка діда Андрія, то думав: Господи, я теж хочу так відійти з цієї землі…»
Єпископ Ростислав Мурах прочитав уривок із книги Повторення Закону: «І вийшов Мойсей із моавських степів на гору Нево, на верхів'я Пісґі, що навпроти Єрихону, а Господь дав йому побачити ввесь Край: Ґілеад аж до Дану, і ввесь Нефталим, і край Єфрема та Манасії, і ввесь край Юди аж до Останнього моря…» (5М.34:1,2). «Хто був в Ізраїлі поблизу Єрихону — це рівнина. І побачити усе те, що тут написано — неможливо, — зауважив служитель. — Скільки може бачити людина? Може, на кілометрів 30-40. Тому, я думаю, Бог дав Мойсею не буквально, а в дусі побачити той Край, який посяде Божий народ.. Сьогодні ви говоритимете, що бачите ви. Я у щирості скажу, що бачу як старший пресвітер. По-перше, я бачу, що місіонери зможуть покрити Хмельницьку область церквами. Із 56 общин у нас зростає лише 16. Решта — стагнація. Тому сказати, що церкви області мають потенціал, аби справитися з усіма викликами, не можна. Багато общин зосереджені на своїх внутрішніх проблемах, і на місіонерство їх уже не вистачає. Хоча, я думаю, що саме місіонерство вирішило би багато їхніх проблем… Але поки відбудеться переміна мислення служителів, пройде багато часу. Я не можу чекати, поки вони поміняються. Тому — зайнятий пошуком місіонерів, і дуже вдячний усім, хто відгукнувся. Я не боюся сказати, що ми потребуємо допомоги. Тому що ми робимо те, що можемо, але цього не достатньо. Коли перші місіонери «Голосу надії» прийшли на Хмельниччину, у 9 райцентрах не було церков. Тому це для мене — пріоритет. І я посилаю місіонерів перш за все туди».
«Першоапостольська церква була об’єднана одною ідеєю, — сказав Микола Синюк. — Перша ідея — христоцентризм, а друга — місіонерство. Іншого не було — ані різних конфесій, ані різних тлумачень… По суті саме місіонерство народило богослов’я. А проблеми почалися тоді, коли Духа Святого — духа місіонерства — обмежили стінами церкви». Директор надав інформацію про останні події в житті місії та закликав місіонерів поділитися радощами та проблемами їхнього служіння.
Зокрема, Олександр Лепуг розповів, як відрізнялося його служіння в Непалі та на Хмельниччині. «Коли був у Непалі, згадував про Княгинин і думав: напевно, я тут був корисніший. А зараз, здається, що там був корисніший, — сказав місіонер. — У Непалі ми займалися будівництвом, благовістям. Коли вперше пішли проповідувати, стали пробувати спілкуватися з людьми англійською, і завершилося тим, що люди з нас посміялися, а ми з них. Ні вони нас не зрозуміли, ні ми їх. Потім уже брали з собою дівчат, які знали англійську, непальську, і вони нас перекладали. А загалом там є церкви, але їх ще потрібно багато навчати, бо люди не знають навіть основ християнського вчення. Тут у Княгинині робимо зараз багато духовної і фізичної праці, зокрема багато благовістили на Різдво».
Назар Мартинович розповів про активну допомогу при реконструкції дому молитви в Княгинині — так що телефон навіть перестав приймати відбитки стертих пальців. «Я ще не зовсім дорослий, але із юних років тато брав мене з собою всюди — і мені це по житті сподобалося. Саме з такого життя я маю велику радість. Навіть, коли наробишся так, що вже нічого не хочеться, навіть їсти, падаєш на ліжко — втомлений, але задоволений днем, який прожив. Багато працюємо руками, тому що можна говорити словом, але коли люди бачать діла, то більше відкриті, щоб вислухати. На Різдво ми проводили святковий вечір, і до нас прийшла більша половина села. Стараємося охоплювати всі сфери — від дітей до літніх людей. Допомагаємо по господарству — косимо, рубаємо дрова, копаємо, сапаємо городи. Регулярно відвідуємо сусідні села».
Про місіонерство в Лемківцях та Шепетівці поділилися Василь Перепелиця з дружиною. Одним із цікавих моментів у їхньому служінні було відкриття дитячого табору прямо у залізничному вокзалі.
Олександр Савчук, який служить у Хмельницьку, розповів про нещодавно розпочатий євангелізаційний проект «Royal Rangers», який має два напрямки — діти і підлітки. «Проект добре зарекомендував себе і виникла ідея поширити це служіння на нашу християнську школу, — зауважив він. — Я виконую роль заступника пастора щодо душпастирської та міжцерковної роботи, а також щодо співпраці із владою. Цього року вперше провели обласний форум сім’ї, також мали тиждень сім’ї, молитовні сніданки тощо».
Про проведення таборів у Деражному розказав Віктор Бондарук. «Коли починали табори, хотіли ширше розповсюдити інформацію і звернулися в місцеву газету, — поділився місіонер. — Але суми, яку там назвали, у нас не було. Тож просто стали ходити запрошувати дітей. Але буквально на наступний день нам передзвонили із редакції, розпитали і надрукували оголошення безкоштовно. Таким чином про табір дізналися більше людей, навіть з окружних сіл з’їхалися. Приходили до нас із міської ради — люди, які займаються неблагополучними сім’ями. Побачивши роботу, яка проводиться з дітьми, вони привели своїх підопічних».
Віталій Оніщук проповідував на Притчі 25:13 «Немов снігова прохолода в день жнив посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживляє». «Вірний посол — той, який здолав усю відстань, переніс усі труднощі, ні на що не скаржився… Він виконав своє завдання до кінця, — зауважив служитель. — Хочеться, щоб ми усі були такими, які приносять Господу приємність! Як той вояк, який пробіг марафонську дистанцію, і з останніх сил доніс звістку про перемогу. Як би важко не було — донесімо людям звістку про перемогу Ісуса Христа!»
Після обідньої перерви місіонери у неформальному спілкуванні обговорювали актуальні питання служіння. Серед висловлених думок були такі: «Найкраще — проповідувати не словом, а ділом», «Не варто одночасно братися за багато проектів», «Щоб люди залишалися в церкві, необхідна індивідуальна опіка, увага», «Важливо мати стабільне місце для зустрічей», «Завжди необхідно запитувати думку людей, яким служимо, будувати діалог», «Орієнтуватися — перш за все на людей із хорошою репутацією», «Зручність приміщення для богослужінь — не на першому, але й не на останньому місці у сучасному світі», «Проповідувати Євангеліє — прямо, без зовнішніх обгорток», «Важливо — знайти власні особливі для кожної місцевості методи». Закінчили бесіду обговоренням успіхів і здобутків.
На завершення проповідував Микола Синюк: «І молився Єлисей і говорив: Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить! І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора повна коней та огняних колесниць навколо Єлисея!...» (2Цар.6:17). «Слухаючи ваші свідчення, — сказав служитель, — у мене теж відкрилися очі на деякі речі… Побачити те, що заховане — цього бажаю собі і бажаю вам. Господи, відкрий, щоб я міг побачити ситуацію очима Єлисея — мужа, який має тісний контакт із Тобою! Я маю потребу, щоб на мої очі поклав руки Господь. Щоб Святий Дух відкрив, як ми повинні рухатися. Те, що я роками роблю — воно в руслі Божого бачення, чи, може, я сам собі придумав, або хтось мене послав?.. Коли Ісус поклав руки сліпому на очі, той прозрів і став бачити ясно! Господи, дай нам ясно бачити!»
Місіонери завершили зустріч спільною молитвою.