100 років сліз, молитов та Божих знаків
Ювілей церкви ХВЄ с. Гута
18 серпня 2024 року церква християн віри євангельської села Гута, що на Ратнівщині (Волинь), провела особливе служіння подяки Богові за шлях завдовжки 100 років.
Дорога з Луцька до Ратного в той день, а потім із Ратного до Гути була майже безлюдна (можна сказати, майже безавтомобільна). Блокпости, укріплення, хлопці у військовій формі… Ще б пак — за лічені кілометри кордон. Дім молитви майже на околиці села, а через луг — десь два кілометри, і територія Білорусі.
Об 11 годині заступник єпископа церков ХВЄ Волинської області пресвітер Петро Карпович розпочав урочисте зібрання. Він наголосив на тексті Божого Слова: «Пам’ятай всю ту дорогу, якою вів тебе Господь» і запросив до молитви.
Свіжі й дзвінкі голоси хористів підкреслювали урочистість зібрання. Пресвітер Петро Мазурик озвучив короткий історичний огляд початків церкви. Згадували тих, хто отримав відкриття, що Бог будує «міст» через океан із Америки в Україну, перших проповідників Слова, братів і сестер, які стали збиратися по навколишніх хуторах й проводити богослужіння. Зокрема згадували Степана Ярмолюка.
У своїй проповіді я зауважив, що впродовж історії церкви рука Вседержителя була над збором Його дітей, закликав присутніх до молитви подяки за пройдений шлях.
Сільський староста Микола Свіржевський, вітаючи церкву, згадував про невтомних сестер, які цілодобово випікали хліб для потреб військових та малозабезпечених. Особливо дякував церковній спільноті за допомогу в будівництві укріплень.
Єпископ Володимир Величко, для якого Ратнівщина стала новим полем служіння після двох десятків років у Красноярському краї, зауважив: «100 років — це чималий відрізок шляху, що проходив через репресії, переслідування за віру. Багато хто чекав, що церква розсіється, але вона жила й розвивалася. Коли я виконував служіння в Іркутській області, то якось губернатор зібрав служителів і попросив: «Виховуйте людей, бо я знаю, який вплив має церква на суспільство». Я щиро бажаю церкві мати вплив на суспільство, бути світлом для світу».
Служитель із Нововолинська Федір Луцик згадував: «Моє дитинство проходило тут. Мій прадід, дідусь – перші віруючі люди в селі. Пригадую: дядько Арсен будує хату, а віруючі перешіптуються: «Що він собі надумав? Скоро прихід Христа, а він за будівництво взявся!» Проте пізніше зрозуміли, коли половину хати сім’я, у якій було 12 дітей, віддала для проведення богослужінь. Це історія великої жертовності. Згодом 13 членів церкви переїхали в Нововолинськ, де започаткували нову громаду. Бажаю вам, дорога церкво, бути благословенням для села!»
Пресвітер із Каменя-Каширського Яків Городюк зауважив: «100 років церкві — це роки ваших сліз, молитов, постів, особливих Божих знаків на шляху. Коли після переходу Йордану з його дна було піднято камені за наказом Ісуса Навина, то вони стали знаком Божої слави майбутнім поколінням. Тож і ви будьте добрим знаком».
Завідувач відділу євангелізації обласного об’єднання церков Володимир Гусак підкреслив у вітальному слові: «100 років шляху з точки зору Вічності — це мить. Усемогутній, неосяжний Бог продовжує працювати через вас. Він — Двері, через які люди можуть увійти в Його Царство. Він продовжує будувати церкву через вас, а тому будьте добрим матеріалом у Його могутніх руках».
Степан Мороз, пресвітер церкви с. Стобихівка, зауважив: «Село, у якому є церква — благословенне Богом і розквітає, а село без церкви — занепадає. Будьте світлом і сіллю в цьому куточку нашого краю!»
Старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок привітав місцеву церкву з ювілеєм, вручивши їй в особі її пресвітера подарункове видання Біблії. Він поінформував присутніх про значну соціальну роботу братерства протягом війни в Україні. Підкреслив, що в цей непростий час не тільки гуманітарна допомога, але й друковане Боже Слово було роздане сотням тисяч людей. У своїй проповіді старший єпископ наголосив на важливості непохитної віри та надії на Господа. «Саме надія — безпечний якір, що тримає нас у розбурханому світі. Ми хвалимося надією слави Божої. Запалені від Святого Духа, маємо передати факел віри й надії прийдешнім поколінням» — підсумував він.
Раз по раз лунали молитви вдячності Господу, Який провів шляхом завдовжки сто років Свою церкву. За доброю традицією гостинності святкування ювілею продовжилося за обіднім столом.
Микола Синюк