Страх не виконати Божої волі
Я дуже щаслива людина! Згадую, як я вперше приїхав на місіонерську конференцію. Це для мене вона була першою, а за рахунком, здається, п’ята — в Горохові. І ще тоді я сказав, що за три речі по-особливому вдячний Господу. По-перше, за те, що Він мене спас. По-друге, за те, що Він мене хрестив Святим Духом. І, по-третє, за те, що є місія «Голос надії». Минуло 20 років. І, знаєте, коли ми вчора співали пісню «Манит сердце мечтою», я відчув, що маю право це співати! Сьогодні я співаю це по-іншому, ніж співав 20 років тому. Ця мрія — вона оволоділа нашими серцями. І так прекрасно жити з мрією!
Ми любили наш Первомайськ. Зараз там є дім молитви, прекрасна церква — 23 члени. Ми там побудували й собі будинок на березі ставка. Все було добре до одного моменту — 15 лютого 2015 року — коли в Зеленодольську нам сказали, що потрібно їхати в Нижній Новгород відкривати церкву. Я пам’ятаю, як «гнівався» на Сергія Мойсеєвича. Який Нижній Новгород? У нас дитина, 2,5 роки — уже в онкології! 22 хіміотерапії, 2 променеві терапії, 2 великі операції…
Але, коли ми з дружиною повернулися додому із Зеленодольська, на наступний ранок з нашими серцями щось стало відбуватися. Наші очі зустрілися, і раптом я відчув те, що й 20 років тому — отой страх не виконати волі Божої! І дружина те саме промовляє: «А якщо це Божа воля — а ми не поїдемо?» Не скажу, що все легко і швидко вирішилося. Як п’ятидесятники, ми скористалися можливістю помолитися з пророком — по всім правилам. Але Бог говорив одне й теж — і через пророцтво, і через обставини…
Я думав, що вже знаю, як це робиться — відкривати нову церкву. Приїхали в Нижній Новгород — це п’яте за населенням місто Росії, більше 1,5 млн жителів. Знайшли приміщення, зняли напівпідвальну квартиру. Я собі так уявив: посаджу дружину, трьох дітей, буду їм проповідувати, потроху будемо запрошувати людей, один прийде, потім другий… Але Господь так благословив, що на перше богослужіння прийшло близько 20 чоловік.
Дуже нам допомогла місіонерська школа із Ангарська. Приїхали студенти — вони у воді не тонуть, у вогні не горять! Вони так запалювали нас, що ми разом роздали близько 40 тис газет, більше 14 тис брошур… Вся ця видима робота так надихала нас, ми ожили! І тут — бац: пакет Ярової!
Але Бог почав діяти і спасалися люди! Розкажу одну історію, яка сильно мене вразила. На початках я мусив вранці проводити служіння в Первомайську, а на 16:00 їхати майже за 200 км в Нижній Новгород. Сім’я ще лишалася в Первомайську. Ночував я в Нижньому Новгороді, там ми починали будівництво дому молитви. Вечір неділі у мене був вільний. Я згадав, як Йона ходив по Ніневії, і подумав, що я зовсім не знаю цього міста. Пішов в центр, була одинадцята година вечора. Я зустрів двох молодих хлопців — гарних таких, в білих сорочках. І ми стали спілкуватися, зайшли в кафе. Один хлопець виявився в минулому віруючим, тепер — відступник, уже встиг одружитися і розлучитися. Інший — був 7 років в наркотичній залежності. Вони обидва дійшли до того, що їхнє життя не має сенсу, що вони неправильно живуть, але як по-іншому жити — не знають. Я кажу їм: «Дім, Жень, ви вчепилися за своє старе життя як собака за кістку. Покиньте ту кістку, Бог вам дасть м’ясо!» Ми там помолилися. Женя покаявся, став ходити на зібрання, Бог хрестив його Святим Духом, 3-го червня він вступив у завіт із Богом через водне хрещення. Прийшли його батьки, родичі, бабуся з Казахстану приїхала, сестра з дитиною прийшла. Він став у білих одежах і каже: «Мене виховувала дуже хороша сім’я. Але я дуже багато зла всім приніс через те, що потрапив в наркотичну залежність. І перед тим, як я буду хреститися, хочу попросити у вас прощення!» Всі почали плакати! Пізніше він говорив: «Як можна не покаятися, побувавши на нашому зібранні? Вони точно покаються!»
Коли я ходив нічним Нижнім Новгородом, чомусь згадав, як Девід Вілкерсон ходив по Нью-Йорку — бандитському місту. У нас не бандитське місто, навпаки, дуже красиве, я навіть не знав, що настільки гарне. У ньому так багато прекрасних людей, які прагнуть Ісуса. Їм не потрібна релігія, але їм потрібен Ісус! Хочу вас попросити, аби згадували в молитві про наймолодшу церкву в Росії.
13 червня ми були в обласній клінічній лікарні Нижнього Новгорода з нашою дочкою. Їй зробили найглибшу комп’ютерну томографію. І наш лікар плакала, вона сказала: «У вас все чисто!» Бог може зцілити онкологію, для Нього немає нічого неможливого! Бог такий великий і такий благий! Я кажу до неї: «Лідіє Михайлівно, пам’ятаєте, як був критичний момент, коли до 5 години ранку не могли спинити кров, тому що тромбоцитів не було, а кров стала настільки рідкою, що капіляри пропускали її, і кров почала йти з очей та з носа? Тоді ви прийшли і сказали: все залежить від Бога!» Вона заплакала і каже: «Так, нас вчили, що Бога нема, але, видно, Він є!»
Дорогі місіонери, я люблю вас. І саме цими словами я хочу закінчити своє свідчення: «Все залежить від Бога!» Слава Йому!
Ігор Москвич, XXI конференція місії «Голос надії»