Нестандартні методи благовістя
від Віктора Мартиновича
Коли ми вперше приїхали проводити євангелізаційне служіння в с. Княгинин, прийшли три душі, та й ті — напідпитку. Наступного дня прийшли дві жінки й сказали: «Забирайтеся звідси, нам тут таких не треба, ми вас слухати не хочемо!» Це було як холодний душ...
Проходив схід села. Там була проблема зі сміттям — прямо в центрі люди скидали свої відходи. Був голова села, санстанція, дільничний, усі служби — і я прийшов. Хтось казав, що потрібно поставити поліцая з автоматом, хтось — що потрібно собаку до дуба прив’язати. Але — нічого по суті. Вкінці я попросив слова й кажу: «Дозвольте нам спробувати навести тут порядок, тільки одне прохання — щоб ніхто не заважав». — «Ну що ж, пробуйте».
Наступного дня взяв своїх дітей, вони ще покликали друзів — і поїхали прибирати. Голова села дав трактор із причепом, щоб усе повивозити. На такі «євангелізації» приходили 30-40 чоловік — подивитися на чудасію. Так продовжувалося років 10. Приберемо, а наступного дня — знову те саме… Одного разу, пам’ятаю, зіперся на граблі й став досадувати: «Господи, що я за пастор — брудний, борсаюся в цьому смітті вже скільки років, і ніяких змін немає… Кому це треба?» Уже й брати мені стали казати: «Лишай те село, тільки бензин дарма випалюєш!» Але всередині почув: «Не бійся, роби — і скоро побачиш, що Я зроблю!»
Після того мені прийшла думка — зробити на місці тих смітників фонтан. Минуло багато часу, поки я наважився на цей проект. Бог послав на допомогу бригаду молодих хлопців із Рівненщини. Коли селяни побачили, що ми таке для них робимо, стали нести м’ясо, ковбаси, тушонку — цілий рік ще після того їли… Уся робота зайняла 14 робочих днів. Минулого року в цьому фонтані прийняли хрещення троє людей. Зійшлося подивитися все село. Після цього на стадіоні проводили богослужіння, люди не хотіли розходитися до самого смеркання. Правда, перед тим деякі люди збурилися й хотіли заборонити нам проводити водне хрещення, але, зрештою, зібрали лише три підписи «проти».
В іншому місці ми відбудували водокачку, почистили, продезінфікували воду. Ще в іншому — зробили дитячий майданчик. В іншому — клумбу, насіяли багато квітів, поставили «лаву примирення». У клубі зробили капітальний ремонт. Одної ночі хтось розбив пам’ятник Леніну, який там стояв. У селі була стара ферма. Ми взяли грейдер, все розрівняли, прибрали руїни, викорчували пні, викосили бур’яни, яр засипали, верх зрізали — і зробили стадіон. На тому стадіоні стали проводити дитячі табори. А минулого року ми запланували будувати дім молитви. Якось підійшов до мене один мусульманин і попросив підвезти до міста. Я кажу: «Не можу цього зробити». — «Чому?» — «Бо ви осквернитеся від мене!» Справа в тому, що він раніше називав мене «невірним». Той аж розгубився. «Але, — кажу, — гаразд, сідайте! Мене Ісус учить добрі діла робити!» Усю дорогу чоловік промовчав, а виходячи, сказав: «Я зрозумів: головне — бути людиною!» Пізніше він підійшов і каже: «У мене є колгоспне приміщення, взяте родиною на пай. Купіть, я знаю, що ви в ньому щось добре зробите». Центр села, 14 на 9 метрів. У жовтні придбали ту будівлю, а на цю Пасху вже провели там перше богослужіння, на якому покаялася одна сім’я й отримала зцілення дитина.
Цього року в нас у селі з’явилася футбольна команда, назвали її «Фавор», придбали справжню футбольну форму. Це хлопці, які раніше ходили, пиячили… Ми запросили їх у дім молитви, прочитали їм Слово, поспівали, помолилися, попили чаю з піцою. Це на них так вплинуло! Капітан каже: «Скільки живемо, для нас ніхто ніколи такого не робив…» Професійній команді програли з рахунком 5:7, правда, два голи собі забили. А в інших команд виграли 4:2 і 2:0. Горілки вже не п’ють.
Сьогодні в селі 20 членів церкви і 5 чоловік, які стабільно відвідують богослужіння. Недільну школу відвідує 25 дітей. Варимо обіди для людей, які не можуть самі собі приготувати. А сміття тепер вивозиться централізовано з усього села.