Нестерті імена
У моїй телефонній книзі зберігається декілька прізвищ людей, яких давно немає в живих. Усе якось рука не піднімається їх стерти. А ще на смартфоні стоїть програма, яка нагадує дні народження тих, із ким маю телефонні контакти. І от якось зранку вона дає знати, що сьогодні день народження Сергія Вінковського... «Виповнюється 60», — лаконічно повідомляє бездушна програма. Звідки їй знати, що людини давно немає: зі списків це прізвище не видаляли. От і нагадує щороку…
Пишучи цю замітку, я не виправляю на «ВиповниЛОСЯ Б 60». Нехай буде, як є. І не спішу видаляти контакт покійного. Нехай ще живе. У серцях. У думках. У спогадах. Бо він живе у вічності...
І ота програма нагадує нам інші списки. Більш серйозні та значущі. Списки, які не зітреш звичним порухом пальця по екрану смартфона.
Іван Богослов у своїй книзі Об’явлення записав: «І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми… А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...» (20:12,15).
Виявляється, там, у вічності, за межею земної смерті також є книги записів. Я не знаю, як виглядають ці книги і як саме ведуться в них записи. Але там чітко зафіксовані імена людей, доля яких була визначена ними ж самими в залежності від того, як вони будували стосунки з Богом на землі. І там немає можливості, як у моєму смартфоні, перенести ці імена з однієї категорії в іншу, витерти чи змінити. Вони навічно зафіксовані невидимою рукою службових духів небесної канцелярії. І вирок не підлягає апеляції. «Хто не знайшовся написаний у книзі… — лаконічно говорить Іван, — того участь…» Страшна участь, кажемо ми. Так, з точки зору сучасної толерантності це, можливо, звучить жорстоко. Але справедливо. Бо людина сама вибирає свою долю. Що ж до іншої категорії, то люди, які потрапили до «білого» списку, мають привілей увійти в місце, яке має образну назву Небесний Єрусалим. Книга Об’явлення так каже: «І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця».
Не буду багато філософствувати на цю тему. Думаю, ці образи останньої книги Біблії зрозумілі нам. Як і зрозумілі списки Книги життя та Книги осуду. Як уже згадувалося, пишуться вони на небесах. Але формуються тут, на землі, залежно від того, як ми ставимося до Бога та Сина Його Ісуса Христа. Наскільки ми слухняні його заповідям, записаних у Євангелії. І наскільки ми «мусимо бути в святому житті та в побожності, ми, що чекаємо й прагнемо скорого приходу Божого дня…» (2Пет.3:11,12).
І ще важливий факт. Бог через пророка Ісаю сказав: «На долонях Своїх тебе вирізьбив Я» (49:16). Імена тих, хто отримав прощення від Бога через віру в Ісуса Христа, хто отримав Боже усиновлення, навічно записані не просто в Книзі життя, вони записані на Господніх долонях, закарбовані в Його серці… Списки, написані іржавими римськими цвяхами, написані кров’ю Божого Сина… Наскільки цінні вони для Бога! І наскільки цінними повинні бути для нас.
Ми поки що живі. Наші імена ще в телефонних списках друзів та членів родини. Але настане мить, коли від нас тут, на землі, залишиться лише запис. А найімовірніше – і не залишиться… Його просто зітруть через те, що він вже не потрібний. Але там, у вічності, є книги, звідки імена не стираються. І які визначать нашу долю: з Богом чи без Нього…
І я вдячний за телефонну програму, яка лаконічно нагадує мені про це, повідомляючи про день народження вже покійної людини.