Узбек, якого всі боялись

13.08.2018
0
47

Ми розпочнемо не з проблем кримінального характеру, про що можна подумати, прочитавши заголовок замітки. Ми розпочнемо з Полтавщини  —  краю газових родовищ, родючих чорноземів, а ще добрих, яких не бояться, полтавчан. Ну і, звісно, всі чули про Полтавські галушки, але то вже окрема історія.

Полтавщина — земна батьківщина багатьох відомих людей: Іван Котляревський, якого вивчають українські школярі, Іван Зінчик — відомий радіопроповідник,  Іван Зуб-Золотарьов — один із засновників євангельського руху на Волині та в Південній Америці. Як ви вже зауважили, ім’я Іван тут дуже популярне.

Релігійна палітра області  дуже розмаїта. Сьогодні тільки в місті Кременчук діє понад 50 церков різних конфесій. Особливістю Кременчука у дореволюційні часи та, що майже половина населення належала до єврейського етносу. Тоді в місті діяли декілька синагіг. Разом із тим було багато православних храмів.

Але про узбеків на Полтавщині, та ще й таких, яких усі бояться, ніде не написано. Ми будемо перші, отже, по порядку.

26 липня 2018 року до багатьох храмів м. Кременчука додався ще один — дім молитви Української церкви християн віри євангельської. Присутні — гості з багатьох церков Полтавщини, старший пресвітер області Михайло Роман, євангеліст із Рівненщини Василь Кравчук зі співочим гуртом… Відбулося урочисте відкриття, потім — молитва посвяти Господу. Виступаючи з вітальним словом, брат Віктор, служитель церкви «Благодать», зауважив: «Мені приємно бути сьогодні в цьому прекрасному храмі. Що я можу згадати про початки? Єдине, що добре запам’ятав з минулого, — у Кременчуку є узбек, якого всі бояться. Проте Господь міняє людину. Я тепер кажу про пастора Ахмата Жабірова. Ми з ним знайомі вже давно, і сьогодні зможу засвідчити — це людина, якої не бояться, але щиро дивуються його ревності й посвяті…»

Ахмат Жабіров — відомий служитель і євангеліст на Полтавщині. За багато років його місіонерського служіння відкрито нові церкви, побудовано доми молитви. Пригадую, десь п’ятнадцять років тому ми разом молилися за посвяту дому молитви в містечку Семенівка. А потім були інші понад двадцять населених пунктів на Полтавщині, де проповідував узбек Ахмат, засновуючи нові церкви. До речі, у м. Кременчуці це вже другий дім молитви УЦХВЄ, до будівництва якого — і в духовному, і в матеріальному вимірі — причетний брат Жабіров.

«Що було найскладнішим у служінні?» — цікавлюся в брата Ахмата. На оригінальному українсько-російсько-полтавському діалекті брат розповідає: «Коли я прийняв Господа у своє серце й життя, пережив багато різних спокус. Найперше — земляки узбеки пропонували відкрити спільний бізнес, причому дуже наполегливо… Я вагався, роздумував, але одного разу до мене прозвучало слово відкриття: «Труд, труд, труд для Мене». Я прийняв рішення — із того часу проповідь Євангелії, місіонерство стало змістом мого життя. Я люблю Україну й українців, я відчуваю тут себе своїм. Тим більше, що в моїх жилах тече майже п’ять літрів української крові, — усміхаючись продовжує Ахмат. — Коли я тяжко захворів, відкрилася внутрішня кровотеча, мої брати-українці з нашої церкви стали моїми кровними братами. Ми поєднані кров’ю Христовою, яка освятила нас — це найголовніше, і кров’ю братів, що врятувала моє земне життя…»

Я дивився на цю посвячену Господу людину й думав: тільки Божа благодать, тільки Христос дає справжнє єднання, справжній духовний інтернаціонал у Його Тілі — Церкві. Згадав, як декілька місяців тому Ахмат запрошував на відкриття дому молитви на своєму оригінальному діалекті: «Ти должна прієхать…» — і щира усмішка. Як тут було відмовити?! Щиро кажучи, дякую Богові за таких вірних Христу служителів —  узбеків із українською кров’ю та ревністю.

Микола Синюк



Додати коментар

Пожертвувати