Про усмішку

15.06.2018
0
96

Мене зрозуміють ті, у кого діти живуть трохи далі, ніж на сусідній вулиці. А коли вони на іншому краю землі або ж, скажімо, десь на Балканах, то «добра звістка з далекого краю – це холодна водиця на спрагнену душу». Це з Книги приповістей. А добра звістка з Хорватії – власне, місіонерська пригода або випадок, або місіонерські будні. А особливо приємно – що це звістка від твоїх дітей.. Ось маленька історія. Яна пише…

У нас сьогодні цікава історія трапилася. Петро й Андрій вранці в місті, біля магазину, зустріли хлопчину, на вигляд, не місцевого й бідового. Виявилося – поляк, Бартек. Подорожує, згідно з його словами, «теплими краями, де можна на лавочці спати, лягти й не мерзнути». За душею ні копійки... Подорожує залізницею зайцем. У Хорватії це тяжко, бо тут в основному автобуси. У наше Плоче причалапав пішки з м. Спліт, а це 120 км... Черевики діряві, ноги збиті, утома в хлопчини така, що, навіть поївши домашньої їжі, не зміг посміхнутися. Запитуємо: «Чим харчуєшся?» У відповідь: «Що вдасться поцупити... То шоколадку, то кока-колу. Питаємо: «Чи тобі щось болить? Як ти?» Каже: «Сильна депресія...»

Сам із Кракова. Тяжке дитинство, мамі поставили діагноз – шизофреніям, це ще як учився він у старших класах. Вони втратили можливість для нормального життя, опинилися на вулиці... Він закинув школу... Бомжували... Як став повнолітнім, виїхав у Європу на заробітки. Трошки ожив, мав роботу, вивчив англійську, мав машину, знімав житло... Але щось трапилося – і напала сильна депресія... Згадав своє бідове минуле – і хтось у середині йому сказав, що майбутнього в нього немає... Не міг нормально ні працювати, ні жити... Лікувався – не допомогло. Розбив машину. Втратив роботу. Рідні сказали, що дорослий він уже, помагати не будуть. Втратив надію... І, щоб не збожеволіти від різних думок, вирішив, ні про що не думати, зовсім…

Отаке... Так шкода людини... Рідко, коли зустрінеш таку втому, безнадію й порожнечу в одному обличчі… Англійською йому розповіли, як можна прийти до Бога... І жити. Насамкінець Бартек виявив бажання повторити за нами молитву покаяння... Петро українською, я на англійську перекладала, він по-польськи пошепки…

Посадили його на автобус у Словенію. Каже, що з’явилася в нього думка – добратися до Австрії й спробувати знайти роботу... З Богом! Коли ми сказали йому: «Бартеку, це не кінець! У Бога є для тебе майбутнє!» – він посміхнувся. Уперше… І з усмішкою поїхав у майбутнє з Богом… Хочеться,  щоб саме так!

…Ось така проста історія про непросту життєву долю. Таких багато на місіонерських стежках. Помоліться за хлопчину Бартека, а ще за місіонерів на Балканах. Ваша молитва народжує усмішку на зболених устах…

Микола Синюк



Додати коментар

Пожертвувати