Небезпечна грань для служителя

10.06.2018
0
72

Ми, християни, у житті своєму йдемо за Христом. Але, йдучи за Ним, ми маємо пам’ятати про межі. Бо якщо відхилитися, то можна й впасти. Тобто тут нас також підстерігає небезпека. І про цю небезпеку ми повинні знати.

Що таке грань? Грань — рубіж, межа, край чого-небудь. Бути на грані означає бути в небезпеці. І я спробую окреслити такі грані, наводячи як позитивні, так і негативні приклади. А Біблія каже, що негативні приклади — це «приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони» (1Кор.10:6), а позитивні приклади дані нам для того, щоб ми могли наслідувати їх: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13:7).

Грані служіння

Говорячи про служителя, я хочу спершу окреслити, що маю на увазі.

Служитель — це передусім покликана людина. Зазвичай в структурах і організаціях основні характеристики лідера такі: здібний, талановитий, діяльний. Але Церква — це не організація чи структура. Її лідер повинен бути покликаний Самим Господом. Ця людина повинна бути правильно поставлена на служіння. Це не може бути самозванець, який сам себе кимось вважає. Дуже важливим є питання часу — коли людина виконує служіння. Біблія каже нам про те, що можна служителя поставити невчасно. Наприклад, у ній є застереження, що служителем не має бути людина з новонавернених. Хоча нині часто ми стикаємося з іншим моментом, коли надто зволікаємо й не даємо можливості служителеві увійти у своє служіння вчасно. Служитель повинен мати бачення, яким чином йому рухатися. Звісно, напрямок у нас один, але методи при цьому ми можемо обирати самі. І Біблія каже, що пресвітер має бути тверезим. Це не стільки пов’язано з вживанням алкоголю, як із умінням людини орієнтуватися в часі, у якому вона живе.

І ще одним дуже важливим моментом є розуміння, доки ти повинен виконувати своє служіння. Людина не вічна, тому кожен служитель повинен своєчасно передати служіння іншим людям, підготувавши їх до цього.

Духовна «естафета»

Служіння кожного з нас у часовому вимірі виглядає так: прийняти — пройти — передати. Це своєрідна естафета. Її суть розкрита в Другому посланні апостола Павла до Тимофія, 2:2: «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити». Кожен з нас має свій час, коли ми повинні докласти максимум зусиль. І дуже важливо вміти зорієнтуватися, щоб зуміти перейняти те, що робили ті, хто був до нас, продовжити цю працю й передати її тим, хто прийде після нас.

Дуже часто буває важко передати служіння, бо в нього людина вклала 30-40 найкращих років свого життя. Заради цього багато чим жертвувала, навіть таким цінним, як, наприклад, сім’я. І от коли служитель змушений передати те, у що вкладав усі свої сили, він залишається ні з чим. Одні люди в той час будували бізнес, інші — родинні стосунки або приділяли час якимось іншим своїм уподобанням, а служитель думав лише про церкву. Тому ми повинні зважити на цю проблему й вибудувати для себе стратегію того, як, перебуваючи на служінні, розвивати інші сфери свого життя. Звісно, за самовіддану працю буде нагорода від Господа. Проте ми не можемо залишати цих людей після того, як вони передадуть служіння іншим. Церква повинна турбуватися про них, як вони багато років турбувалися про Церкву.

Разом з тим нам, сучасним служителям, дуже важливо дивитися вперед, на те, хто буде після нас, хто буде через декілька років служити поруч із нами. Може їм нині ще лише 15-20 років, але ми повинні вміти розгледіти в них майбутнього пастора чи єпископа, євангеліста чи учителя. Погляньте на Павла. Коли він став на служіння, йому було трохи більше 40 років. І він став залучати молодших людей — спочатку Марка, потім Тимофія. Що цікаво, Павло не ставився до цих людей, як Ілля до Єлисея, тобто вони не просто плаща за ним носили й воду подавали. Вони виконували відповідальну працю, хоча Тимофієві в той час, за певними свідченнями, було лише близько 20 років. Павло таким чином виховував собі заміну.

Разом з тим ми повинні бачити проблеми служителів, які тепер на дистанції. Якщо ми не будемо вкладати в цих людей, то не буде результативного служіння, тому що служитель буде змушений дбати про те, як прогодувати себе та свою сім’ю. Дуже важливо, щоб служителі, які зараз долають свій відрізок дистанції, були посвячені Церкві, мали слово для неї, мали час для того, що розвивати різні служіння, впроваджувати різні методи.

І ще одна дуже важлива думка — ми повинні чітко бачити межі того шляху, яким ідемо, щоб не збочити з нього. Ми повинні гідно пройти свій шлях, передати своє служіння іншим, які понесуть його далі.

Історія царя Саула

Історію царя Саула я б зобразив у вигляді трикутника. У нього був дуже хороший початок, стрімкий підйом. Потім відбувся різкий перелом, після якого життя поступово скочувалося вниз.

Початок служіння Саула був правильним. Він був обраний безпосередньо Богом (див. 1Сам.9:17). Він переживав за долю Ізраїлю (див. 1Сам.9:19). І часто Бог ставить на служіння саме таких людей, які серцем вболівають за народ. Саул займав смиренну позицію щодо самого себе: «Чи ж я не веніяминівець, із найменших Ізраїлевих племен? А рід мій найменший з усіх родів Веніяминового племени» (1Сам.9:21). Разом з тим він був розважливим і не хвалькуватим. Коли після розмови з Самуїлом про царство він зайшов до дядька, то розповів йому про ослиць, а про призначення на царювання не розповів. Саул не рвався до влади, хоча вона була надана йому законно (див. 1Сам.10:21-23).

Отже, настановлення Саула на царювання був законним, легітимним. «І взяв Самуїл посудинку оливи, та й вилляв на його голову, і поцілував його та й сказав: Чи це не помазав тебе Господь над спадком Своїм на володаря? (І будеш ти царювати над народом Господнім, і ти визволиш його від руки ворогів його навколо)» (1Сам.10:1). Було також надприродне підтвердження його покликання на царя (див. 1Сам.10:2-7). Самуїл сказав Саулу про ознаки, які дасть йому Господь, — і все відбулося так, як йому було сказано, що підтверджувало, що ця справа від Господа. В той період життя Саула ми також бачимо явну надприродну зміну його особистості під впливом Святого Духа — «Бог змінив йому серце на інше, а всі ті ознаки прийшли того дня» (1Сам.10:6-9).

Саул був наділений чудовими рисами. Він не ображався на інших, бо, звісно, не всі будуть «за» того чи іншого служителя. І в житті Саула також були такі люди, які казали: «Що, нас спасе отакий?» «І гордували ним, і не принесли йому дара. Та він мовчав» (1Сам.10:27). І коли в нього появився шанс відомстити, Саул не зробив цього. Це сталося після того, як військо Саула перемогло ворогів, і деякі люди сказали до Самуїла: «Хто той, що запитував: Саул буде царювати над нами? Дайте тих людей, а ми їх повбиваємо!» Та Саул сказав: «Ніхто не буде забитий цього дня, бо Господь сьогодні зробив спасіння серед Ізраїля» (1Сам.11:12-13).

Саул був дуже простим на початку свого царювання. Він і далі пас свої стада (див. 1Сам.11:5). Тобто він залишався простим і доступним для свого народу. Але разом із тим він був сповнений Святим Духом (див. 1Сам.11:6). Тобто Саул не звершував служіння так, як йому заманеться. Дух Святий сходив на нього, і це теж те, що дуже потрібно кожному сучасному служителеві.

Цар Саул мудро й відважно управляв народом. Він знав, як заохотити народ, як повести його за собою: «І взяв він пару худобин, і порізав її, і порозсилав по всім Ізраїлевім Краї через послів, говорячи: Хто не вийде за Саулом та за Самуїлом, отак буде зроблено худобі його! І великий страх спав на людей, і вони повиходили, як один чоловік» (1Сам.11:7). І це дуже важливо для нинішніх служителів, тому що не раз так буває в нашому служінні. Ми хочемо зробити якусь справу: одні кажуть одне, інші — інше, а ще інші — взагалі проти всього. Але Саулу вдалося підняти весь народ як одного. Він умів згромаджувати людей для боротьби проти ворогів. Він був лідером, і весь народ ішов за ним (1Сам.13:3-7).

Він умів розумно розподіляти народ і ставити його на правильні місця: «І вибрав собі Саул три тисячі з Ізраїля, дві тисячі були з Саулом у Міхмаші та на горі Бет-Елу, а тисяча були з Йонатаном у Веніяминовій Ґів'ї. А решту народу відпустив він кожного до наметів своїх» (1Сам.13:2). Він розумів, скільки людей йому потрібно для виконання справи, а решту не томить, відпускає відпочити.

Здавалося б, ідеальний лідер. І, напевно, було б краще, якби після всього цього Саул помер і був похований з пошаною. І ми мали б чудовий приклад лідерства на сторінках Писання. Тоді, напевно, всі б казали: «Який це чоловік був! Скільки б ще він міг зробити для Господа, для діла Божого!» Але життя Саула продовжилося. І в ньому був ще й інший період, який почався тоді, коли цар переступив дозволену межу…

Що ж стало переломним моментом у житті царя Саула? Коли відбувся надлом — і все пішло по низхідній? Тоді, коли Саул приніс цілопалення, не дочекавшись Самуїла (див. 1Сам.13:8-12). Нам зі сторони легко аналізувати й критикувати. Але Саул справді опинився в складній ситуації. З одного боку — вороги, з іншого — нетерплячий народ. Йому було сказано чекати, але той, хто сказав це, порушив домовленість. Він сім днів терпеливо вижидав Самуїла. Але загроза його життю й життю тих, хто був із ним, ставала дедалі більшою. На мою думку, проблема була не в тому, що цар приніс цілопалення, а передусім у його фразі: «І я вирішив». Це був переломний момент у його служінні. Коли власне «я» Саула стало вищим від авторитету Божого голосу, у його житті почалося падіння.

Ми часто в житті теж змушені приймати різні рішення. Але завжди слід пам’ятати, що над нами є Бог. І якщо ми робимо не так, як Він хоче, стикатимемося з поразками. Навіть якщо наші рішення не сходилися з Божими лише в певних деталях. Поразка до Саула прийшла тоді, коли він не зробив заклятим усього, що повелів Господь. Оправдовуючись, він каже Самуїлові, який докорив йому: «А народ узяв зо здобичі, […] щоб приносити в жертву Господеві…» (1Сам.15:20-21). «І сказав Самуїл: «Таж послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого лою! Бо непокірливість — як гріх ворожбитства, а свавільство — як провина та служба бовванам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем» (1Сам.15:22-23).

Симптоми падіння в служінні

На прикладі царя Саула ми можемо простежити, як проявляється падіння.

Передусім Саул стає інертним у служінні. «А Саул сидів на кінці згір’я під гранатовим деревом» під час війни. Ця інертність призводить до того, що лідерство беруть на себе молодші, зокрема, син Саула став шукати способу перемогти филистимлян.

Падіння Саула проявляється в тому, що він перестає володіти ситуацією й не знає, що відбувається в його стані (див. 1Сам.14:17). Він не шукає повної відповіді від Господа, а діє відповідно до ситуації. «І сказав Саул до Ахійї: «Принеси Божого ковчега!» …І сталося, коли Саул говорив до священика, то замішання в филистимському таборі все більшало та ширилось. І сказав Саул до священика: «Спини свою руку!» (1Сам.14:18-19). Бог є, від нього ніхто не відмовляється, але Він стає другорядним у вирішенні проблеми.

Не маючи керівництва від Бога, Саул приймає нерозумні рішення, які зовні виглядають правильними (іноді такі рішення можуть видаватися святими й побожними), проте вони шкодять народу. Пам’ятаєте, як він наклав клятву на народ. Тут війна, люди борються, повинні бути одягнені, нагодовані. А цар проголошує прокляття на того, хто спробує хліба до вечора (див. 1Сам.14:24). Ніби побожне рішення, проте невчасне й недоречне. Через такі рішення народ працює менш ефективно. Ще одна ознака падіння — те, що інші люди радять людині шукати Божого керівництва, але вона йде самостійно. Так було в житті Саула (див. 1Сам.14:36). Цар вже готовий діяти, та священик спиняє його й закликає звернутися до Господа. Проте Господь не відповідає на молитву Саула. І це дуже серйозна проблема. Не завжди відсутність відповіді є симптомом нашого падіння, проте в ту мить слід замислитися, чи правильно ми рухаємося. Саул же починає шукати винного й приймає безглузді й несправедливі рішення. Він готовий був убити свого сина за те, що той спробував меду. Потім звинувачує інших за їхні помилки, навіть не допускаючи думки, що неправий він сам. Пригадуєте, як Саул стомив народ, який, дорвавшись до їжі, їсть із кров’ю. І Саул одразу ж виніс вирок: «Зрадили ви!» Хоча немало винним у цьому був він сам (див. 1Сам.14:31-33).

Ці звинувачення та немудре управління призводять до того, що люди перестають слухатися царя й приймають власні мудрі рішення. Це проявилося й у вирішенні питання щодо Йонатана. Народ наполіг, що безглуздо вбивати його, і спонукав царя зберегти життя синові. І якщо люди вже не слухають свого лідера, а приймають самі рішення, і ці рішення більш мудрі, як рішення лідера, то це ознака, яка повинна змусити лідера задуматися, що не так у його служінні.

Наступний момент, що вказує на падіння, — втрата орієнтації в питанні виконання Божої волі. Самуїл докоряє цареві, що той порушив Божу волю, але він не погоджується з цим і намагається переконати пророка, що виконав усе, що звелів йому Бог. Так буває і в нашому житті, тому треба бути пильним, щоб, уважаючи себе правим перед Богом, не схибити з прямого шляху.

Не завжди шлях падіння буде характеризуватися негативними моментами. Людина й далі рухатиметься, діятиме. Ці дії матимуть навіть певний успіх (див. 1Сам.14:47). Перебуваючи в неправильному стані, Саул навіть переживав сповнення Святим Духом (див. 1Сам.19:23). І це не раз ми мали змогу бачити в наших служіннях, коли люди, які були вже в гріху, могли переживати Божу благодать і діяти в ній. Тому ніколи не треба говорити: «Та мене ж Бог благословляє, моє служіння процвітає, я сповнююся Духом Святим», якщо знаєш, що твоє життя не відповідає Божій святості. Це не вбереже від краху й падіння.

Людина, яка стоїть на шляху падіння, більше турбується про свій імідж, ніж про те, що скаже Господь. Вона кається про людське око, а не перед Богом. Виправдовує свої дії, звинувачуючи інших. Яскравий приклад цього Саулові слова: «Прогрішився я! Але вшануй й мене перед старшими мого народу та перед Ізраїлем…» (1Сам.15:30). І зрештою Саул акцентує на собі, робить собі пам’ятники. «Моє прізвище тут повинне бути, мене не забудьте згадати» або «Про мене не сказали, як то образливо!» Відповідно, така людина не може терпіти появи нових лідерів, особливо тих, які мають перевагу над нею. Ставлення Саула до Давида — яскравий приклад цього. Якщо нас дратує хтось, хто кращий від нас, то ми також стаємо на територію Саула. Поки Давид вбиває Голіафа — все чудово. Спас Ізраїля — чудесно. Цар хоче винагородити його. Але тільки-но жінки заспівали славу Давидові, усе добре, зроблене цим юнаком, забулося. Заздрість проникла в серце царя.

Людина, яка рукається вниз, принижує тих лідерів, яких сама раніше піднімала. Вона веде політичну гру щодо так званих опонентів. Хай же збереже нас від цього Господь. Накопичивши в собі злоби й образи щодо Давида, Саул став уникати його. Якщо у вашому житті є такі люди, яких ви намагаєтеся уникати, і відчуваєте, що з ними вам важко розмовляти, можливо, причиною цього є ненависть та страх, які свідчать про те, що ви рухаєтеся по низхідній. Якщо не з’ясувати цього питання в самому собі й із цією людиною, то може виникнути бажання, як і в Саула, певним чином розправитися з нею — спочатку наодинці, а потім і прилюдно.

Усе це призводить до того, що проти Саула формується команда ображених. Й перш ніж аналізувати церкву й те, що в ній є опозиція, слід зауважити, чи служитель там не Саул. Бо якщо служитель Саул, то опозиція обов’язково буде. Ця опозиція зібралася довкола Давида — того, хто став наступним царем. Тому наявність опозиції — це не завжди неправильно (хоча й може бути неправильно), і до кожної ситуації слід підходити індивідуально.

І ще один цікавий та парадоксальний момент. Саул має розуміння щодо покликання Давида, у  певні моменти навіть просить у нього вибачення, але продовжує боротьбу проти нього (див. 1Сам.23:17; 24-21).

Фінальний акорд падіння — людина робить те, проти чого сама виступала. Саул, який вигнав зі свого краю ворожбитів, згодом сам звернувся до ворожки (див. 1Сам.28:3-7). Ми теж не раз стикалися з тим, що людина, яка воювала з тим чи іншим гріхом, зрештою й сама виявлялася залежною від нього. Може, це був ще один крок вниз — і тому саме так усе й закінчилося.

Висновки для нас

Отже, з цієї історії випливає передусім те, що не слід робити акценту на своїм «я». Уміймо розділяти, де моє «я», а де влада, дана Богом, щоб розуміти, де говорю я, а де говорить через мене Він. Коли ти говориш від себе, то треба бути дуже пильним, а коли говорить Бог через тебе, то за це не треба просити вибачення.

Не вдаваймося до стратегічного прорахування «політичних» кроків, а до пошуку керівництва від Господа в розумінні волі Божої. Ми — церква, а не партія. Ми — народ Божий, а не організація. Звісно, ми повинні планувати, думати, але вміти відрізняти політичні прорахунки від Божого керівництва.

Уникаймо боротьби проти інакодумців. Вміймо просити вибачення перед людьми. Якщо вам важко сказати людині «вибач», то замислімося, чи не рухаємося ми донизу? Служителю це не має бути важким. Писання каже, що повинні бути різні думки. А ми чомусь цього дуже боїмося.

Небезпечно, коли надається перевага релігійним порядкам, а не збудуванню людей, коли нас більше цікавить картинка: гарне зібрання, гарне приміщення, авторитет перед владою й т. ін. І часто ми можемо настільки захопитися зовнішнім, що втрачаємо з поля зору внутрішній стан людей. Ми ж покликані будувати людей і приводити їх до повного Христового зросту.

Не шукаймо винних, не збираймо довкола себе невдоволених. Уміймо визнавати помилки, а не шукати тих, на кого можна було б перекласти вину, бо це ознака того, що ми рухаємося неправильно.

І останнє — не тримаймося за посаду, коли ефект діяльності вже втрачено. Саул тримався, але не втримався. Тому аналізуймо своє служіння, запитуймо Господа, чи ми там, де Він нас хоче бачити. І не тримаймося за те місце, з якого Бог нас уже змістив, бо це прямий шлях до повного краху.

Василь Попудник, Звітно-виборна конференція УЦХВЄ, 2018 рік



Додати коментар

Пожертвувати